Тільки в “СП” · “Дуже мало друкованих матеріалів про формування Групи УПА(Південь, але деяке уявлення про тогочасні події вони дають”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Воскресіння через пів століття
Слово Просвіти, №41 за 2024 рік
Микола ПРОЦЮК
Продовження. Початок в ч. 34—40 за 2024 р.
Початок 1944 року. Утворення групи “УПАCПівдень” Настав 1944 рік. Кривавій битві кінця-краю не було видно. Сплюндрована лежала під снігом українська земля, чекала весни. На згарищах сіл порпалися якісь незграбні істоти, в яких, тільки добре роздивившись, можна було впізнати боже створіння – людину. Все ближче посувався фронт, готуючи зміну одного окупанта на іншого. А про що ж мріяли-думали тоді Українські Повстанці? Що надавало їм сили в смертельних боях і далеких рейдах, що гріло їм серце і душу, не давало впасти у відчай? Що відчували тоді напівголодні, погано взуті і одягнені українські хлопці і дівчата, які стали в бій за Волю України? Мені здається, що найкраща відповідь на це питання подана в святочному Наказі командира Групи “Богун” Петра Олійника – Енея від 5 січня 1944 року. Наказ повстанцям УПА – гру= пи “Богун” з нагоди традиційного свята Різдва Христового У цей традиційний день, коли розспівні дзвони сповіщатимуть про народження Христа, коли Вифлиємська зоря правди веде на= роди до світлого Ранку, згадаймо всіх тих, що йшли з нами і кому до= ля судила вмерти геройською смер= тю в непереможному ході до кра= щого завтра; згадаємо тих, що їх насильно вивезено в далекі каторги Німеччини, тих, що відірвані від рідних місць мусіли скитатись по безмежних просторах Сибіру, тих, що їх кров’ю жорстока рука Гес= тапо обризкала мури понурих тю= рем, напоїла нею наш чорнозем; згадаймо тих всіх, що їх закатова= но в нелюдський спосіб в підвалах, льохах, казематах НКВД. Згадаймо тих людей, дорост, молодь, матерей, батьків, старих дідусів та бабусь, що так багато витерпіли й терплять ще від ви= служників сталінського й гітлерів= ського імперіялізмів, що виступили разом з нами, повстанцями, як од= на неподільна сім’я, самі як пов= станці, що на вівтар Батьківщини складають усе найдорожче. В цей день, коли лучаться спо= гадами, побажаннями всі рідні, близькі — будьмо і ми думками по= бажаннями разом з тими всіма по= неволеними, як і ми народами, що йдуть пліч=о=пліч з нами, що їм і нам дороговказом стало: на румо= вищах імперіялістичних=загарб= ницьких держав збудувати свої власні незалежні держави! Будьмо горді тим, що нам суди= лось стати переємниками бороть= би княжих дружинників, без= страшного козацтва, лицарів Крут, героїв повстань, що їх очо= лював отаман Симон Петлюра! Віримо, що за рік зустрічати= мемо Різдво Христове під спів дзво= нів Святої Софії неповторного у своїй красі Золотоверхого Київа. Ана наш традиційний Йордань піде= мо величавою процесією на Дніпро= Славутицю, щоб святити нашу перемогу! Друзі! Для осягнення гордо по= ставлених ідеалів, бажаю всім Вам сил, здоров’я, витривалості і кри=
цевої віри в остаточну перемогу! Слава Україні!
На початку січня командир Кропива перебував у Вишгородку, в загоні Омеляна Грабця- Батька. У Різдвяну Ніч (тобто 6 січня 1944 р.) загін О. Грабця – Батька вирушив у рейд на південний схід Галичини. Григорій Ільченко-Степовий згадує: “Ми поїхали з пропагандивним рейдом. Ми роздавали літературу і цікавились настроєм і відношенням населення до майбутнього нового окупанта. Скупчення німецьких військ було велике. Вони без кінця рухались тов напрямку Проскурова, то назад, а тому виникали бойові сутички, а часом і тяжкі, затяжні бої. Тяжкий бій відбувся на станції Підволочиськ. Там ми захопили завантажені вагони на залізниці і все, що могли, забрали собі. Потім брали Скалат і Гримайлів, а в селі Мала Лука захопили штаб якоїсь німецької частини. Німці вже були не ті, що у 1941 році. Вони піднімали скоріше руки, аніж слухали накази своїх командирів. І увесь час цього нашого важливого маршу вів нас по мапі та по компасу ще не зовсім вилікуваний Начальник Штабу УПА – Південь “Кропива”. До речі, в цей же час і в цьому ж напрямку проводив також свій рейд і Іван Климишин – Крук.
*** Перед Водохрещами Кропива був відкликаний з рейду на південний схід Галичини. На його плечі тепер лягла відповідальність за бойовий вишкіл декількатисячної Військової Округи “Богун”. Ще на початку грудня 1943 р. Енеєм був підписаний наказ про призначення Кропиви контрольно-вишкільним старшиною Групи УПА “Богун”: “11, Контрольно-вишкільним старшиною по групі призначаю др. Кропиву. Висланих ним старшин вважати компетентними до перевірки роботи у відділах і інструктажів для командирів” читаємо в цьому наказі. Примітка: “Контрольновишкільний старшина” – в су= часній українській армії така по= сада називається: “начальник бо= йової підготовки”. Яка ж обставина спонукала Енея видати такий наказ? Чому саме тепер, перед лицем неймовірних випробувань, треба було знайти час для військового вишколу? Думаю, що сам Кропива постійно доводив Енеєві і іншим командирам УПА думку про необхідність якісного військового вишколу для всіх повстанських відділів, а особливо для старшин і підстаршин. Це була не просто якась абстрактна, відірвана від реального життя ідея, а вистраждана в численних боях і походах впевненість. Так, в більшості українських юнаків генетично були закладені такі козацькі бойові риси, як відвага, хоробрість, самопожертва. Але для ведення довготривалої партизанської війни цього було замало. Повстанські відділи треба було скріпити залізною дисципліною і вмінням протистояти ворогові в наступі і обороні. Повстанець завжди воює у ворожому оточенні, тому він повинен вміло виходити з нього ізнову наносити ворогові дошкульні удари з флангів і з запілля. Невдалий рейд на Житомирщину на початку листопада 1943 року і розстріл за ту невдачу сотенного Буланого, котрий під час рейду потурав дезертирству серед повстанців, а потім і сам став дезертиром, тільки скріпив Кропиву у правильності своїх міркувань. Ведення партизанської війни то є велике мистецтво, яким треба опановувати незважаючи на час і обставини. У звіті про діяльність відділів Групи “Богун” від 15 до 30 листопада 1943 р. читаємо: “Справи виховної роботи під кінець місяця покращали. Відділи в час постоїв школяться. Вишколи проводять сотенні старшини, залежно від ініціятиви, рівня сотенного командира, його вимог і характеру. Під кінець місяця справу вишколів доручено др. Кропиві – збільшено контрольний апарат до трьох осіб”. Про працю Кропиви на цьому відтинку згадує М. Скорупський – Макс: “Школа підстаршин УПА- Південь містилася на хуторі Зелений Дуб. Приміщенням для школи служили два перенесених зі села будинки; вони стояли далеко в полі, в глибокому рові майже не помітно. Великі дерева закривали їх навіть від літаків. На інструкторів цієї школи командир Кропива призначив
Командир Групи УПА Петро Олійник — Еней. 5.01.1944 р.
мені колишнього майора Червоної армії Байду, старшого лейтенанта грузина Альошу та двох старшин, що закінчили старшинську школу УПА “Дружинників”. Ще перед Новим Роком війська так званого “Пєрвого Украінского фронта” (1УФ) генерала Ватутіна вибили німців з Житомира, Козятина і Коростеня. У перших числах січня 1944 року більшовиками були захоплені міста Бердичів, Новоград-Волинський, Сарни. Організувати тут будь-яку оборону німці не зуміли. Червона армія, не зустрічаючи опору, за короткий час просунулась по українському Поліссі далеко на захід, і 18 січня передові частини 1УФ вийшли до рік Горинь і Стир. Таким чином Група УПА “Богун” Петра Олійника, бойові частини якої були зосереджені на Південній Волині в чотирикутнику Дубно-Здолбунів-Ланівці-Крем’янець, виявилась відрізаною від Штабу УПА “Північ” Клима Савура і військ УПА, які діяли на Поліссі. Перед регулярними частинами більшовики пускали загони червоних партизанів, які, мов хижі стерв’ятники, накидались на обезкровлені і беззахисні українські села, інколи навіть видаючи себе за українських повстанців, щоб було на кого звалити вину за свої криваві злочини. “Прийшли Водохрищі, а разом із ним нові події. Загін большевицьких партизанів числом до 400 осіб несподівано перейшов від Шепетівських лісів люкою фронту та врізався в німецьке запілля, а тим самим – у терен дій УПА. Прикриваючися нашим ім’ям, їм удалося перейти через села Кунів, Вілія, Переморівка, Велика Мошаниця та Обгів. По дорозі розстрілювала дика орда наших зв’язкових, станичних та ранених стрільців у шпиталях УПА. Вона ж вирізувала цивільне населення. Грабіж та насилування жінок були на порядку дня. Вище наведені події зачепили і нашу школу. В день Голодної куті приїхав до мене Гамалія, інструктор саперної школи підстарший УПА, яка містилася недалеко від нас у лісі біля села Дубенський Майдан (комендантом цієї школи був Горностай). З доручення Кропиви я мав тримати з цією школою постійний зв’язок та провадити в разі потреби спільну оборону, взаємно обмінюючись інформаціями про ворога. Базуючися на даних розвідки штабу, Кропива радив мені бути обережним та про-вірити висунуті на схід села. Я виконав наказ і того ж самого дня над вечір старший лейтенант Альоша повернувся з декількома людьми з розвідки. Все було спокійно. Після випадку з совєтськими партизанами в нашому терені з’явилися мадяри, але школа до кінця січня продовжувала навчання”. Наводячи ті, безсумнівно, правдиві факти, Макс водночас не пояснює нам, а чому це саме тепер, перед переходом фронту, в УПА створюються і діють підстаршинські школи. Чому виникла така нагальна потреба у великій кількості вишколених підстаршин для повстанського війська? Очевидно, що Макс усього цього не знав, хоча, дякуючи своїй кмітливості, про дещо догадувався. Справа в тому, що в той час на Південній Волині на виконання Наказу Головного Командира УПА генерала Шухевича-Чупринки велась активна робота по створенню нової повстанської бойової одиниці – окремої Групи УПА – Південь. Маючи на увазі те, що німецько-совєтський фронт наблизився майже впритул до теренів бойових дій Групи “Богун”, вся організаційна робота проходила в умовах суворої засекреченості. Тільки декілька вищих командирів були втаємничені в справжні плани формування і бойового застосування Групи УПА-Південь. Командири середньої ланки – курінні, сотенні, чотові – і тим більше рядові повстанці звичайно тих планів не знали. Тому Макс в своїх спогадах називає новоутворену військову частину УПА-Схід, хоч насправді то була УПА-Південь. До нас через пів століття надійшло дуже мало друкованих матеріалів про формування Групи УПА-Південь, але деяке уявлення про тогочасні події вони дають. Головний Провід ОУН справу утворення і командування Групою УПА-Південь доручив Провідникові ОУН на ОСУЗ Василеві Куку – Лемішу. Тобто з того часу Василь Кук – Леміш виконував обов’язки не тільки політичного
Провідника ОУН та ОСУЗ, але й ставав військовим командиром, якому підпорядковувались всі бойові частини Групи УПА-Південь. Василь Кук-Леміш на той час вже усвідомив, що підпорядкування Групи УПА “Богун” Штабові УПА-Північ Клима Савура є недоцільним. Зв’язок “Північ- Південь” із Штабом УПА “Північ” був ненадійний. Значна частина цього зв’язку проходила через незаліснену частину центральної частини Рівненщини, тому ворогові вдавалось захоплювати і знищувати зв’язкових. Накази і розпорядження від Клима Савура до Енея надходили із запізненням, а то й зовсім пропадали. Про якісне планування бойових операцій не могло бути й мови. Тому Група УПА, яка знаходилась на Південній Волині, повинна була діяти самостійно, підпорядковуючись тільки Головному Командирові УПА. Виникає питання: якщо Василь Кук- Леміш перебирав на себе функції командира, то що мав робити дальше командир Групи “Богун” Петро Олійник-Еней? А Еней мав і дальше зоставатися на своєму місці, але діяти тепер він мусів в умовах більшовицької окупації, тобто і дальше продовжувати підпільно-партизанську боротьбу на терені Південної Волині. Всі бойові частини сконцентрував тепер у своїх руках Василь Кук-Леміш, який, після закінчення формування Групи повинен був здійснити рейд на південь. Через лінію фронту вирішили переходити малими невловимими групами (для керівництва якими саме й потрібно було так багато вишколених старшин і підстаршин), а потім знову з’єднатись в районі Холодного Яру на Черкащині. Лука Павлишин – Ігор згадує про військову раду вищого командування УПА “Північ” з участю представників головного проводу ОУН, яка відбулася 18 січня 1944 р. в хаті лісника в селі Батьківці Мізоцького (тепер Здолбунівського) району. “Нам повністю звільнили й оточили посиленою охороною хату лісника. Найголовніші учасники ради: Леміш – крайовий провідник “Сходу” і представник головного проводу, Клим Савур із своїм військовиком Карпевичем, друг Михайло, Горобенко – заступник Савура з організаційних питань, Іван – заступник Леміша, Еней і командир куреня його групи Микола Свистун, Ярослав Дудар (Верес) – оргреферент краю “Схід”, Олег. Було ще декілька оунівців, котрі не запам’яталися”. Головний доповідач, заступник Леміша Іван зокрема сказав: “Україну, її армії, котрі ми посилено будуємо, ждуть слава і воля. З огляду на сказане, я думаю, що відділи УПА мають стати компактнішими й бойовитішими. Такою великою, не досить навченою, вишколеною й озброєною масою через фронт не пройти. У червоних – танки, літаки, артилерія. Вони так можуть вдарити, що аж пір’я посиплеться. Можна просочитись тільки малими, добре зорганізованими й оснащеними технічно групами. Місцем великого збору пропоную Холодноярщину, славну своїми націоналістичними традиціями”. (виділено мною. – М. П.). На цій нараді Василь Кук-Леміш оголосив про створення Групи УПА-Південь, яку за рішенням Головного Проводу він мав очолити. Далі буде.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
