Героям слава! · “Хай ця війна якнайшвидше закінчиться перемогою України”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Він живе в нашій пам’яті Рефлексії після фестивалю пам’яті “Гарт”
Слово Просвіти, №41 за 2025 рік
Вадим ДЖУВАГА, військовослужбовець ЗСУ, історик, журналіст
Для багатьох моїх друзів із Донеччини сучасна війна з росіянами почалася у лютому 2014 року, а не тоді, коли під Києвом з’явилися колони російських танків вісім років потому. Щодня ріже слух фраза “Сьогодні тисяча триста такий-то день війни”. А Іловайськ, Ізварине, Лисичанськ, Щастя, Савур-Могила, Донецький і Луганський аеропорти і багато інших боїв, де пролилась кров хлопців Заходу і Сходу України, виходить, викреслюємо з нашого недавнього важкого минулого? І не тільки бойові дії, які відбулися протягом восьми років, стараються проминути увагою, ай тих 4150 українських військових, загиблих у “війні на три літери” – АТО/ООС у 2014–2022 роках. “Мені більше всього хочеться вірити, що ми запам’ятаємо подвиг тих, хто віддав своє життя за нас з вами”, – ці слова належать Герою України, пластуну, фотожурналісту, громадському активісту, волонтеру і воїну Віктору Гурняку, тернополянину, який загинув на Луганщині важкого 2014 року, власним життям втілюючи гасло Помаранчевого Майдану “Схід і Захід разом!”. Він народився 8 червня 1987 року в селі Городниця Гусятинського (тепер Чортківського) району Тернопільщини. Був старшою дитиною в родині. Закінчив Технічний коледж Тернопільського технічного університету. З 14 років у Пласті, був виховником. Знявся у відомому кліпі гуртів “Нічлава” і “Тартак” “Не кажучи нікому” про бій повстанців з німецькими нацистами на Волині 1943 року. Працював фотожурналістом, редактором пластової газети. Учасник Євромайдану, потім волонтер на фронті, після чого вступив бійцем до добровольчого батальйону “Айдар”, брав участь в боях з росіянами на Луганщині. Загинув 19 жовтня 2014 року біля 32 блокпосту поблизу села Сміле Слов’яносербського району на Луганщині. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. Залишилась дружина з донькою. Народний Герой України (2015, посмертно). 28 серпня 2021 року удостоєний звання Герой України. У селі Кобзарівка під Тернополем небайдужі, серед яких волонтери, військові, пластуни, журналісти, провели фестиваль “Гарт” саме заради вшанування пам’яті Віктора Гурняка (таким був його пластовий позивний). Ініціаторами його проведення виступили батьки Героя Петро і Марія Гурняки. Фестиваль був благодійний – зібрані кошти організатори планують направити на потребу Третього армійського корпусу ЗСУ. Особисто мене це здивувало – “Гарт” був бійцем добровольчого батальйону “Айдар” (зараз 24 окремий штурмовий батальйон у складі П’ятої штурмової бригади) і бажано зібрані кошти направити саме його однополчанам в батальйон “Айдар”, бо потреб у підрозділах ЗСУ вистачає (це знаю з власного фронтового досвіду), а не Третьому корпусу. Справедливості заради скажу, що сам є військовослужбовцем Третього корпусу. З’ясувати в організаторів, чому кошти підуть не для “Айдару”, мені не вдалося. Організатори добре продумали програму фестивалю – вона була насичена і цікава. Нудьгувати точно було ніколи. Благодійний ярмарок, дві фотовиставки робіт самого Гурняка з Революції Гідності і з війни, виставка особистих речей з “Пласту”, документів, нагород і фотовиставка про самого “Гарта”, а ще панельна дискусія від фронтового фотокора Зоряни Стельмах (модераторка Зоряна Биндас), презентація письменницею і волонтеркою Іриною Вовк її книжки про Віктора Гурняка, запальна українська автентика від фольклорного гурту з Києва з чудернацькою назвою “Щука-Риба” і виконання пластових і народних пісень самими глядачами біля пластунської ватри. Було організовано також куток пам’яти, де всі бажаючі могли записати власні спогади про “Гарта”, запалити свічу і письмово згадати полеглих за Україну. В перерві між заходами гості та учасники могли посмакувати грибним супом (чи, перепрошую, зупою), пиріжками і смаколиками від матері “Гарта” пані Марії. Виставка світлин Віктора про палаючий Майдан і війну на Донбасі витягла власні спогади про ті знакові події нашої недавньої історії у присутніх, які також пройшли через вогонь Майдану і війну. На світлинах залитий кров’ю український прапор, яким накритий загиблий захисник Майдану. Як сказала Ірина Вовк, війна з Росією у нас почалася ще з Майдану. Після Майдану – палаюча земля Донбасу. Світлини Гурняка фіксують радісні моменти визволення української землі від окупантів, зокрема, як бійці збивають табличку з пам’ятника Леніну у визволеній Попасній (я, який виріс при СРСР, почав забувати, що ще недавно Ленін стовбичив у всіх містах Центральної та Східної України, а тут “Гарт” нагадав). Серія фотографій, де бійці “Айдару” прощаються із загиблими побратимами. Знову смерть, яка прийшла зі сходу, вона згодом забере і автора світлині продовжує збирати свій моторошний урожай по всій Україні… Хтось колись зле пожартував, що часто друзів збирає разом смерть одного з них. До того то часу нема, то ще чогось. Я уточнив би – друзів збирає не смерть, а пам’ять про конкретну людину. І саме пам’яті потребують від нас наші загиблі. Бо вони віддали життя для цього. Звісно, не лише для цього, але і для пам’яті про себе також. Я пригадую, як ми познайомились з Віктором у Львові на Форумі видавців 2009 року. Він розповідав про фотоагенцію “Lufa”, яку він заснував разом із друзями. Дав мені свою візитівку. Але вона згоріла у вогні знищеного росією мого Маріуполя разом з архівом, бібліотекою і речами. Ворог веде війну насамперед з нашою пам’яттю, як і з її носіями. На виставці матеріалів про Віктора, де експонувалися його пластовий однострій, книж-
Під час спроби вивезти чергових “трьохсотих” Віктор сам отримав важке поранення. Про його поранення доповів його друг Віталій Дерех, з яким були в Пласті і на фронті. З уст багатьох промовців звучала фраза, що Віктор Гурняк загинув від якихось бойовиків, хоча поверхневий OSINT-аналіз із відкритих джерел показує, що він потрапив під обстріл артилерії 200-ї мотострілецької бригади сєвєрного флоту рф з Печенги, яка під Мурманськом (ну хоч вбийте, але назвати їхній сєвєрний флот Північним язик не повертається). Саме 19 жовтня 2014 року ця арта обстріляла колону техніки батальйону “Айдар” біля села Сміле на Луганщині. Під цей обстріл потрапив Віктор Гурняк, в результаті якого був важко поранений. За чотири дні до цього в бою на цій же ділянці біля 32 блокпосту наші скоротили життя командира батареї саме 200-ї бригади російського старлея Євгенія Трундаєва, який отримав звання від бункерного щура звання героя рф, і саме цей факт допоміг встановити, що Віктора Гурняка важко поранили не якісь міфічні бойовики, а професійні вбивці з 200 мотострілецької бригади рф з полярного селища Печенга. Коли під закінчення фестивалю учасники зібрались біля ватри поспівати улюблених пісень Віктора Гурняка, зовсім як у відомій пластовій пісні у виконанні Квітки Цісик, над нами пролетіли у вирій птахи, як душі полеглих за рідну землю юнаків.
тужний посил гуманізму й солідарності між двома країнами”. Об’єднання родин виготовило в Україні почесні відзнаки у вигляді кришталевого серця – їх у Приштині вінничанки вручили журналістським організаціям двох держав – “за літопис реалій сьогодення”. З матерями “азовців” познайомилася на презентації доктор Феріде Рушіті, правозахисниця, яка створила й очолює Косовський центр реабілітації жертв тортур. Цю організацію та її засновницю номінували на Нобелівську премію миру 2025 року. На прикладі власного досвіду пані Рушіті порадила гостям з України, як далі діяти, щоб їхні голоси почув широкий світ. “Такі книжки можуть допомогти багатьом мамам пережити біль утрат і відчути, що вони не самі, – сказала відома громадська діячка. – Хай ці видання допомагають іти в майбутнє, хай такі книжки прочитає багато людей. Світ має знати, які хлопці йдуть захищати Україну. І хай ця війна якнайшвидше закінчиться перемогою України! Слава Україні!”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
