Незабутні · “Цей прапор був, є і буде вічно! Бо я не один такий, а нас багато, як в лісі мурашок”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Стояв біля витоків незалежності
Слово Просвіти, №41 за 2024 рік
Казимир ЯРЕМА, член РУХу і “Просвіти” з 1989 року
Вийшла друком книжка Іларіона Пилипця “Михайло Левицький”, вмілого майстра художнього слова, який особисто знав М. Левицького з першого дня його приїзду в Тернопіль, був вірним другом, багато часу спілкувався з ним. Михайло Левицький народився 16 березня 1948 року в с. Пукеничі Стрийського району Львівської області. Закінчив філологічний факультет Дрогобицького педінституту. Автор збірок віршів “Мамині перепілки” (1979), “Світ околиць” (1986), “Я завжди був закоханий в дерева” (1993), “Вівторок” (1994), “Де ростем, там мусимо цвісти” (1998), “З останньої пелюстки літа” (2004). Видав вірші для дітей “Великдень” (1992) і книжки скоромовок та розмальовок “Сніг горів од снігурів” (1992). Член Спілки письменників України з 1981 року. З 1986 р. – член Спілки художників України, учасник ряду художніх виставок. З 1983 р. проживав у Тернополі, працював художником художньо-оформлювального комбінату, кореспондентом газети “Свобода”. З 1989 р. – один із організаторів і перший голова (згодом співголова) крайової організації НРУ, обирався депутатом обласної ради. Нагороджений орденом “За мужність”, медалями трьох ступенів “За заслуги перед українським народом”, почесною відзнакою НСПУ та багатьма іншими нагородами. Лавреат премій ім. Б. Лепкого, ім. І. Блажкевич. З метою увічнення його пам’яті в червні 2024 р. Тернопільська міська рада та обласна організація НСПУ заснували щорічну міську літературну премію імені Михайла Левицького. М. Левицький приїхав у Тернопіль з дружиною Надею. Брав активну участь у громадському житті міста, постійно зустрічався з відомими творчими людьми Тернополя. Завжди на цих зустрічах та інших заходах з ним були присутні І. Герета та І. Пилипець. І. Пилипець вів щоденник, у якому нотував всі ці зустрічі, а в 1998 р. до 50- річчя М. Левицького видав книжку “То всяке може трапитися”, ілюстровану відомим художником М. Пишнем, у якій є 50 мініатюрних дотепних оповідок. З раннього дитинства вразлива емоційна особистість поета М. Левицького вбирала красу і багатство рідної прикарпатської природи, виховувала в собі любов до всього рідного, сприяла розвитку таланту митця і спонукала до творчості протягом життя. Відкривши в собі покликання і талант до написання поетичних творів, М. Левицький після закінчення школи поглиблював і збагачував свої знання з української мови і літератури спочатку у ської обл. Загинув Микола Вікторович Присяжнюк (1997 р. н.). Був призваний до лав ЗСУ 10 грудня 2021 р., служив командиром відділення зенітноракетного взводу. Співчуваємо рідним, побратимам воїнів, усім, хто знав полеглих захисників України.
*** У Львові попрощалися із загиблими на фронті захисниками – зятем убитої мовознавиці Ірини Фаріон Василем Особою та Михайлом Єзерським. Обох полеглих військових поховали на Личаківському кладовищі. Світла пам’ять героям.
Львівському університеті, а з другого курсу – в Дрогобицькому педінституті та одночасно писав вірші, які вийшли з друку його першою збіркою “Мамині перепілки” у 1979 р. Високу оцінку збірці (за яку його прийняли до СПУ в 1981 р.) дав П. Загребельний. Поезію М. Левицького оцінили як високомайстерну та неординарну відомі творчі особистості України і Тернопільщини, багато читачів. Він був ще й майстерним художником, хоч цього фаху ніде не навчався. Його акварелі так само досконалі, як і поезія. У Тернополі він брав активну участь у діяльності СПУ. Умови перебудови, яка розпочалась з 1985 року в тодішній тоталітарній державі, сприяли піднесенню національно-визвольного руху як і в Україні, так і інших пригноблених москвою народів. Було дозволено створювати громадські організації, з тюрем було випущено більшість політичних в’язнів. Ідея створення РУХу зародилась у стінах СПУ в Києві. Після чого почалась підготовка над створенням НРУ. З цією метою на початку грудня 1988 р. з кожної області були запрошені в Київ члени СПУ на пленум, де їх ознайомили із завданням по створенню НРУ. З Тернополя на пленумі був Г. Петрук-Попик. Коли він увечері 2 грудня 1988 року приїхав з Києва, йшов вулицею і побачив світло в робочому кабінеті І. Пилипця, то зайшов до нього. У кабінеті були присутні І. Пилипець, Б. Демків, М. Осадца, Б. Ткачик і М. Левицький. Коли Г. Петрук-Попик повідомив присутніх про потребу створення НРУ, М. Левицький підвівся і сказав: “Я буду очолювати цю організацію, бо я не боюсь!” Його кандидатуру підтримав Б. Демків, і всі з цим погодились. У лютому 1989 р. в газеті “Літературна Україна” були опубліковані програма і статут НРУ, а в ніч на 25 березня 1989 р. на установчій конференції в приміщенні Тернопільської організації СПУ була створена перша в Україні крайова організація НРУ. М. Левицького було обрано першим головою цієї організації. Також було обрано раду цієї організації в кількості 15 осіб. М. Левицький проявив неабияку сміливість, очоливши таку революційну на той час організацію, знаючи, що його будуть переслідувати керівні та правоохоронні органи влади, а в разі невдачі у досягненні мети зі здобуття Україною незалежності, можуть бути арешт і тюрми. І це могло статися і з ним, і з багатьма рухівцями, якби 19 серпня 1991 року в москві перемогло ГКЧП. Влада, вороги і недруги РУХу називали тоді рухівців націоналістами, бандерівцями, вели брудну антирухівську пропаганду. Але організація РУХу під керівництвом М. Левицького проводила величезну роботу з розбудови організацій, створювались осередки РНУ в районах, селах, на підприємствах, проводились акції протесту, мітинги. Особливо авторитет РУХу зріс після першого мітингу на Микулинецькому цвинтарі 30 липня 1989 року, де посвячували могили УСС і закатованих патріотів України московсько-більшовицькими окупантами у тернопільській тюрмі у 1941 р., в якому брали участь біля 100 тис. людей. Вперше тоді в Тернополі замайоріли синьо-жовті прапори. Після цього і після встановлення синьо-жовтого прапора над будинком СПУ М. Левицького викликав до себе прокурор, який наказав зняти синьо-жовтий прапор, бо “це ганчірка”. На що М. Левицький сміливо йому відповів: “Цей прапор був, є і буде вічно! Бо я не один такий, а нас багато, як в лісі мурашок”. НРУ набирав сили по всій Україні, і 8-10 вересня 1989 р. в Києві відбувся перший установчий з’їзд НРУ, який обрав головою НРУ І. Драча, а пізніше РУХ очолював В. Чорновіл. У з’їзді брала участь Тернопільська делегація у складі 64 делегатів на чолі з М. Левицьким.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
