Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Поет передбачив історичний розвиток промислового капіталізму, зокрема в Росії”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Тарас Шевченко про «ковану дорогу», «залізний шлях» і «чугунку»

Слово Просвіти, №41 за 2019 рік

Продовжуємо проєкт “Подробиці Шевченкового життя”, вмотивований глибоким усвідомленням поетових слів із автобіографічного “Листа Т. Гр. Шевченка до редактора “Народного чтения” (лютий 1860 р.): “Я наважуюся відкрити перед світом кілька печальних фактів мого існування… тим більше, що історія мого життя складає частину історії моєї батьківщини. Проте я не маю духу входити у всі її подробиці”. У статті Володимир Мельниченко розкриває маловідомі факти користування Шевченком новим для його часу транспортом — залізницею, та розповідає про поетове ставлення до промислово-технічного прогресу. Автор висловлює також цікаві пропозиції щодо перекладу окремих слів із російськомовного Щоденника Шевченка. Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка “Три укази накаркала на одну дорогу…” Тарас Григорович залишив особливий, поетичний знак того, що сам цікавився бу) дівництвом залізниці з Петербурга до Москви, розпочатим навесні 1843 р. Нага) даю, як у ключовій антимосковській поезії “Великий льох” чубляться між собою ук) раїнська (1)ша) та російська (3)тя) ворони — символи національних демонічно)чор) них сил — з приводу того, хто більше зла завдав своєму народу, зокрема під час того будівництва. 1 Ну, а в твоїй Московщині Є чим поживиться? Чи чортма й тепер нічого? 3 Э… сестрица, много: Три указа накаркала На одну дорогу… 1 На яку це? На ковану? Ну, вже наробила... 3 Да шесть тысяч в одной версте Душ передушила... 1 Та не бреши, бо тілько п’ять. Та й то з фоном Корфом. Ще й чваниться, показує На чужу роботу! Шевченкознавцям ще треба буде вста) новити, якими саме джерелами користу) вався поет (назвати конкретну російську газету чи тодішній журнал), але нам дос) татньо, що Тарас Григорович не тільки першим використав інформацію про не) помірну ціну — значні людські жертви! — велетенського на той час будівництва, а й справедливо надав їй антикріпосницько) го, антицаристського характеру. Справді, Микола І лише впродовж пів) року підписав два височайші Укази — 1 лютого 1842 р. повелів розпочати будів) ництво (проєктування) залізниці між Пе) тербургом і Москвою під началом особли) вого міжвідомчого комітету, а 1 серпня пе) редав керівництво цією роботою Головно) му управлінню шляхів сполучення. У 1843 р. було видано Указ про безпосереднє будівництво дороги. Шевченку боліло те, що на будівництві дороги каторжно пра) цювали кріпосні селяни. Більше того, він убивчо називав прізвище винного у смерті селян іменитого підрядника — “фон Корф”. Радянські дослідники писали, що “не було, мабуть, у Росії більш зажерливих, жорстоких і підступних людей, ніж підряд) ники”, серед яких особливо виділявся наві) ки затаврований поетом барон Ю. Ф. Корф зі старовинного знатного роду. І ще вчені наголошували, що “ніякої відповідальнос) ті за селян)будівельників підрядник не ніс”. Принаймні керівництву дороги дар) ма скаржилися на неодноразові “шахрайс) тва барона Корфа”, котрий обдурював ро) бочих, відмовлявся забезпечувати лікуван) ня хворих. У сучасній праці також наголо) шено, що значна частина з понад 6 тис. осіб у підрядника Ю. Ф. Корфа “знаходять) ся у вкрай тяжкому становищі”. Навіть московський генерал)губернатор А. А. Зак) ревський визнавав, що “всі пункти кон) трактів, захищаючи користь підрядників, майже ні в чому не забезпечують робо) чих”1. Урешті)решт, контракт із Корфом-таки розірвали. Відомо, що нещасних людей, які по) мерли на будівництві залізниці, закопува) ли часто вздовж дороги. Втім, в офіційно) му виданні з історії будівництва залізниці туманно стверджувалося: “Однако смер) тность была относительно не так значи) тельна, и число жертв не превосходило числа их при других больших земляных ра) ботах”2. Насправді серед 60 тис. робочих) рабів лютували тиф, цинга, дизентерія і навіть холера, й уже давно визнано, що “на будівництві в 1845–1846 рр. загинуло кіль) ка тисяч безвісних будівельників першої російської магістральної залізниці”3. Але ще Шевченко та його сучасники знали цю інформацію! Втім, ніхто, крім поета, не посмів її оприлюднити. Це вже потім М. О. Некрасов виплес) нув гірку правду в поемі “Железная доро) га”, навівши кількість загиблих — “тысяч пять мужиков”: Прямо дороженька: насыпи узкие, Столбики, рельсы, мосты. А по бокам%то все косточки русские... Але ж то було майже через двадцять ро) ків після “Великого льоху” і через три ро) ки після смерті Тараса Шевченка. “А з Москви… через 22 години і в Пітер” Уперше думка про повер) нення з заслання в Петербург через Москву саме поїздом висловлена в Шевченковому Щоденнику 13 червня 1857 р., тобто на другий день після йо) го початку. Певно, що засла) нець обдумував цей варіант із того часу, коли з’явилася ре) альна надія на звільнення. Того дня він занотував, що найпер) ше треба добратися до Ниж) нього Новгорода, а потім… “Потім у Москву, а з Мос% кви, помолившись Богу за Фуль% тонову душу, через 22 години і в Пітер. Чи не правда, яскрава фантазія?” Втім, якраз вона — смілива Шевченкова “фантазія”, й окреслила по) дальшу справжню дорогу поета із заслан) ня. Та про все по чину. Поетова згадка про американця Р. Фултона (1765—1815) — винахідника па) роплава — була помилковою. Певно, Шевченко мав на увазі винахідника паро) воза Дж. Стефенсона (1781—1848). Втім, очевидно, Р. Фултон, котрий згадується в Щоденнику двічі, розглядався Шевченком як уособлення практичного застосування сили пари не лише на воді, а й на рейках. По дорозі з Астрахані в Нижній Новгород на пароплаві Шевченко висловив 27 сер) пня своє бачення технічного прогресу: “…Пароплав у нічному погребальному по% кої здається якимось величезним, глухо реву% чим чудовиськом з розкритою величезною пащею, готовою проковтнути поміщиків% інквізиторів. Великий Фультон! І великий Ватт4! Ваше молоде, не по днях, а по годи% нах зростаюче дитя незабаром пожере ба% тоги, престоли і корони, а дипломатами і поміщиками тільки закусить, побалується, як школяр льодяником. Те, що почали у Франції енциклопедисти5, те довершить на всій нашій планеті ваше колосальне геніаль% не дитя. Моє пророцтво безсумнівне”. Лише у примітках до видання “Днев) ника” (1931) читаємо: “Очень ценны эти строки Шевченка для характеристики его социально)политических взглядов...” Це краще, ніж узагалі замовчувати рідкісний Шевченків запис про власне пророцтво, що таки збулося. Поет передбачив істо) ричний розвиток промислового капіталіз) му, зокрема в Росії, врахував величезну роль економічних чинників у всепланет) ному прогресі. До речі, ще в повісті “Наймичка” (1852—1853) поет закликав до прогресив) них винаходів і в сільському господарстві: “О агрономы%филантропы! Выдумайте вы вместо серпа какую%нибудь другую машину. Вы этим окажете величайшую услугу обре) чённому на тяжкий труд человечеству”. “Я поїхав до залізної дороги…” Про свій від’їзд із Москви Шевченко записав 26 березня 1858 р.: “О 9%ій годині ранку розстався я з Ми% хайлом Семеновичем Щепкіним і з його сі% мейством. Він від’їхав до Ярославля, а я, забравши свою мізерію, поїхав до залізної до% роги…” Починаючи з О. Я. Кониського, в ро) сійськомовному тексті Щоденника “же) Миколаївський вокзал у Москві. Середина ХІХ століття лезная дорога” перекладається як “залізни) ця” й формально це правильно. Проте в “Словнику мови Шевченка” таке слово взагалі відсутнє. Тоді як у листі до П. О. Ку) ліша від 4—5 грудня 1857 р., запрошуючи його до Нижнього Новгорода, Шевченко писав: “Я жду тебе, а ти стань мені за рід) ного брата: поцілуй свою любу жіночку за мене і за себе, та й гайда на залізний шлях”. Отже, саме це, за Шевченком, — україн) ський відповідник. А ще — “чугунка”. В березні 1858 р. написав М. М. Лазарев) ському з Москви: “…Сідай на чугунку та до мене, та вкупі і вернемося в Пітер”. Таким чином, здійснюючи сучасний переклад Шевченкового Щоденника, ми повинні максимально враховувати його мову, а у випадку використання лексем, які він не вживав, обов’язково відзначати це у при) мітках. Судячи з усього, від’їзд Шевченка з Москви прискорило ще й те, що М. С. Щеп) кін їхав із театром на гастролі до Ярослав) ля. Навіть уранці 26 березня Тарас Григо) рович, мабуть, підлаштувався під його від) буття з дому, бо ж виїхав за п’ять годин до потягу. Втім, згідно з правилами, на вокзал потрібно було приїхати не пізніше, як за годину до відправлення. До того ж, паса) жир на вокзалі мав обов’язково пред’явити свій паспорт поліцейському чиновникові. Для вчорашнього засланця Шевченка це була нешвидка і неприємна процедура. Тільки після відмітки поліціянта він міг узяти квитка, який був тоді величезного розміру з позначенням усіх попутних станцій, а всього їх було 34. Речі треба бу) ло здати в багаж за півгодини до відходу поїзда. Серед речей (“мізерії”), судячи з усього, були і книги, які Шевченко вис) лав із Нижнього Новгорода М. С. Щепкі) ну, тобто й праця О. М. Бодянського “О времени происхождения славянских письмен”, подарована ним поетові. Нага) даю, що 23 лютого 1858 р. Тарас Григоро) вич писав артистові: “Посилаю тобі кви) танцію із Контори транспортов, через ко) тору я посилаю ящик з моїми книгами. Прийми його та нехай у тебе полежить де% небудь до якогось часу”. Принаймні відо) мо, що деякі книжки, одержані Шевчен) ком на засланні, в Нижньому Новгороді та подаровані йому в Москві, були в ньо) го і в Петербурзі й зберігалися до самої поетової смерті. Хоч би як там було, М. О. Максимович, з яким Шевченко домовив) ся зустрітися у Щепкіних о 9 годині ран) ку, прибув приблизно в цей час, але поета вже не застав. Та М. К. Чалий помилявся, коли писав, що М. О. Максимович приї) хав, “щойно рушив поїзд”. Насправді в той час Шевченко ще перебував на вокза) лі в Москві. Тарас Григорович уперше користувався залізницею, будівництво якої розпочалося у 1843 р., тобто ще до першого приїзду по) ета в Москву, і завершилося в 1851 р. Пер) шим серйозним підтвердженням закінчен) ня будівництва стало перевезення 14—16 серпня з Петербурга в Москву на “чугун) ці” кількох батальйонів військовослуж) бовців. Тільки після вдалого випробовування поїздів з солдатами по новій дорозі проїхався Микола І. Як пові) домлялось, “імператорський поїзд відправився із С.)Пе) тербургу 19)го серпня о 4)й годині ранку і прибув у Мос) кву того ж числа об 11)й го) дині вечора”. Цар на власні очі переко) нався, що вздовж усієї заліз) ниці довжиною понад 650 кі) лометрів на однаковій відста) ні один від одного було побу) довано сім кам’яних лінійних вокзалів: Любань, Мала Ві) шера, Окуловка, Бологоє, Твер, Спірово і Клин. Ка) жуть, що подібних їм за дос) коналістю та красою не було тоді в усьому світі. Крім того, на всіх великих станціях було споруджено кам’яні локомотивні депо з великим скля) ним куполом зверху, подібні до сучасних будівель цирку. Залізниця з “громоносним локомоти) вом” (Шевченко) була тоді небувалим яви) щем, і перші поїзди зустрічали й провод) жали натовпи людей. По Росії розійшовся вірш: Там чугунная дорога, Небывалая краса, Это просто чудеса В два пути чугунны шины, По путям летят машины, Не на тройках, на парах, Посмотреть, так прямо страх. Але невдовзі мандрівка залізницею стала звичною. Загальне число службовців та нижчих чинів, які її обслуговували, до) сягало 4,5 тис. осіб, зокрема півтори сотні інженерів. Як свідчить “Памятная книжка Главного общества российских железных дорог на 1859 год”, на той час, коли Шев) ченко вперше користувався залізницею, там працювало понад 50 паротягів для пе) ревезення пасажирів і багажу та більше 30 вантажних. Залізниця перевозила тоді більше 1 млн пасажирів за рік і користува) лася великою популярністю. Поїздка в Москву або в Петербург залізницею, на)

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин