Про-читання · “Характерною ознакою шумерської цивілізації стало використання звичайної глини – універсаль( ного матеріалу для будівництва храмів”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
У пошуках паралелей між “тоді” і “завтра”, або Чи здатна історія минулих цивілізацій визначити майбутнє людства?
Слово Просвіти, №41 за 2024 рік
Сучасний світ переповнений численними дослідженнями, версіями, здогадами про те, як діяння минулих епох впливають на дні нинішні і що вони несуть майбутньому. Зустрічаємося з цим мало не щодня, дивуючись і захоплюючись талантом тих, хто невпинно й послідовно прагне віднайти, встановити істину. Серед них – і норвезький вчений, письменник та режисер Тер’є Тведт із своєю книгою “Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення” (переклад з норвезької Микити Никончука), яка побачила світ у харківському видавництві “КСД”.
Тарас ГОЛОВКО
Вже у преамбулі видання автор згадує три позиції, які надихнули його взятися за її написання. Йдеться насамперед про існування європоцентризму в усіх сферах суспільного життя, іншими словами нав’язування неєвропейським народам західних цінностей та традицій, що заважає без зайвих упереджень і зарозумілостей осягнути світову історію в цілому. Тер’є Тведт у своїй праці також хоче довести хибність ідеї про те, нібито людина підкорила собі природу, як це було заявлено авторитетними світилами науки ще в ХІХ столітті. І, нарешті, науковець прагне переконати читача у тому, що всі люди різні, відтак у них апріорі не може бути спільних цінностей, вони ніколи не досягнуть між собою рівності – соціальної, економічної, політичної, – через їхні розбіжності у світогляді, культурі, релігійних уподобаннях. І все ж головною метою, визначеною для себе, норвезький історик задекларував назвою книги: пошук паралелей між “тоді” і “зараз”. Це подається на прикладі перших цивілізацій на Близькому Сході та в Азії 5000 років тому до династичної влади у древньому Китаї і величезної Османсько-ісламської імперії, розквіт якої припадає на 1500 рік. Крім того, у праці розглядається, за визначенням автора, тріумфальний поступ європейського і британського імперіалізму в ХІХ столітті, а ще домінуюча роль США у світі після Другої світової війни і всезростаюча роль Китаю як наддержави на початку нового тисячоліття. Тер’є Тведт починає свій аналіз з Шумерської цивілізації, що існувала у IV–ІІ тис. до н. е., в мідну та бронзову добу, на південному сході Межиріччя. Історик називає шумерів “піонерами штучного зрошування”, що зробило ґрунт родючим обабіч річок Євфрату і Тигру. Саме контроль над плодючими землями, а ще розбудованою мережею водних шляхів і каналів стали причиною виникнення першої війни у світі, розпочату правителем міста Лагаш Еанатум проти міста держави Умма приблизно в 2350 р. до н. е. Іншою характерною ознакою шумерської цивілізації стало використання звичайної глини – універсального матеріалу для будівництва храмів. З часом глина заклала основу першої писемності на земній кулі — клинопису, який був розшифрований британськими фахівцями у середині ХІХ століття. Іншим внеском в інтелектуальний розвиток людства, на думку Тер’є Тведта, можна вважати запровадження стародавніми шумерами системи вимірювання часу. Вчений дуже аргументовано пояснює, чому у Шумерській цивілізації з певного моменту почали широко застосовувати одиниці часу: потрібно було обліковувати воду для зрошування і розподілу водних ресурсів у різні періоди року на величезних за розміром територіях. “Система письма і глина також уможливили розвиток системи цифр, яка стане основою того, як сучасна людина розуміє час та простір, — робить висновок автор. – Коли дивимося на годинник і знаємо, що в одній годині – 60 хвилин, а в одній хвилині – 60 секунд, усе це спадок від доісторичного Іраку. Саме там уперше поділили час на години по 60 хвилин, хвилини по 60 секунд, тижні по сім днів, а коло – на 360 градусів”. Попри ці без перебільшення епохальні відкриття у різних сферах людської діяльності Шумерська цивілізація поступово занепала, а потім взагалі зникла. Так само не пощастило іншій цивілізації – Індській, яка займала територію нинішнього штату Пенджаб, поблизу кордону з Пакистаном. Назва країни зі столицею Делі походить від назви річки Інд, як і цивілізація, що зникла, проіснувавши понад 2000 років. Причини такого сумного фіналу, частково, подібні тим, що сталися із Шумером. Не війни, не соціальні заворушення, як гадає норвезький історик, наблизили катастрофу, а саме знищення навколишнього середовища виявились тим фактором, що зруйнував квітучі колись міста Хараппа і Мохенджо-Даро, де проживали десятки тисяч людей. Річки, що омивали ці землі, дуже часто змінювали річища й течії, замулювались, відтак населення міст та селищ, збудованих на їхніх берегах, втрачало доступ до води. Поступове обезводнення забирало будь-яку перспективу вижити в умовах безпощадного, розжареного сонцем, тамтешнього клімату. Дослідник, аналізуючи перебіг драматичних подій тисячолітньої давнини, шукає цьому підтвердження, звертаючись до розповсюдженого в Індії давнього релігійного міфу про “Зниклу річку”. Цей міф дійшов до нашого часу завдяки “Рігведі”, що вважається одним із найдревніших священних текстів у світі. В авторському тексті фігурує річка Сарасветі, яку індійці в давнину вважали матір’ю всіх річок. І найголовніше, до чого підводить читача норвезький дослідник, згадуючи про занепалу Індську цивілізацію, це те, що саме історія зниклої річки Сарасветі має постійно нагадувати нинішньому і прийдешньому поколінням людей про вразливість будь-якого суспільства перед силами природи. У розмірковуваннях Тер’є Тведта спостерігається певний фаталізм при твердженні того, що рано чи пізно всі цивілізації помирають як рослини і дерева – спочатку народжуються, далі ростуть і квітнуть, а потім хиріють і, засихаючи, гинуть. Однак є винятки: стародавній Єгипет, на відміну від Шумеру, вистояв упродовж п’яти тисяч років. Якщо Тигр і Євфрат не врятували шумерів від зникнення, то Ніл для єгиптян став воістину життєдайною річкою. Цю водну артерію не лише пристосували мешканці середземноморської країни, а ще й технологічно використали для себе в умовах несприятливого клімату. Сільське господарство, яке розвинулося на цих землях, забезпечувало благополуччя не одному поколінню єгиптян до ХІХ ст. включно, аж поки на зміну традиційній агрокультурі, культивованій людиною тисячоліттями, не прийшла європейська промислова революція. Наприкінці 90-х Тер’є Тведт створив сенсаційний фільм “Подорож в історію води”, який отримав на 17-му міжнародному кінофестивалі в Парижі першу премію за найкращу документальну кінострічку, присвячену екологічній проблематиці. Тему води норвезький науковець досліджував десятиліттями. Саме водні ресурси Британії, як вважає науковець, сприяли зародженню в країні Першої промислової революції, яка, мовляв, підірвала в усьому світі домінування традиційного землеробства, що тривало 10 000 років! Сьогодні мало хто згадує ім’я підприємця-винахідника з англійського графства Дербішир Річарда Аркрайта, який наприкінці XVIII ст. вперше застосував на виробництві пристрій, що давав енергію за рахунок води. Розташувавши водяне колесо трохи нижче струмка, вода від якого потрапляла на обертові пластини, він отримав “вічний двигун”. Це вдале пристосування зробило справжню революцію на його фабриці, де виготовлявся шовковий текстиль, дало поштовх для будівництва за таким же принципом текстильних фабрик по всій Англії аж до того часу, поки не винайшли і не впровадили у виробництво парові двигуни. Наступним кроком до модернізації різноманітних технологічних процесів стали доменні печі, які широко почали застосовуватися у плавленні заліза, де так само була присутня вода, а ще висока температура, кисень, що нагнітався спеціальними міхами. За короткий час Англія стала найбільшим виробником якісного заліза, з якого вперше у світі збудували Айронбрідж – великий залізний міст через річку Северн. З високоякісного виплавленого заліза почали виробляти найпотужнішу на той час зброю, воно так само стало основним компонентом при будівництві морських суден, транспортних засобів, при виготовленні сільськогосподарського інвентаря, різноманітних інструментів. Якщо Тигр і Євфрат для Шумеру, Ніл для Єгипту, Ганг і Інд для Індії, Янцзи для Китаю відігравали вирішальну роль у забезпеченні цих країн водою, то те саме можна сказати і про Темзу, яка разом з іншими річками Британії, за влучним висловом одного зі спікерів Палати громад ще в XVII ст., нагадують судини у людському тілі. Використовуючи ці водні артерії, підприємливі англійці впродовж десятиліть розбудували і максимально удосконалили мережу транспортних шляхів, що дуже позитивно вплинуло на економіку країни. Через облаштовані водні канали транспортувались різноманітні товари, перетворивши Англію, як переконує автор дослідження, на ельдорадо судноплавства на першому етапі промислової революції. “Поступ у цих трьох ключових сферах – текстильні фабрики, виробництво заліза та транспорт – заклав підвалини майбутнього лідерства Англії в глобальній промисловій революції й трансформував загальну економічну систему та структуру країни, – наголошує Тер’є Тведт. – Її водойми, наповнені енергією, яку могли використовувати механічно, були важливою передумовою прориву в бавовняному секторі та металургії”. Додамо до сказаного, що так кувалась міць майбутньої британської імперії, інтереси якої з кожним роком сягали все нових і нових континентів. Найсуперечливішими розділами у книзі “Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення” можна вважати ті, де історик спробував дати оцінку колоніальним експансіям заморських територій у минулих століттях, в яких пальма першості належить винятково європейцям. У цьому зв’язку виникає одне принципове питання: що або хто спонукав європейські країни, в першу чергу, Іспанію, Португалію, а потім Англію, Францію, Голландію, Німеччину, Бельгію, Італію, спрямувати погляд на землі, які, поперше, розташовувалися за тисячі кілометрів від європейського континенту, а, по-друге, були заселені народами іншої раси і релігійних вірувань. Саме останнє, а не, скажімо, економічні інтереси, спочатку рухало європейцями лишати свої домівки і сім’ї, вирушаючи з ризиком для власного життя на край світу з благословення церкви. Фактично Близький Схід спровокував християнську Європу до активних колонізаційних дій спочатку у форматі хрестових походів в XI–XV ст., ініційованих Римо-католицькою церквою проти мусульман, язичників і єретиків, згодом війн, розв’язаних проти Османської імперії (на відміну від усіх інших імперій проіснували впродовж 700 років: аж до часів правління Мустафи Кемаля Ататюрка), щоб запобігти тепер уже зворотній експансії – мусульманській, очолюваній османами. Їхня перемога над європейцями, що вилилася у завоюванні Константинополя у 1453 році, цього форпосту західної цивілізації з часів Римської імперії, на думку Тер’є Тведте, досі має вплив на геополітику у близькосхідному регіоні, зокрема Туреччини і її лідера Реджепа Ердогана. В контексті цих розмірковувань у книзі згадується концепція етнокультурного розділення цивілізацій, що належить американському соціологу і політологу Семюелю Гантінгтону, за якою давній конфлікт між християнською й ісламською цивілізацією обов’язково відновиться. “Прибічники цієї теорії вважають, що її підтверджують фундаментальні ісламістські сили, які постійно твердять, що західний світ та його цінності – це сатанинські цінності, – до такого невтішного висновку приходить автор. – Інший аргумент на користь цих теорій – терористичні акти ісламістів проти Заходу і християн. Така перспектива наголошує на війнах Османської імперії проти заходу, інтерпретуючи їх як попередника війни ісламізму проти Заходу”. Однією з причин провальної колонізації близькосхідних територій європейцями автор називає невдалі спроби взяти під контроль сухопутні торгівельні каравани, які переміщали крам сотнями кілометрів безводної пустелі. Зовсім інший вигляд мала справа з морськими й океанськими перепонами, які вдалося подолати іспанцям, португальцям і, звичайно, англійцям та французам завдяки постійній модернізації флоту, що у підсумку збагатило у небачених обсягах державні скарбниці країн Західної Європи. Автор у своїй історичній розвідці називає європейський колоніалізм багатогранним, маючи на увазі як позитивні, так і негатив-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
