Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “І тоді нам відкриється, що Бог – то є Україна, а Україна – то є Бог”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Чи здатна Україна сама визначати своє майбутнє?

Слово Просвіти, №40 за 2026 рік

Олександр КОНДРАТЕНКО, політичний аналітик, член НСЖУ “Сильні роблять те, що можуть, а слабкі терплять те, що мусять”. Фукідід, “Історія Пелопоннеської війни”, книга V, розділ 89. Переклад з англійської версії Річарда Кроулі Майже дві з половиною тисячі років тому Фукідід описав переговори, в яких сильніша держава вимагала від слабшої підкорення, фактично не залишаючи їй простору для вільного вибору. Відтоді людство створило міжнародне право, зас* нувало Організацію Об’єднаних Націй і закріпило принцип суверенної рівності держав. Проте право самостійно визнача* ти власну долю ще не означає здатності її захистити, адже між юридичною неза* лежністю та реальною свободою політич* ного вибору може пролягти межа, за якою суверенітет ризикує залишитися фор* мальністю. Міжнародна політика визначається не лише задекларованими принципами, а й реальним співвідношенням інтересів і сил. У прагненні досягти власних цілей держави можуть погоджуватися на ком* проміси, наслідки яких доведеться долати іншим. Для України ризик полягає в тому, що умови завершення війни можуть стати предметом ширших домовленостей, у яких наші інтереси поступляться іншим пріоритетам. Наскільки реальним є такий сценарій, показують останні рішення керманича Білого дому. 16 жовтня президент США відмовився від застосування низки санкцій і мит, пе* редбачених законом Грема, щодо Росії та Ірану. Цьому передувала домовленість Щоб відбулася Україна, наша влада – від районної до центральної – має пам’ятати, що все починається з молит* ви. Пророк Тарас: “Свою Україну лю* біть, Любіть її… Во время люте, В остат* ню, тяжкую минуту За неї Господа мо* літь”. Іван Франко: “Якби ти знав! Та се знання прадавнє Відчути треба, серцем зрозуміть. Що темне для ума, для серця ясне й явне… І іншим би тобі вказався світ. Ти б серцем ріс. Між бур життя й тривоги Була б несхитна, ясна путь твоя. Як той, що в бурю йшов, по гри* вах хвиль розлогих, Так ти б мовляв до всіх плачучих, скорбних, вбогих: “Не бійтеся! Се я!”. Іван Франко: “Якби ти знав, як много важить слово”. Так, мусимо стер* ти заповідь “бійтеся” і відновити ко* зацьку заповідь “не бійтеся”. Для того маємо молитву. Отче наш, дай нам сили і знання, мудрості Тебе зрозуміти і пізнати Твою правду і любов. Що ми є ми, і що ми пішли самі із себе, і маємо бути собою, і вийти на свою правду, свою історію, на самих себе, і самим до себе дорівняти* ся, і почути голос своєї душі, яку Ти, Боже, себе уклав у тіло. І тоді нам від* криється, що Бог – то є Україна, а Ук* раїна – то є Бог. Тоді відбудемося ми, і тоді відбудеться Україна. І тому бути, бо Україна – понад усе! про постачання російського дизель* ного пального. Вашингтон пояснює свої кроки національними інтересами та потребою стабілізувати енергетич* ний ринок, однак значення цього рі* шення виходить за межі його офіцій* ного обґрунтування: послаблення тиску на Москву відбувається попри те, що Кремль не демонструє готов* ності відмовитися від своїх стратегіч* них вимог. То чи не свідчить це про можливий перегляд американських пріоритетів, за якого українське пи* тання ризикує відійти на другий план? Пояснювати ці рішення суто внутріш* ньою політикою США було б надто прос* то. Є один аспект, на який, на мою думку, варто звернути увагу. Рішення Вашингто* на можуть бути пов’язані не лише з ба* жанням Трампа знизити ціни на енерго* носії чи продемонструвати дипломатич* ний результат, а й із тим, що війна з Іра* ном створила для США додаткові вій* ськові й дипломатичні проблеми. І Росія може спробувати цим скористатися. Кремль пропонує своє сприяння у врегу* люванні конфлікту, водночас з’являються повідомлення про підтримку Тегерана збоку Москви та Пекіна. Виникає законо* мірне запитання: чи не намагається Путін використати свою роль у близькосхідній кризі, щоб повернути собі простір для до* мовленостей із Вашингтоном, зокрема щодо України? Хоча прямих доказів кон* кретної угоди немає, проте в політиці важливі не формальні домовленості, а те, як держави використовують взаємоза* лежність криз. Для нашої держави це стратегічний ризик, який не можна ігно* рувати. Я не відкидаю того, що українське питання розглядатимуть у ширшому па* кеті американсько*російських домовле* ностей (схоже, це вже відбувається). Однак у цій геополітичній грі Вашин* гтон і Москва не єдині гравці, чиї інтере* си можуть вплинути на майбутнє Украї* ни. Є ще Китай, для якого затяжне про* тистояння Росії із Заходом створює влас* ні стратегічні можливості. Я вважаю, що головна вигода Пекіна полягає не в самій війні, а в тих змінах у міжнародному ба* лансі сил, які вона спричиняє. Росія, дедалі більше залежна від ки* тайського ринку, технологій і торгівлі, має менше можливостей проводити неза* лежну від Пекіна економічну політику. Це посилює переговорні позиції Китаю у від* носинах із Москвою. Водночас США та європейські держави змушені витрачати значні ресурси на підтримку України й зміцнення власної безпеки, а отже, роз* поділяти увагу між кількома стратегічни* ми напрямами. Для Пекіна це можливість посилювати власні позиції без прямого військового зіткнення із Заходом. Водно* час було б помилкою вважати, що Китай зацікавлений у будь*якому розвитку по* дій: надмірне ослаблення Росії, розши* рення війни чи серйозна дестабілізація світової економіки можуть суперечити його інтересам. Тому китайська політика, найімовірніше, визначається прагненням зберегти керованість ситуації, отримати економічні переваги, розширити власний вплив. Зокрема, Піднебесна уважно спосте* рігає за тим, як НАТО та його держави* члени реагують на війну: вивчає ефектив* ність західних систем озброєння, логісти* ку, темпи поповнення арсеналів і здат* ність союзників координувати свої дії. Для КНР – це можливість оцінити не тільки військовий потенціал Альянсу, а й готовність його членів до тривалого про* тистояння, залежність від промислових потужностей та стійкість політичної єд* ності. Сила НАТО визначається не тільки кількістю озброєнь, а й здатністю держав своєчасно їх виробляти, постачати та дія* ти узгоджено в умовах затяжної кризи. Важливо розуміти цю логіку й будува* цей показник становить 45%. Негативне ставлення в цих групах висловили 13% та 9% опитаних відповідно. Окремо учасникам дослідження пос* тавили запитання про можливу коаліцію, яка працювала б не заради розподілу по* сад, а для спільної відповідальності влади та опозиції за ключові рішення під час війни. У такому форматі підтримка ідеї суттєво зростає. Позитивне ставлення до створення такої коаліції висловили вже 66% опитаних українців. Лише 7% респондентів заявили про негативне ставлення до цієї пропозиції. Решта учасників опитування обрали ней* тральну відповідь або не змогли визначи* тися зі своєю позицією. Результати дослідження свідчать, що українці значно більше підтримують ідею політичної єдності, якщо вона передба* чає спільну відповідальність за рішення в умовах війни, а не розподіл владних по* сад. Із сайту медіа “Новий формат” ти політику щодо Пекіна на конкретних інтересах, а не на очікуванні доброї волі. Насамперед ідеться про посилення між* народного контролю за постачанням до Росії компонентів і технологій, які вико* ристовуються у військовому виробництві. Водночас залежність Москви від китай* ського ринку створює можливості для діа* логу з Пекіном щодо обмеження росій* ських воєнних спроможностей, тож Укра* їні необхідно координувати дії зі США, ЄС і Великою Британією, щоб узгодже* ний тиск на канали постачання не ніве* лювався розбіжностями між партнерами. Мета такої політики – не переконати Ки* тай відмовитися від власних інтересів, а зробити продовження російської агресії менш вигідним і більш витратним для РФ. Обмежені можливості безпосередньо* го впливу на Пекін підкреслюють, нас* кільки важливою для України є конфігу* рація відносин між іншими центрами си* ли. Такі сили, як Європейський Союз і Велика Британія, мають значну еконо* мічну вагу, впливають на міжнародну сан* кційну політику та відіграють важливу роль у формуванні європейської системи безпеки, але їхні інтереси й готовність брати на себе відповідальність не завжди збігатимуться, як і їхні підходи до відно* син із США. Саме тому європейський напрям не можна розглядати як автома* тичну противагу Вашингтону чи як гаран* тію підтримки за будь*яких обставин. Зрештою, значення кожного зовнішнього партнера визначатиметься як його ресур* сами та заявами, так і тим, наскільки збі* гатимуться інтереси з українськими. Утім, усвідомлення чужих інтересів саме по собі не дає відповіді на головне питання: яке місце Україна здатна посісти в новому балансі сил? Майбутнє нашої держави залежить не лише від рішень Ва* шингтона, Пекіна чи європейських сто* лиць, а й від того, наскільки ефективно вона використовує власні ресурси, вій* ськовий досвід і стратегічне значення. Саме тому варто говорити і про ризики зовнішнього тиску, і про конкретні мож* ливості, які дозволяють Україні впливати на рішення партнерів та захищати власні інтереси. Я переконаний в тому, що наша дер* жава має для цього значно більше можли* востей, ніж може здаватися: оборонно* промисловий комплекс, бойовий досвід і технологічні розробки мають стати осно* вою спільної оборонної системи з євро* пейськими партнерами. Географічне по* ложення, аграрний потенціал і торговель* ні маршрути створили можливості для глибшої економічної інтеграції з ЄС. Ці переваги необхідно перетворювати на конкретні результати: спільне виробниц* тво озброєнь, довгострокові безпекові зо* бов’язання, нові ринки для українських технологій і сильнішу економіку, здатну фінансувати власну оборону самостійно. Проте усі ці геополітичні розрахунки втрачають сенс, якщо країна сама послаб* лює себе корупцією, неефективним уп* равлінням і безвідповідальністю посадов* ців. Потрібен повний аудит державних органів, підприємств і наглядових рад, ліквідація зайвих структур, усунення дуб* лювання функцій та скорочення неефек* тивних посад. Паралельно: реальна ре* форма судової системи, невідворотна від* повідальність за корупцію та прозорі дер* жавні закупівлі. Держава, яка втрачає ре* сурси через корупцію та безвідповідаль* ність власних посадовців, сама обмежує свою здатність визначати власне майбут* нє. І доки ми не подолаємо ці проблеми, наше майбутнє значною мірою визнача* тимуть ті, від кого ми залежимо. Чи здатна Україна сама визначати своє майбутнє? Фукідідова теза залиша* ється актуальною, проте Україна вже до* вела, що не є пасивним об’єктом чужої волі. Наше завдання зробити так, щоб право визначати власне майбутнє було підкріплене не лише міжнародним пра* вом і політичними заявами, а й реальною здатністю захищати власний вибір.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин