Такі вони, просвітяни · “Ми знали і тоді, що реальна влада належить партії, а Ради — то так собі, для створення видимості народовладдя”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Хлопці, що відкрили нагість короля
Слово Просвіти, №41 за 2019 рік
Олекса Різників (псевдонім — Олекса Різниченко) — шістдесятник, (швидше п’ятдесятник, бо за листівку 1958 року арештований 1 жовтня 1959 року!), член Спілки письменників України, автор двох десятків книг поезії та прози — “Озон”, “Терновий вогонь”, “Наодинці з Богом”, “Одноримки. Словник омонімів”, 2002, “Складівниця української мови”, 2003, “Іллейко, з Бога турейко”, “Бран”. Спадщина тисячоліть. Чим українська мова багатша за інші?” (5 перевидань), “Маюнелла”, “УкраМарс” та інші. Лауреат літературних премій ім. Павла Тичини (1995 р.), Костянтина Паустовського, Тараса Мельничука, Степана Олійника, Бориса Грінченка, Ярослава Дорошенка, Тодося Осьмачки, Леоніда Череватенка, Юрія Горліса-Горського, Євгена Маланюка (2019). Він був двічі репресований в Одесі органами КДБ — у 1959 і в 1971 роках. Засуджений на півтора року, вдруге — на 5 з половиною. Пропонуємо розповідь про першу репресію, яка сталася 60 літ тому — 1 жовтня 1959 р.
Олекса РІЗНИКІВ Що король — голий, бачило дуже багато людей. І всі розуміли, що вголос про це говорити не мож) на — заплатиш свободою чи й головою. Насмілювалися про це сказати тільки ве) ликі правдолюбці або ж діти, як отой хлоп) чик у казці Андерсена “Нове вбрання ко) роля”. Діти, як правило, не свідомі того, що за це їм загрожує, або ж, коли й свідомі, то природний потяг до Правди)Істини пе) реважає у душі їхній усякий страх, і вони встигають, перш ніж злякатися, вигукнути: — А король — голий! Тоді починалася метушня. Одні мерщій ховали очі, щоб хтось не помітив, що і вони бачать нагість короля, інші — розглядалися по боках, чи хто не помітив, що і вони бачать... Шевці, які пошили в дурні короля і увесь народ, запевняючи, що Нову Мате) рію здатні бачити лише розумні люди, ля) калися найбільше. Ці ілюзіоністи чи, точ) ніше, “матеріалісти”, чудово знали, що її, тої Матерії, насправді нема, але розрахову) вали на силу Слова: “Обізви людину сто разів свинею — і вона зарохкає”, “Скажи сто разів халва, і в роті стане солодко”. І тут вони, ці “матеріалісти”, викорис) товують той самий прийом, починають кричати: “Лови брехуна!”, як ото злодій, тікаючи, робить вигляд, що він ловить, до) ганяє злодія, репетує: “Лови!!!” За ким підуть люди, кого почують? А король? Чи стане йому соромно за наготу свою? Чи муситиме робити вигляд і далі, що вірить у те, що одягнений? 60 років тому я був одним із тих хлоп) ців, які закричали: “А король — голий!” Хоча ні, не закричали, а тихцем написали про це у листівці і поширили цю звістку по Кіровограду і Одесі вночі, нишком. Мав минути не один рік, поки ми й інші зрозу) міли, що треба робити це не потай, не нишком, а говорити про це вголос, як зго) дом чинили академік Сахаров, Іван Дзю) ба, теж нині академік, Микола Руденко, Святослав Караванський, В’ячеслав Чор) новіл. Та тоді, влітку 1958 року, ми, виховані школою, і розмовляли нишком, і писали ту листівку конспіративно, аби ніхто зі сторонніх не знав, не почув про це, про на) ші наміри, навіть про наші думки! У м. Первомайську Миколаївської обл., куди мої батьки ще 1948 року переїха) ли з Донбасу, з Єнакієвого, тікаючи від го) лоду, була група юнаків, об’єднаних потя) гом до писання віршів. Літературна студія існувала тут з 1951 року, її відвідували ми, ще учні школи, — Микола Вінгранов) ський, Віталій Колодій, Станіслав Пав) ловський, Андрій Ярмульський, Ісаак Савранський, Станіслав Швець, і я, гріш) ний. Першого вірша мого районна газета надрукувала 5 травня 1952 року. Ми висту) пали по школах, на радіо, звикаючи до слова “поет”. 1958 року я закінчив Одеське державне театральне художньо)технічне училище і отримав направлення до Кіровоградсько) го українського музично)драматичного те) атру ім. Кропивницького. Навесні почав там працювати електроосвітлювачем. За) мешкав у гуртожитку, де було двійко кім) нат. Щовечора, а коли й вдень, ішли чудо) ві українські п’єси, які я ще з одеських те) атрів, де практикувався, знав чи не на) пам’ять. У бібліотеці читав “Введение в индийскую философию”, “Моя жизнь” Махатми Ганді, писав вірші, переважно російською, хоча й дивувався, що деякі ак) тори у приватному житті послуговувалися російською. Частенько вихідними днями навідував) ся до батьків, які мешкали на третій части) ні міста Первомайська, на унікальному місці, на Богополі, це такий трикутник між двома річками, що зливаються — Бо) гом і Синюхою. Колишні мої літстудійці роз’їхалися хто куди — Миколу сам Олек) сандр Довженко забрав до Москви, у ВДІК, на режисерський факультет, Яр) мульський і Колодій — до Одеси, Павлов) ський — до Києва.
Я, відвідуючи батьків, стрічався з коле) гами по літературному об’єднанню — Во) лодею Барсуківським, Іваном Галиняком, Станіславом Швецем, Валентиною Крав) чук та іншими. Згадайте, який був тоді час. Микита Хрущов тільки)тільки розкрив страшний механізм культу особи, висвітлив засоби і способи нищення людей; нещодавно було введено “союзницькі”, себто імперські, війська до Угорщини. У величезній імперії бродило)вигравало нове вино. Ми, сп’яні) лі від його випарів, були чомусь певні, що такі групи, як наша, є у кожному місті й містечку. Як ми говоримо “про політику” — так і вони говорять. Як ми не любимо диктаторську “партію”, так і вони не люб) лять, як ми пишемо листівку — так і вони пишуть. Так, так, ми вирішили боротися з диктатурою компартії єдиним доступним нам способом — листівками. Ми писали її на березі річки Синюхи, аби здалеку бачити, коли хто буде підходи) ти. Ми зашивали того тонесенького арку) ша у манжет штанини, ми вигадували і до) мовлялися, якими таємними словами пи) сати у листах про нашу справу. І хоч вреш) ті ми з Володимиром Барсуківським ли) шилися удвох, все одно підписали листів) ку “СОБОЗОН”, що означало “Союз борьбы за освобождение народа”. Удвох ми її і друкували у кабінеті Пер) вомайського харчокомбінату, де працював Володя Барсуківський. Робили закладки по 9)10 аркушів тонкого паперу з копір) кою. Тож до дня поширення мали до 30 листівок. Поширювати вирішили в Одесі, куди Володя їхав до матері на так звані жовтневі свята, і по Кіровограду, де я пра) цював. Поширювати листівку треба було тіль) ки на “жовтневі свята”, які насувалися. Щоби був дошкульнішим удар по комуніс) тах, власть імущим, які стали по суті но) вим експлуататорським класом, визиску) вачем народу. Це їм я присвятив тоді вір) ша, написаного за канонами Маяковсько) го, тоді мого улюбленого поета. Вам! Вам, не знающим с жира делать что, Тратящим тысячи на пустяки, Как вам не стыдно отделываться мелочью, Брошенной в ладонь народной руки!? О ней толпы крика гуляют везде, Лезут в глаза, в уши и в рот,
А шепотку о том, что вами народ раздет, Не откроют даже ворот! Витяги із “Постановления о перепре) дъявлении обвинения” від 30 грудня 1959 р., складеного старшим слідчим Рожком: “20 июля того же года 1958 Барсуков% ский приехал к обвиняемому Резникову в г. Кировоград для составления антисовет% ской листовки, при этом привез с собой за%
писаные им на листке бумаги отдельные по% литические выражения и слова для включе% ния их в текст антисоветской листовки. Там же, в г. Кировограде, 21 июля 1958 года Резников и Барсуковский составили образец антисоветской листовки и переписали ее собственноручно в двух экземплярах, а так% же договорились между собой розмножить ее на пишущей машинке Швеца. Перед отъездом из г. Кировограда, в це% лях конспирации, по предложению Резнико% ва, Барсуковский обменялся с ним рукопис% ными текстами антисоветской листовки и зашил ее в манжет своих брюк... В конце июля или начале августа 1958 г. Барсуковский потерял имевшуюся у него ан% тисоветскую листовку, в связи с чем решил вновь выехать к Резникову в г. Кировоград для написания другой листовки. 10 августа 1958 г. к Резникову вторично приехал обвиняемый Барсуковский и привез с собой собственноручно написанный им текст утерянной листовки, восстановлен% ный по памяти. Резников совместно с Бар% суковским с экземпляра антисоветской лис% товки, хранившегося Резниковым, собс% твенноручно написали с него 2 экземпляра листовки, внеся в ее текст некоторые изме% нения и дополнения. Тогда же они вновь об% суждали планы по приобретению типограф% ского шрифта, способах и местах распрос% транения этих листовок...” А ось іще цитата з тієї ж Постанови про перепред’явлення звинувачення: “Будучи в г. Кировограде, Резников днем 7 ноября 1958 г. одну антисоветскую лис% товку опустил в почтовый ящик на ул. К. Маркса, дом № 56, а вечером того же дня пять штук таких листовок отдал для рас% пространения В.В.К., при зтом сказал В., что, если он распространит листовки, то будет считаться членом “СОБОЗОНА”. После этого в тот же вечер Резников одну антисоветскую листовку положил на вход% ные ворота строительного техникума по Театральному переулку, № 3, одну положил на железную ограду дома № 4 по ул. Декаб% ристов, одну заложил за табличку входной двери Аптеки М 4 по ул. Володарского, 56, одну положил на железные ворота дома № 97/59 или же № 93 по ул. Гоголя, т.е. лич% но распространил по городу пять антисо% ветских листовок, о чем в завуалированной форме сообщал в письме Барсуковскому в де% кабре 1958 г”. Отакі дії, отака пропаганда. 9 листопада 1958 року мене забривають до морфлоту, везуть у Севастополь, і я нав) чаюсь рік у школі радіометристів. Влітку за велінням КДБ, яке уже натра) пило на слід СОБОЗОНу, мене скеровують до Одеси і прилаштовують на 16)й станції Великого Фонтану, де тоді містився берего) вий пост сигналізації і спостереження за входом до порту, і я кілька місяців проход) жу там службу, де за мною спостерігають і сигналізують. Того літа до Одеси повернув)
ся Володя Барсуківський, відпрацювавши у Первомайську два роки після технікуму. Нас з ним зводять, щоб далі спостерігати. І першого дня жовтня 1959 року роблять об) шуки у мене в “кубрику”, у Володі, у моїх батьків у Первомайську, у Швеця... Але, здається мені, пора познайомити) ся з тою листівкою, яку увесь час слідчі ор) гани обзивали антирадянською. Читаючи її, порахуйте, скільки разів ми виступали проти РАД, антиРАД:
ОБРАЩЕНИЕ К НАРОДУ ДОРОГИЕ ДРУЗЬЯ И ТОВАРИЩИ! К вашему уму и сердцу обращаются лю% ди, нашедшие в себе силу и мужество выс% тупить против ненавистной диктаторской политики партии и теперешних правите% лей. ДРУЗЬЯ! Взгляните на мир прозревшими глазами, откиньте пелену лживих слов, которыми опутывает Вас с помощью газет и радио кучка захвативших власть коммунистов. Разве не улыбаетесь Вы иронически, чи% тая газеты или слушая радио, разве не воз% мущаетесь подлой ложью и двуличностью, сквозящей в каждой фразе, в каждом выс% туплений? Они кричат о свободе и демократии, но это — свобода в клетке, а народовластие задушено и подменено властью верхушки партии. Они кричат о богатстве народа, о по% дъеме его благосостояния, но народ, между тем, беднее, чем до революции. Робочий на свою мизерную зарплату не может прокормить себя, не говоря уже о се% мье. А как живет крестьянин? Землю, поли% тую потом дедов и отцов, у него отобрали. Загнанный в колхоз, не имеющий никакой за% интересованности, никакой привязанности к земле, он уходит в город, чтобы не видеть сельского убожества. Но что найдет он там? Такое же бесправие, нищету и забитое существование. Нехватка продуктов, обуви и одежды, дороговизна и убогие заработки — это все достижения за сорок с лишним лет, в течение которых народ не видел ниче% го, кроме войн, разрухи, голода, произвола и обмана. Неумная и диктаторская политика пар% тии коммунистов, как внутри, так и вне государства, приводиш мир к расколу, к нео% бузданной гонке вооружений с затратой не% исчислимых народных средств и вносит в сердца людей смятение и страх за свое буду% щее.
ДРУЗЬЯ И ТОВАРИЩИ! Мы желаем братства, истинного братства, а не вражды между народами всех стран мира! Довольно раскалывать мир на два так называемых “лагеря”! Долой фашистскую диктатуру партии! Нам нужна подлинная свобода взглядов, слова, печати! Мы стоим за признание религии и церкви государством! Долой атеистическую пропаганду! Да здравствует подлинная свобода наро% да! Союз борьбы за освобождение народа (СОБОЗОН) Ну що? Скільки разів ми назвали Ради? Жодного? То ж бо й є, що листівка повністю анти) партійна, а не антирадянська. І це не дивно — ми знали і тоді, що реальна влада нале) жить партії, а Ради — то так собі, для ство) рення видимості народовладдя. Та й, з дру) гого боку, Ради були і в Київській Русі, і в козацтва, і Центральна Рада була у роки визвольних змагань. Отже, слідчі органи КДБ свідомо перекручували факти, зви) чайно ж, із відома тієї самої партії, яка привласнила, брутально узурпувала владу, забравши її від Рад, але настирливо нази) вала її, владу, радянською. Як писав Мая) ковський, “мы говорим одно, а подразуме) ваем другое...”
Далі буде.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
