Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр · “Театр сьогодні є флагманом українського культурного фронту”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Несподіваний Фігаро

Слово Просвіти, №41 за 2025 рік

У Київському національному академічному Молодому театрі відбулася прем’єра вистави “Чи одружиться нарешті Фігаро?”, яку поставив український та французький режисер Григор Мане за мотиви відомої п’єси Бомарше “Шалений день, або Одруження Фігаро”. Сьогодні пан Григор – наш гість. Григор Мане – Розкажіть, будь ласка, як доля пов’язала вас із Україною. – Під час війни я одружився зі своєю колишньою однокурсницею, а сьогодні актрисою Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра Іриною Мельник. 35 років працював у Франції як режисер, актор, сценограф, драматург. А ось уже четвертий рік живу і працюю в Києві. І щасливий від того. – А як ваші вистави з’явилися у Молодому театрі? – Ще до початку повномасштабного вторгнення я ставив по скайпу у Київській академічній майстерні театрального мистецтва “Сузір’я” виставу “Куди я з вами не піду” за участю Ірини Мельник та Анатолія Ященка. Прем’єра була запланована на 24 лютого 2022 року. За день до цього зробили прогін. А сама прем’єра зі зрозумілих причин відбулася значно пізніше. На одну з перших вистав завітав тодішній художній керівник Молодого театру Андрій Білоус. І запросив зробити виставу на камерній сцені цього театру. П’єсу для вистави “Як я залишилася сама” написав сам. Взяв лише деякі лінії з твору Міро Гав-рана “Папуджарі” і повністю переписав сам сюжет. Театр мені запропонував акторів. І ми дуже швидко знайшли з ними спільну мову. З відомим художником-постановником Володимиром Карашевським разом придумали декорації. Виставу добре прийняв глядач, і мені запропонували поставити ще щось. Тоді я написав ремінісценцію “Чи одружиться нарешті Фігаро?”. – Чому ви не взяли до постановки саме твір Бомарше, а написали власний? – Ідея Бомарше полягала втому, що слуга розумніший за свого пана, хоч займає нижчий за соціальним статусом ступінь. Колись п’єса була передвісником революції, а зараз ця ідея не настільки актуальна. А я хотів зробити порцелянову статуетку, аби люди могли під час війни прийти до театру і відпочити. Щоб на сцені не було ніякої агресії. Цю ідею мені порадив актор, який під час війни чотири роки грав у Сараєво. Він сказав, що в такий час треба ставити комедії. Не потрібно перевантажувати людей. Тож я зробив ще одну комедію. Але це не комедія заради комедії. Я зачепився за тему “право сеньйора”. На мій погляд, вона актуальна. Лише подивіться, що сьогодні відбувається у світі. Всюди починають поставати диктатури. Диктаторські влади набирають силу і мужніють. Вони створюють під себе закони і люди їм підкоряються. Уявімо, що диктатор захоче, аби був закон, що він має право переночувати з чужою дружиною. Чи буде це законно? Він знайде багато причин для обґрунтування свого права, почне вишуковувати старовинні скріпи і закони предків та ін. Це доходить до абсурду. Граф може зробити вечір о 15 годині і потім сказати: “А тепер знову яскравий сонячний день”. Бо диктатура зазвичай теж доходить до абсурду. Поставив комедію у жанрі фарсу, а це – найскладніший жанр у театрі. Навіть назвав жанр “фарс-мажор”, бо дія відбувається протягом одного дня. – Очевидно, не випадково на роль Графа ви обрали Ігоря Портянка? – Звичайно. Коли ставив виставу “Як я залишилася сама” у цьому ж театрі, то помітив його здібності до імпровізації, побачив у ньому великого фарсового актора. І він мене не підвів. Він філігранно спілкується з глядачем, як це робили у ХVІ-ХVІІІ століттях. У всіх моїх виставах головне значення має актор. Я люблю акторський театр. Вважаю, що режисер може придумати що завгодно, але найголовніший у театрі саме актор як творець, а не виконавець режисерських задумок. Я не приходжу з готовою виставою. Завжди працюю з актором, йду від індивідуальності. Вважаю, що важлива емпатія, яку викликає актор, енергія, яку він дає, коли є співавтором, співтворцем вистави, а не простим виконавцем. Тоді вистава стає живою. На сцені живі люди, бо вони грають про себе, а не якусь абстрактну ідею. Під час репетицій шукаю, що для актора болить, що йому цікаво. Витягую з нього особисті емоції. І тоді актор розуміє, що він творець вистави, це його вистава. Він її береже, старанно готується. Не завжди це виходить ідеально, але у мене така мета. – Що можете сказати про інших виконавців вистави “Чи одружиться нарешті Фігаро?”? – Дуже подобається, як працюють Ірина Мельник та Олена Хижна. Вони – це абсолютно дві різні графині. Грають одне й те ж, але по-різному. Маємо їхнє особисте привнесення у виставу. І це дуже важливо. Те саме можу сказати про Марселін – Ірину Кравченко та Олену Кружиліну. Дуже гарно грає Анатолій Сомик (вчитель музики Базиль), він мене просто здивував. Також подобається, як грають Роман Равицький, Борис Георгієвський та Сергій Кучеренко. Серед молодих акторів хотів би відзначити Владислава Савченка (Керубіно) та Поліну Снісаренко (Фаншета). – А що скажете про костюми і декорації? – Чудова художниця по костюмах Анна Шкрогаль. Велику роботу здійснив цех з пошиття одягу, а ще гримерний цех, який виготовив перуки для всіх акторів, а їх більше тридцяти. Це просто фантастика. Завідувач господарчою частиною театру Володимир Крамаров спеціально для нашої вистави зробив на сцені люк, який був необхідний для задуму. Не випадково костюми героїв білого кольору, бо це святково. Як я вже говорив – порцелянові статуетки. І в кожній статуетці глибокий сенс. В уста героїв я вклав філософські і навіть парадоксальні речі. Заклав у виставу кілька шарів. Для людей, які знають історію Фігаро, один шар. Для тих, хто філософськи розмірковує, що таке зрада, брехня, дружба, ненависть, проблема залежності від диктатури, – інший. До речі, є у виставі й тема війни, коли хочуть забрати до війська Керубіно. А для декого це звичайна комедія. Ми показуємо не часи, коли творив Бомарше, а наше уявлення про них. Додаємо деталі, що викликають усмішки. Я хотів, аби глядач сидів і усміхався, щоб була спільна атмосфера з акторами. Це складно. Але вважаю, що до певної міри змогли цього досягти. Також хотів би зазначити, що я прихильник драматургії, де немає вирішення конфлікту. Бо якщо у конфлікту є рішення, то це вже пропаганда. А якщо такого рішення немає, то це справжня драматургія. Сподіваюсь, що у вистави буде довге життя. Запрошую всіх до Молодого театру. – Чи не страшно вам було їхати в країну, в якій іде війна? – Страшно. Але я був впевнений, що повинен бути поряд зі своєю дружиною. Коли я їхав в Україну, то думав, чим можу допомогти. Можливо, коштами? Але скільки я можу дати? Вирішив допомогти тим, що я вмію робити. Безкоштовно поставив дві вистави для українського глядача. – Ви зараз вивчаєте українську мову. А що можете сказати українцям, які все життя говорять російською? – Вони багато втрачають. Уявіть, що ви живете в одній кімнаті, але є безліч дверей в інші кімнати. Приміром, коли я вивчив французьку мову, то зрозумів, що увійшов до великої вітальні і я там себе вільно почуваю. Без мови неможливо зрозуміти культуру людей. Не знаючи мови, не можна зрозуміти, як люди мислять. Так само не можна сказати думку про французів, не знаючи їхньої мови. З мовою приходить стиль, історія, манери, взаємостосунки. А як ви можете говорити про італійців, не знаючи італійської мови. Ви можете лише прийти і подивитися як турист. Це те саме, що подивитися на зовнішній вигляд музею і не заходити всередину. Хотів би додати, що я щодня читаю багато української літератури вголос. – Над чимось новим зараз працюєте? – Мене запросили до Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки. Працюємо над п’єсою канадського драматурга. 8 грудня святкуватиме свій ювілей народна артистка України Лідія Яремчук. Хочемо зробити для неї виставу на новій сцені театру. Її партнером буде народний артист України Анатолій Ященко. Отримую неймовірне задоволення від роботи з цими великими артистами. Київ – це театральна мекка, одна з європейських столиць. У Києві багато талановитих режисерів і акторів, а головне – відкритий і щирий глядач. Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО Фото з вистави “Чи одружиться нарешті Фігаро?” із сайту Молодого театру відзнаки митцям, які зробили значний внесок у розвиток театрального мистецтва. Програма вечора включала фрагменти видатних українських опер, зокрема творів Миколи Лисенка, Євгена Станковича та Ріхарда Вагнера. Кульмінацією свята стало повернення на сцену Львівської національної опери визначної постановки – опери Бориса Лятошинського “Золотий обруч”, яка після 55-річної перерви знову прозвучала для глядачів, повідомляється на сайті Міністерства культури та стратегічних комунікацій.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин