Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гість редакції “Фестиваль створив моду на українське майбутнє”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

ККииррииллоо ССТТЕЕЦ ЦЕЕН НККО О: «Червона рута—89» — одна з підвалин української незалежності»

Слово Просвіти, №41 за 2019 рік

Минуло тридцять років після першого фестивалю “Червона рута”, а нещодавно він відбувся вшістнадцяте. Про те, як народжувалося це пісенне свято, наша розмова з відомим українським скрипалем, заслуженим артистом України, головою Київської міської “Просвіти” Кирилом Стеценком. — Пригадайте, будь*ласка, як народжувалася “Червона рута”. — Я завжди порівнюю цей фестиваль зі всесвітньо відомим фестивалем 1968 року в США у місті Вудсток, що став визначною подією для молодіжної культури. “Червона рута” має для Укра) їни суттєво більше значення. Це був 1989 рік, коли в нашому сус) пільстві сталися головні зрушен) ня, що провіщували нашу неза) лежність. Того року відбулися три епохальні події: створення На) родного Руху України, проведен) ня першого фестивалю “Червона рута” і ухвалення важливого за) кону про українську мову. Рух сфокусував навколо себе всю активну творчу інтелігенцію і всіх суб’єктів незалежності. Він народився, з одного боку, з Това) риства української мови ім. Тара) са Шевченка, а з іншого — таких нелегальних громадських органі) зацій як Гельсінська спілка. У Ру) сі об’єдналися політики)диси) денти і ті письменники, які зго) дом стали політиками. Багато зних були членами КПУ, депутата) ми Верховних Рад СРСР і УРСР. Але настав момент, коли рух ди) сидентський і рух легальний об’єдналися під гаслом України як незалежної держави. Організаційним каркасом майбутньої незалежності був са) ме Рух, а емоційна енергія, сила віри, сила молоді, сила майбут) нього йшла від “Червоної рути”. Всі, хто був присутній на цьому фестивалі, не просто зрозуміли, а відчули, що незалежність Украї) ни — це неминучість. На фестиваль приїхало “Това) риство Лева” зі Львова, театр “Не журись”, інші організації, ство) рені на хвилі перебудови. Було багато активістів з Івано)Фран) ківська, іноземців. Вони везли з собою національні прапори. Влада прекрасно розуміла не) безпеку для себе. Були всілякі пе) репони з її боку. Зокрема, всі го) телі були чомусь зайняті і виник) ли проблеми з розселенням учас) ників конкурсу і гостей. Але чер) нівецькі активісти дуже добре до) помагали фестивалю. І ми впора) лись. — Якою була Ваша участь у цьому фестивалі? — Я був одним з його органі) заторів — директором з питань інформації та спонсорства і чле) ном журі. Також автором метафі) зичної або містичної концепції “Червоної рути”. Разом з режисером фестива) лю Сергієм Проскурнею творили невидиму духовну енергетику “Червоної рути”. Це був не прос) то сценарій всіх 8 днів фестивалю 17—24 вересня 1989 року, а його образна ідеологія. Фестиваль мав три кольори — червоний, чорний і білий. Білий символізував співців, як колір вічності. Чорний — з рок)н)ро) лом, рок)музикою і нашим чор) ноземом та героями України, яків ньому лежать. Це був колір ук) раїнської звитяги і сили. Цікаво, що в той день, коли були змаган) ня з рок)музики, прийшло пові) домлення з Києва, що зняли Шербицького. Саме з його іме) нем пов’язували курс на денаціо) налізацію і знищення української культури. Ми сприйняли цю по) дію як першу українську револю) цію. А червоний був кольором поп)музики. — Ви не відразу приєдналися до організації фестивалю? — Ініціаторами проведення “Червоної рути” були музикозна) вець і композитор Тарас Мель) ник, музикознавець Анатолій Калениченко, музикант Олег Ре) тецький, який починав свою творчу біографію на українсько) му радіо, а нині очолює британ) сько)українське підприємство “Комора”, та відомий нині поет і видавець Іван Малкович. Підготовча робота розпочала) ся наприкінці 1988 року, а я при) єднався лише у травні, бо не ві) рив, що можлива співпраця з ко) муністами, комсомольцями і ка) ґебістами. Але недооцінював той момент, що серед комуністів було багато патріотів, які зберегли вір) ність Україні. А лідери комсомо) лу в той час уже думали про свій майбутній бізнес і політичну кар’єру. Приміром, 3)й секретар ЛКСМУ Юрій Соколов, який відповідав від комсомолу за “Червону руту”, пізніше створив туристичну фірму під назвою “Червона рута”, а корабель під таким іменем, який він купив або фрахтував, курсував з Києва до Одеси і назад. Я побачив, що виникає ус) пішний рух “Червоної рути”, від) буваються відбіркові тури в усіх областях. На травневі свята приї) хав до Львова і був присутнім під час відбору конкурсантів. Мене вразили свіжість, якість і оригі) нальність тих номерів, що були показані. Зрозумів, що не можу бути осторонь від цього руху. — Напевне, Вам не випадково запропонували долучитися до орга* нізації заходу? — На той час я був відомим мас)медійним діячем та рок)му) зикантом. Разом з Веронікою Маковій на радіо “Промінь” мав постійну програму “Музичні контрасти”. Це була молодіжна програма, де я знайомив наших слухачів з популярними новітні) ми течіями і напрямами молодіж) ної розважальної музики — рок, фолк, панк, хіп)хоп, метал, бард. Тобто все тоді нове, свіже, що, як правило, не висвітлювалося на радіо. Потім перейшов на телеба) чення. З’явився телевізійний проєкт, де просував нові форми, українську альтернативу до того, що було прийнято давати в етер як радянські стандарти. Я пропа) гував те, що, вважалося, не мож) на показувати. У моїй програмі “Музичний відеомлин” вперше показали гурт “ВВ” попри опір багатьох керів) ників ТБ, що нібито пісні цього гурту — це знущання над україн) ською ментальністю. Аби показа) ти цей гурт, довелося проводити експертну міні)конференцію, се) ред експертів якої був Тарас Пет) риненко, а також Мар’яна Ма) ланчук — дочка секретаря з ідео) логії ЦК КПУ. А вона була подру) гою Соломії Павличко, і це ство) рювало нам певну парасольку за) хисту. Також показували барда Едуарда Драча. У нашій передачі відбувся дебют на телебаченні Ірини Білик. Я ставив собі за мету дати хід всьому українському і всьому мо) лодіжному, такому, що є альтер) нативним і зазвичай не прохо) дить на телебаченні. Також був ведучим багатьох “круглих столів”, що відбувалися в прямому етері. Ми висловлюва) ли думку, що в Україні є багато різних фестивалів, але більшість пісень там співають російською мовою. А нам потрібен спеціаль) ний фестиваль — українськомов) ний. Де б ми нікого не ображали, що витісняємо російську пісню. Але робили б в рамках фестивалю тільки українськомовний про) дукт. — Розкажіть про учасників цього фестивалю. — У рамках першої “Червоної рути” було три конкурси. Пер) ший — поп)музика, або естрада, яка звучала всюди. Серед пере) можців найбільш традиційним естрадним співаком був Павло Дворський, який отримав третю премію. А Інеса Братущик як со) лістка гурту “Мальви” теж була доволі традиційною. Але всіх вра) зила вокальна віртуозність пісні в її виконанні “Ти до мене, ти до мене не ходи”. Люди не розуміли, як можна так блискавично, швидко і чітко вимовляти слова цієї пісні. Це був мелодизований український реп. Були і речі, які не вписували) ся в рамки естради. Наприклад, виступ Андрія Миколайчука був наскрізь альтернативним. І його образ “підпільного Кіндрата”, який виходив босий і лисий, або у солдатських чоботях і фраку, був дуже незвичний. Особливо для Радянського Союзу. Ще одним лауреатом “Черво) ної рути” став зовсім молодий Та) рас Курчик, який у стилі поп)рок виконав пісню “Не судіть” про моральну відповідальність за майбутнє України. Зрілі і про) никливо глибокі тексти цієї пісні не могли залишити нікого байду) жим. На фестивалі ми вперше стверджували українську рок)му) зику. Лауреатами стали “Брати Гадюкіни”, Віка, “NZ” (“Незай) мана земля”), “Кому вниз”, “ВВ”, “Зимовий сад”… Ми лега) лізували й популяризували цей жанр і українську мову в ньому. Були барди, ми їх назвали співцями. (Намагалися уникати іноземних слів. Рок)групи стали називати — рок)гуртами, а слово “фест” замінили на “фестини”). Співці виступали у двох піджан) рах — авторська пісня і співана поезія. Співана поезія створюва) лась на слова відомих класиків, а авторська пісня — це коли вико) навець є автором і слів, і музики. Приміром, Віктор Морозов спі) вав на слова класиків української літератури, але музика була його власною. Найяскравішим авто) ром)співцем був Андрій Панчи) шин. Він сам писав і слова, і му) зику. Це була гостра сатира. Се) ред яскравих виконавців у цьому жанрі був і Володимир Давидов. Василь Жданкін, який отри) мав гран)прі, теж виступив у ка) тегорії співців. У своїх виступах він виходив за межі часу і просто) ру. Його устами говорила вся Ук) раїна, вся її багатовікова історія. Через нього співали українська земля, кров і дух. Василь собою символізував нашу колективну свідомість. Він отримав гран)прі як носій українського духу, укра) їнського голосу і української ду) ші. Дуже шкодую, що відтоді Ва) силь дуже змінив свої погляди і переконання. Але незрівнянно прикрішою стала його трагічна загибель на початку вересня ц. р. “Червона рута” пройшла дуже успішно. Попри всі пересліду) вання силових структур і партій) них органів нам вдалося довести до самого кінця і завершити фес) тиваль тріумфально. Фестиваль став абсолютно непересічним явищем. Особливо сильним спалахом була саме пер) ша “Червона рута”. Вперше вий) шли на сцену музиканти кількох поколінь. Там був і Віктор Моро) зов, якому було майже 40 років, і Марійка Бурмака, якій було ли) ше 16. Чому люди різного віку не могли себе до цього проявити, показати? Бо пропонували аль) тернативну музику, яка не мала виходу на офіційну сцену, радіо і телебачення. А на “Червоній ру) ті” це можна було показувати. “Червона рута” зробила цих лю) дей статусними, легітимувала їх — створила моду на українське майбутнє. Це була одночасно подія і по) літична, і музично)естетична, і соціальна для наступних поко) лінь. Вона стала переломним мо) ментом для суспільства напере) додні незалежності України. — Нещодавно відбувся шіс* тнадцятий фестиваль... — Його присвятили тридця) тиріччю першої “Червоної рути”. Не випадково знову обрали Чер) нівці. У проведенні фестивалю допомагала місцева влада. Брали участь близько 1000 виконавців, які перемогли в обласних турах. Цього року вже було не три, а шість конкурсів. Робота журі бу) ла дуже виснажливою. Перша “Червона рута” заду) мувалася не лише як мистецький, а й як дуже важливий громад) сько)політичний захід. У його фі) налі молодь зрозуміла, що бути українцем почесно. Ми можемо бути щасливими, успішними і мати майбутнє. Думаю, що “Чер) вона рута” цього року, у теперіш) ніх політичних обставинах, мала б відіграти роль птаха)фенікса, щоб знов наснажити людей ду) хом перемоги. Особливо це важ) ливо для тих наших патріотів, які попри все виборюють нашу неза) лежність і віддають за неї своє життя на фронті. На жаль, цього) річна “Червона рута” не вико) ристала шансу для утвердження українських ідеалів і українсько) го способу життя, як це робила перша “Червона рута”. Крім конкурсу на 16)й “Чер) воній руті” було ще кілька подій. Серед них — урочисте відкриття, на яке приїхали режисер першого фестивалю Сергій Проскурня і його директор Олександр Гор) ностай, який нині адмініструє Національний академічний сим) фонічний оркестр України. На жаль, у цьому заході в міській ра) ді змогло взяти участь небагато людей. Чернівецька влада виділила кошти на проведення концерту, присвяченого сімдесятиріччю від дня народження Володимира Іва) сюка. Національний симфоніч) ний оркестр України разом з пе) реможцями фестивалів минулих років виконував пісні Івасюка в оригінальному та модернізовано) му аранжуванні Романа Мельни) ка. А я, зважаючи на те, що на шістнадцятій “Червоній руті” не було ніяких заходів, присвячених тридцятиріччю фестивалю, зап) ропонував провести спецакцію “Легенди і таємниці “Червоної рути”—89”. На неї запросив всіх, хто був причетний до першого фестивалю. Серед них — Василь Ілащук, який тоді був ведучим, і дует “Писанка”, що виступав ще на першій “Червоній руті”. Серед почесних гостей цього заходу бу) ла й Ганна Бурлак, яка очолювала агрофірму “Прут”, що стала тоді спонсором. Наступний захід — мій соль) ний концерт, який відбувся у мармуровій залі Чернівецького університету ім. Юрія Федькови) ча. Показав програму, що склада) лася з моїх авторських п’єс, які я присвятив Україні. Ще одна важлива подія — презентація третього числа “Бу) ковинського журналу”, який ви) дає директор Музею Володимира Івасюка Мирослав Лазарук. В цьому журналі вміщено повне ексклюзивне інтерв’ю з Квіткою Цісик, яке я взяв у неї на початку 1991 року в Нью)Йорку. Серед моїх запитань, зокрема, було й таке: “Чому не приїхала на першу “Червону руту”? Цей матеріал ра) ніше ніколи не друкувався. — Як можуть кияни та гості столиці більше дізнатися про пер* ший фестиваль “Червона рута”? — Запрошую всіх 12 жовтня до колонної зали КМДА, на Хре) щатику, де о 16.00 я як голова Ки) ївської “Просвіти” проводжу уні) кальну для Києва акцію “Легенди і таємниці “Червоної рути—89”. Це дасть змогу доторкнутися до таємниць тридцятирічної давни) ни. Відбудеться концерт лауреа) тів “Червоної рути” 1989 року, а також показ півторагодинного фільму, який я змонтував у США 29 років тому. Вхід вільний, але буде можливість придбати суве) нірні й газетні раритети першого фестивалю, а також отримати рідкісні примірники “Буковин) ського журналу” з інтерв’ю Квіт) ки Цісик. Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин