Сторінка · с. 12сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №41 за 1997 рік
Слово Просвіти, №41 за 1997 рік
(ово ПРОСВІТИ
-- --
б. Й її і -
по і - - "і що поч ню о - о щі , і
ї "ч т
й
тонкий і смаглявий на вроду, || ли шає ся на землят 1 вода. | цц02о | || Наталка НІКУЛІНА
г - ї З й з па ор ФАР ЗЛ
Якщо за життя людини ти не сказав їй найголовнішого, мабуть, безглуздо промовляти ці слова після її смерті. «Кіа потім» відкладала і я свої визнання І! освідчення Наталі Нікуліній, - здавалося, що вона так добре все відчуває і розуміє, а ми так давно одна одну знаємо, - то навіщо ж слова, навіщо листи, навіщо поспішати зафіксовувати своє щире захоплення бодай якимось відгуком вихід книги чи публікацію, -- хай це роблять інші, ті, хто не знає, яка щиро і чутлива Наталка, яка розумна і освічена, як вона реагує на пів-слово і пів-погляд, -- ОТОЖ, хай ска ь ті, для кого є тільки книго І тільки публікація, і хай множаться ряди п друзів, нам же вистачить коротких листів, коротких розмов, коротких зустрічей... | ось тепер, коли вже немає тих, кого так добре знала, - і до імен упокоєних Наталі п поасккої, Оксани Сенатович треба долучити ще й ім'я Наталі Нікуліної, олить серце і докоряє сумління: о кому ж, як не тобі і варто було говорити про неї?! Не відгукнулась, не написала, не подякувала. Бо, здавалося, Наталя володіла таким запасом терпіння | розуміння, що його вистачить надовго, - до відвертої і неспішної розмови з нею. Тепер уже - про неї... Можливо, в цьому головно суть Наталі Нікуліної - сама її постать, манера . говорити, вчитись, писати, дивитись лю- - дині в очі не були розраховані на мить, - хвилину, словесний пінг-понг «Як спра- - виФ -- Добреї - Тримайся!» - і так долі, їі побігли кожна своїм коридором... ЇЇ | натура покликала до всецільності, до - уваги, до зупинки цього житейського о броунівськи безладного руху, о журналістської біганини «Давай, давай -- далі буде!» суєтність викликало на її виразних рожевих вустах напів-посмішку, в чорних уважних зіницях блакитних очей відбивалося твоє забігане теляче обличчя, надмірна емоційність примушувало її здивовано зводити дугасті брови, -- здавалося, їй не раз хотілося сказати мені «зупинись, присядь, поговори», але Наталка мовчала, - вона наче відпускала кожну людину від себе; оберігаючи свою самість, свою сутність, я б сказала - особистісну автономність, ніколи не посягала на чиїсь особливості. Вона сприймало людей токими, якими вони хотіли бути. Хоча це й не значить, що їй все подобалося чи її смиренність з усим і вся примирялось: наче піщинки, що проникають у мушлю, ранили її брехня, заздрість, байдужість, крутійство. Мала єдину форму протесту - відходило, замикалось.
Тоді, в семидесятих, в московській «Літературці» з'явилася стаття Василя Шукшина про побутове хамство, що роз'їдає людські душі. Улюблений для багатьох у нашому поколінні кіномитець | прозоїк закінчував її блискуче: він писав, що наказував собі не пам'ятати обличчя хамства, але воно знову й знову вириноло в його уяві г: терзало душу. Думаю, що Наталя теж наказувалоа собі не пам'ятати химер ницості, зла і хамства, але навряд чи змогла позбутися фантомного болю надій на дружби |і взаєморозуміння. Що ж, власне з болю і формується наш душевний досвід. Мож-пиво, комусь видасться, що я навмисно драматизую своє відчуття невідомих мені душевних переживань колеги, яка пішла з життя, заледве переживши своє 50- піття. Але протягом боготьох років спостерігаючи творчі ! життєві долі пОетес, особливо тих, хто жив чи живе в обласних містах, скажемо точніше | безжольніше -- в провінції, можу
Р "аі йо шу ій чор.
Ди з - м» Е й ) - - г ; і ч і - т - "т - й "ру АР "ші Ї і те: й. ї - ї й з : Її МЕ. я к 1 "| -. й т - в 1
- іч | ду ї з ої т, мес иа 117 у; :- ї -
- -
а 2
СПОДІВаТИСЯ саме на їхнє розуміння. Дебютантки семидесятих о) (с) «ПП (У, підтримані республіканською Спілкою письменників, в областях були полишені на самих себе:
членський квиток СПУ, як не дивно, іноді ставав «вовчим білетом». Годі було влаштуватися на роботу, споріднену з літературною професією. Якщо поетеса не вписувалася в рамки «літературної дами з президії», то лишалася роботи. Наталка Нінуліна, на той час одна з наймолодших кандидатів філологічних наук, блискуче захистивши десертацію, що досліджувала лексику дніпровських лоцманів (єдина в Україні), виявилася непотрібною в Дніпропетровському держуніверситеті. Довгі перебування на творчій роботі, яку письменники ще називали «творчими сухарями», не сприяли її оптимзму, хоч і не викликали ніяких скарг-- така ж рівна, спокійна, усміхнена Наталя давала собіраду. Хіба що її мама, для якої Наташа була Долею, знала її дійсний душевний стан. Поетеса Наталка Петрівна Нікуліна вміла виконувати будь-яку літературну роботу з найвищою самовимогливістю, будь-то рецензія, пе-
«У 7 ) 1 «І
й и шпини криничнот с
Ре "я і - Рі и -аі ї " Ї і Р А зі о», | мр:упері чув? | |
і ї; цей ЯР 4; ми . о і Г й і і
це бутит.я, 1 тпертк це терног ий У ит тя, 1 Йо | и ому їм ені Р чук чел
- Р З - Фу і дум "п - М і цу о кос, Ач ТАЙ
і: ї й! й і г йЙї т ц і ї
нав: А фай С.
уч 1 ь я
"А . ріці Ру че Пк й ра, Сольки цетту терн і - сре у рем пн іт | РУ з. пд! чу ії --ч і Че У. з і, ній є віниті ї; уч й ЧР) І
я. о! "У чім ці й ї ті зі; Р ' РУ б
чі РИ С І
Рі
Р і
р) чи стане та с |
р ПР ун дю й М че ям, Р ху Р , 1-4. - Гек
РИ Рфі» Том
ою пибини калини, ( рю РАК кожного д0л1 їй і учню 'ї ьо | ї і - - й! По Ж | ;
Ж ?
еклад, радіопередача чи газетна стаття. ї ретельності, добросовісності можна було подивуватися в однаковій мірі 1 в краєзнавчих та літературних розвідках, І дослідженнях народного петриківського розпису, і у відповідях людям, які просили приватно прочитати їхні літературні спроби. Вона була з тих робітників духу, для яких «в житті не буває «потім» і не буває «якби». В кожній звичайній роботі -- смак боротьби». Оцей «смак боротьби» знає кожен, кому довелося свою українськість обстоювати не купівлею вишиванки, а гаптуванням її. Наталя була добра вишивальниця, | її мережанки, вишиванки завжди були зроблені власноруч. | ті, що мала на собі, і ті, що були її внутрішнім оберегом. абирала їх тонко, бджолинно. Вона була книжною бджілкою, що здатна з-під палітурного пилу винести живий нектар слова. Ось чому в її збірках так багато віршів, навіяних книгами чи творами
«те з Зі ні
Ї
і
і
|
- 4 Ру «ЧО ї чо бр Р
. і
ро РУ речо, БР ї
яі'л
Про сумі цім
ЦЕ БУТТЯ, І ТЕРПКЕ, І БОЛЮЧЕ, ЦЕ ТЕРНОВЕ БУТТЯ, І КАЛИНОВЕ...
інших письменників, однак це не ремінісценції, а автентичні рядки. Такі вірші в українській поезії писали не так багато поетів, а лиш ті, для кого книго і кНИгОочЧитання буличастиною життя: Зеров, Маланнїа продовжте цей ряд самі ! не забудьте додати до нього ім'я Наталі Нікуліної. Нині, коли 8 спілчанському житті так багато навкололітературної тусовки, коли вистачає охочих «відмінити» Одних провідних письменників І «призначити» не менш провідними інших, коли літературне болото кидає багном но Лесю Українку, Івана Франка, Олеся Гончара 1! пінячись, вимучує українською мовою дешеві «заримовки», - чомусь саме на сторінках російськомовних КмІВСЬКИХ
газет, -- «хохла» дражнять тепер | СВОЇ, І чужі; СВОЇ - аби довести, що й вони З Європи, чужим | бог велів: живі, живі валуєвські байстрята! Нині, коли одно, українська книга припадає чи не м триста українських душ, гнітючий сопух провінції все важче облягає все, що свідчило про живе літературне буття, - то як же вижити в цих озонних дірах письменникові? Не матеріально, не духовно -- просто фізично вижити?
Коли людина стомлюється виживати - вона вмирає. Байдуже, який діагноз у свідоцтві про смерть виставлять лікарі - пухлина, гіпертонія, нещасний випадок. Для літератури це буде в кожному разі означати Ура української книги, українського вірша, укроїнського живого слова...
Про Наталю Нікуліну ще напишуть ті, хто її знав і хто ще прочитає її вірші, для кого нині звучать на Панобпауровній Ті передачі: вона якраз встигла сказати добре слово про своїх колег, всіх, хто живі творив но Придніпров ї.
Дебютувавши в семидесятих, Ноталка Нікуліна зайняла достойне і незаміниме місце в жіночій українській поезії. Я переконана, що, коли вляжеться навкололітературна піна і потуги тих, хто яро змагається за «роздержавлення літератури», будуть відповідно оцінені - за їх літературною вартістю, - дійде мова і про жіночу поезію семидесятих років нашого сторіччя. Бо саме слово жіночої пірики було у державі слова живим і справжнім, соковитим і гострим, наче зелене яблуко в липні. | том, 8 семидесятих, починалося і зберігалося те, що вихлюпнулося на сьогоднішніх майданах, можливо, и ноївним, але непідробним романтизмом спраги перемін і новизни
Сьогодні читачі «Слова Просвіти» мають змогу вчитатися в рядки Наталки Нікуліної, вишептані її неложними вустами, народжені її життям -- терновим і калиновим, зваженими найвищою мірою -- мірою її чистої, щирої душі. | мале слово моє про неї я одресую всім, хто ще здатен відчути, що поруч, «Обнявши порубані крила, що перше торкались зеніту», живуть - ще живуть! -- поети | поетеси. Бережімо їх, товариство!
А тепер, коли за Наталкою Нікупіною ронить душу петриківська горлиця но капині, ' лоцмани дніпровські схиляють перед нею голови в небесній Укроїні, ! плачуть зайчик то писСсичко, вишиті 1! рукою на похресній сорочці моєї дочки - плачу і я, Наталю, над тобою ! над собою. Бо коли амирає пюдино, яку пюбиш, вмирає й частина тебе. Скільки тут мене, на землі, Скільки там, 2 Вами, - Наталю, Оксано і ще раз - Наталю"!
Прощавайте м простіть нос, несамо-
витих. З номи ваші долі, термові й капинові Ми ще живемо. Нам -- ще оолить.
нні пика ТЕН
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
