Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Духовність · “Його життя – віддзеркалення долі багатьох галичан”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Хресна дорога владики Івана Лятишевського

Слово Просвіти, №41 за 2019 рік

Цього року Українська Греко-Католицька Церква відзначає 140-ліття від дня народження славного сина українського народу єпископа-помічника Іоана (Івана) Лятишевського. За своє життя владика Іоан пройшов тернистий шлях українського священнослужителя, на долю якого випало чимало випробувань. Його життя – віддзеркалення долі багатьох галичан, які народилися в одній країні, жили у воєнних реаліях під час утворення іншої, на жаль, не української держави, і які мусили у зрілому віці зіткнутися з атеїстичним тоталітарним радянським режимом. Василь РОМАНЮК, письменник)публіцист Іван Лятишевський народив) ся 17 жовтня 1879 року Божо) го в Богородчанах у ремісни) чій сім’ї Юліяна (Іллі) й Анни Га) лавай (дочка Івана і Розалії з дому Кочкодан). З метричної книги дізнаємося, що хрестили Івана 19 жовтня. Його хресні батьки Дмитро Волянський та Марія Комарницька. На сьомому році Іван пішов учитися до чотирикласної народ) ної школи в Богородчанах. Після закінчення школи поступив до цісарсько)королівської гімназії в Станиславові, яку закінчив з від) знакою. Згодом поступив на бо) гословський факультет Львів) ського університету, звідки після другого року навчання перевівся на факультет богослов’я Віден) ського університету. 24 листопада 1905 р. у Відні отримав ступінь доктора богослов’я на основі пра) ці про Флорентійську унію. Про) довжив студії в Інсбруку та Відні. 20 жовтня 1907)го єпископ Григорій Хомишин висвятив Іва) на Лятишевського на священни) ка. Отець Іван замешкав у будин) ку греко)католицької капітули на вул. Липовій у Станиславові (ни) ні вул. Т. Шевченка, 14, в Івано) Франківську). Тут він займався науковою працею. Багато часу присвячував національно)куль) турним справам. У 1907—1911 рр. о. Лятишевський стає префектом і професором Станиславівської духовної семінарії та ліцею ім. Іо) ана Златоустого, згодом — кате) хитом при реальній школі та гім) назії, пізніше — радником і зас) тупником голови Церковного су) ду в подружніх справах. Після кількох років праці в Станиславівській єпархії о. Іван виїхав на студії до Мюнхена, по) тім до Фрібуру (Швейцарія). У 1911—1912 роках готував габілі) таційну працю з церковної історії у Львівському університеті. Пра) цював над монографією про Константинопольського Патрі) арха Івана XI Веккоса († 1297). У Фрайбурзі (Німеччина) вивчав допоміжні історичні дисципліни. 1913)го у Станиславові видав працю “Іпатій Потій і єго значін) ня для унії”. Після проголошення ЗУНР о. д)р Іван Лятишевський був рефе) рентом релігійних справ при Дер) жавному секретаріаті освіти в Станиславові. Протоколи засі) дань єпископської консисторії за 1919 р. свідчать про те, що духо) венство єпархії підтримувало державотворчі процеси в Галичи) ні. Довгі роки о. Лятишевський був головою Надзірної Ради Зе) мельного Банку у Львові. У 1923 році о. Іван став дій) сним членом)засновником істо) рично)правничої Секції Науко) вого Богословського Товариства у Львові. 1926)го о. д)р Іван Ля) тишевський надрукував у “Бо) гословії” статтю “Митрополит Андрей Шептицький як Єпископ Станиславівський (від 24 вересня 1899—13 січня 1901)”, а згодом працював над підготовкою до друку неопублікованого полеміч) ного твору Йова Язьби з XIII сто) ліття, пов’язаного з Ліонською унією 1274 року. Отець д)р Іван був дописувачем до журналу “Доб) рий Пастир”. 4 липня 1927)го р. владика Григорій Хомишин іме) нував його крилошанином (єпис) копський радник). 24 листопада 1929 р. з Риму прийшло високе призначення о. Івана Лятишевського — на ти) тулярного єпископа Акадейсько) го і єпископа)помічника Станис) лавівського. А 19 січня 1930)го його іменували архіпресвітером капітули і генеральним вікарієм — великим помічником єписко) па Григорiя Хомишина в управ) лінні Станиславівською єпархі) єю. З великою посвятою працю) вав владика Лятишевський в ад) міністративній роботі єпархії, в канонічних візитаціях та інших єпископських обов’язках, очолив започатковану в 1930)х роках у Галичині Католицьку Акцію (ми) рянський рух молоді). Для пластунів Станиславова (нині Івано)Франківськ) о. д)р Іван Лятишевський був найближ) чою людиною в Церкві. У пласто) вому архіві знаходимо його пріз) вище у зошитах, де в абетковому порядку записані активні члени і приятелі “Пласту” серед галичан. У сан єпископа)помічника о. Івана Лятишевського висвятили 26 січня 1930 р. Хіротонія відбула) ся в катедральному соборі Святого Воскресіння в Станиславові. Свою першу архієрейську Святу Літургію преосвященний владика Лятишевський відправив у рідному містечку Богородчанах, у церкві Пресвятої Трійці. На Бо) гослужінні був і старенький бать) ко владики. Того ж року разом із 30 священиками Богородчан) ського деканату єпископ)поміч) ник Іоан (Іван) Лятишевський брав участь в освяченні наріжно) го каменя при закладаннi муро) ваної церкви Св. Івана Богослова в Богородчанах. Тоді владика Іван доклав багато старань для вишколення осиротілого стриєч) ного внука Йосипа Комарниць) кого, якому допоміг закінчити Станиславівську промислову шко) лу і здобути фах “артиста)різьбя) ра”. 1939)го частину своїх коштів преосвященний передав Бого) родчанській школі. Владика Іван Лятишевський завжди дбав про батька (мати владики Анна померла 1908 р.). 1 серпня 1936)го на 91)му році життя відійшов у засвіти батько єпископа Юліян (Ілля). 30 травня 1937 р. в Станисла) вові відбувалася коронація чудот) ворної ікони Матері Божої Ласка) вої Станиславівської (оригінал ікони)покровительки 200 років зберігався у вірменському костьо) лі (нині Кафедральний собор Покрови Пресвятої Богородиці Івано)Франківської єпархії ПЦУ). Спочатку почали “трідіум” — службу в трьох католицьких обря) дах, яка тривала три дні. Літургію у вірменському обряді відправив о.) митрат Діонізій Каєтанович. Нас) тупного дня Святу Літургію з асис) тентурою та хором пишно відпра) вили в греко)католицькому обряді єпископ Іван Лятишевський такир Миколай Чарнецький. 22 жовтня 1937)го на засідан) ні Головного виділу товариства “Скала” за участю єпископа Іва) на Лятишевського розробили та затвердили план видань серії “Бібліотека Товариства “Скала”. Невдовзі його опублікували на шпальтах часопису “Нова Зоря”. Під час Другої світової війни єпископ)помічник Іоан (Іван) Лятишевський тримав на своїх плечах увесь тягар проводу Ста) ніславської єпархії, оскільки владиці Григорію Хомиши) ну було вже понад сімдесят років. Вій) на й особливо піс) лявоєнні роки бiль) шовицької окупації Галичини принесли Греко)Католицькій Церкві тяжкі вип) робування… У ніч з 11 на 12 квітня 1945)го (ордер на арешт №633 від 11 квітня 1945 р.) біль) шовики заарешту) вали п’ятьох iєрар) хiв УГКЦ: митро) полита Йосифа Слiпого, єпископiв Микиту Будку i Миколу Чарнець) кого — у Львовi, єпископiв Iвана Ля) тишевського й Гри) горiя Хомишина — у Станіславi. Заарештували преосвященного Іоана Лятишев) ського за звинува) ченням в антирадянській діяль) ності: створенні товариства “Скала”, організації “Акція като) лицька”, формуванні дивізії “СС)Галичина” і зберіганні наці) оналістичної літератури. При цьому спалили унікальну особис) ту бібліотеку владики... У постанові на арешт єписко) пу Івану, зокрема, інкримінували: “Підтримуючи зв’язок з Ватика) ном, ЛЯТИШЕВСЬКИЙ у 1938 році був прийнятий особисто ор) ганізатором так званого “хресто) вого походу” проти СРСР папою Пієм XІ…” А ще він “Неоднора) зово брав участь у конгресах і конференціях католицьких єпис) копів, на яких обговорювались практичні питання антирадян) ської роботи і заходи по прове) денню унії з православною цер) квою Радянського Союзу”. Єпископ Лятишевський про) тягом слідства зазнав жорстоких знущань і зневаги, фізичних і мо) ральних тортур. Проведено 28 до) питів: перший — 24 квітня, ос) танній — 5 вересня 1945 р. 29 травня — 3 червня 1946 р. в Києві засідав військовий трибунал (троє суддів і два секретарі), який мав рішення щодо заарештова) них у квітнi 1945)го галицьких греко)католицьких владик. Слу) хання справи відбувалося пере) важно вночі, при зачинених две) рях. I вирок: владику Івана Ляти) шевського засуджено до 10 років. Особливою нарадою при МВС СРСР 16.08.1946 р. єпископ Іван Лятишевський був засуджений на п’ять років позбавлення волі. Піс) ля півторарічного слідства й тю) ремного ув’язнення владику у віці 67 років, хворого на ваду серця, вислали на каторжні роботи. Спочатку єпископ)помічник Іван Лятишевський відбував пока) рання у Казахстані, в таборі Мер) ке. Тут 5 квітня 1950)го його пов) торно заарештували, хоч матеріа) лів для звинувачення було недос) татньо. 25.11.1950 р. І. Лятишев) ського звинуватили в контррево) люційній націоналістичній діяль) ності та пропаганді католицьких ідей і заслали на п’ять років у Чу) лак)Тау Джамбульської обл. (Ка) захстан) під нагляд органів МДБ. По деякім часі владика Іван Лятишевський зустрів засланих зі Львова Євгенію Шухевич (мама головнокомандувача УПА Рома) на Шухевича) та її дочку Ната) лію, яка там працювала медсес) трою. Вона допомогла преосвя) щенному влаштуватися на робо) ту. Єпископ розносив ліки хво) рим на малярію, жив у землянці. Скромними словами, але досить детально він описав нелюдські умови життя в листуванні з роди) ною, зокрема з братовою Тере) сою, дружиною Михайла Ляти) шевського з Богородчан. Листи єпископа Івана Ляти) шевського сповнені терпіння, ту) ги за Батьківщиною і надією: “Я часто думаю про Вас і молю Бога, щоби опікувався Вами… Я буду молити Дитя Ісуса, щоби огорнув Вас Своєю опікою і наділив всіми потрібними Вам ласками. Це мої желання для Вас. Я прагну дуже ще бути у Вас і хотя й умерти між своїми. Нехай Ваші внуки мо) ляться про це до Пречистої Діви Марії. Я дуже, о дуже хотів би Вас всіх ще побачити, потішитися Вами, помолитися на гробі роди) чів, а опісля між Вами умерти…”. Наприкінці вересня 1954 року владика Іван Лятишевський одер) жав дозвіл повернутися в Україну. Та лише 3 червня 1955)го преос) вященного звільнили з ув’язнен) ня. Повернувшись в Україну, єпископ Іоан замешкав у своєї дальшої рідні — у сім’ї тоді вже покійного о. Івана Лятишевсько) го — в м. Станіславі (нині Івано) Франківськ) на вул. Маяковсько) го, 24 (тепер Тарнавського), бо ближча родина в Богородчанах, у часи радянської ідеології, відмо) вилася від нього, бо боялися… У Станіславі владика Іоан не) легально виконував свої душпас) тирські обов’язки — єпископа підпільної УГКЦ. Щодня у своїй кімнаті відправляв Святу Літур) гію, сповідав людей, хрестив і вінчав. Незадовго до смерті вла) дика таємно висвятив о. Івана Слезюка на єпископа Станіслав) ської єпархії і свого наступника, щоб таким чином забезпечити подальше існування Греко)Като) лицької Церкви. У спогадах про преосвящен) ного Іоана Лятишевського Олена Кобельська, дочка о. Івана Ляти) шевського (сина Томи), писала: “У червні 1955 р. привезла стрий) ка Наталка Шухевич до мене у Станіслав, на вулицю Маяков) ського, 24, де я з мамою по смер) ті батька винаймали дві кімнати, 76)літнього старця з хворобою спазмів судин головного мозку. При такому приступі, а мав їх у мене два, де би не був, там падав непритомний, зі судорогами, і якби в пору не дати поміч, міг по) мерти…” Господь дав йому ще стільки сил, що 20 жовтня 1957)го влади) ка відсвяткував свій Золотий Юві) лей священства. Вiд нового ареш) ту врятувала єпископа тiльки смерть — архіпастир)страждаль) ник відійшов у вічність 27 листо) пада 1957 р. після важкої хвороби серця і судин, набутої за майже десять років тортур, виснажливої праці та нелюдських умов утри) мання в тюрмах Казахстану. У спогадах про преосвящен) ного Івана Лятишевського О. Ко) бельська писала: “…Коли покій) ний лежав на катафалці, хата була обставлена тайняками, які фіксу) вали, хто до неї приходив. Жінки, які були затулені хустками (1 грудня був сильний мороз), гово) рили, що їм заглядали в обличчя якісь мужчини... Дальше стояла проблема, щоби єпископа не хо) вали православні священики з Катедри. Хотіли, щоби я пішла відмовляти їх. Я відмовилася від цього, бо чому всюди мала себе наражати, коли була і ближча ро) дина стрийка. Згодом сказала, що піду разом із сестрою покійного й сестрінкою, але вони відмовили) ся, бо боялися… Попереднього дня в хаті при закритих дверях був відправлений похорон о. Йо) сипом Гірняком (духівник ста) ниславівського греко)католиць) кого єпископа Григорія Хомиши) на в підпіллі). Біля 12 години но) чі приїхав мій шваґер (чоловік сестри) о. Іван Пилипець із Сам) бора, якого кагебісти привезли ховати мого стрийка. Другого дня рано так само привезли мого вуй) ка, пароха с. Пнів о. Михайла Сов’яковського (був парохом ус. Перерісль. — В. Р.), і тоді вже ніхто нічого мені не говорив. Прийшов парох Катедри о. Ми) хайло Чернега, ще кілька знайо) мих священиків — і так відбувся похорон. Зійшлося досить багато людей, хоч 1 грудня був сильний мороз і завірюха. Були визначені малі вулиці, якими мав їхати по) хорон під наглядом КДБ…” Помираючи, преосвященний Іоан (Іван) Лятишевський запо) вів поховати його в родинному гробівці в Богородчанах, однак у той час зробити цього не дозво) лила влада. Похоронили владику на Івано)Франківському місько) му цвинтарі, що на вул. Київ) ській. Таким тернистим виявився земний шлях владики)страсто) терпця Івана Лятишевського. 10 листопада 1995 р. І. Ляти) шевського реабілітували посмер) тно. Від 2001 року триває беати) фікаційний процес прилучення єпископа Іоана до лику блажен) них. 2014)го останки єпископа Івана Лятишевського були пере) несені до Архікатедрального Мит) рополичого Собору Воскресіння Христового...

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин