Пошта “СП” · “Навіть за найжорсткішого ідеологічного тиску кобзарі залишалися самими собою — вірними Україні та її національним ідеалам”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Співець правди з Лютеньки До 130/річчя кобзаря Петра Гузя
Слово Просвіти, №41 за 2025 рік
19 жовтня 1898 року у с. Лютенька на Полтавщині народився Петро Гузь – кобзар, автор пісень про визвольні змагання, Тараса Шевченка та Голодомор, співак Миргородської капели бандуристів, артист ансамблю лірників при Київській філармонії, учасник антибільшовицького повстання в Гадяцькому повіті, один із визначних бандуристів ХХ ст.
ного оборонного бою повстанці відступили, після чого більшовики село спалили, а багатьох жителів розстріляли. За свідченням Полтавського губернського комісара освіти УНР Віктора Андрієвського, в Лютенці згоріли близько 1100 обійсть, жертв ніхто не рахував, вцілілі мешканці ховалися в лісах неподалік села Сари. Пізніше з’ясувалося, що за приблизними підрахунками, полягли 150 повстанців. Про Леонтія Христового й ті трагічні дні свого рідного села Петро Гузь створив і виконував “Думи про Христового” та “Про Лютеньку та Христового”, “Про героїв, що полягли за свободу”. Співав: “…яка страшна кара впала на Лютеньку: вісімсот дворів згоріло, пішов дим за хмари”. У часи СРСР комуністичні ідеологи ці думи заборонили, піддали забуттю, вони ніде не публікувалися. Вже після відновлення незалежності краєзнавець Іван Чайка у художньо-документальній книзі “Дзвони над Лютенькою” описав героїчну боротьбу повстанців Христового та опублікував фрагмент думи “Про Лютеньку та Христового”: Поліг Леонтій Христовий у липні 1921 року біля села Загрунівка у бою із загоном більшовицької міліції. Усю рідню отамана було репресовано. А от Петру Гузю пощастило врятуватися від переслідувань, ймовірно, вдалося приховати факт участі у повстанському загоні.
У капелі бандуристів У Миргороді Петро Гузь заприязнився з місцевими кобзарями. А ще з Опанасом Сластіоном – засновником Миргородського краєзнавчого музею, живописцем, видатним мистецтвознавцем. Сластіон, серед іншого, досліджував кобзарство, разом із Лесею Українкою записував на фонограф пісні і думи кобзарів з Полтавщини, намалював їх портрети, був фундатором Миргородської капели бандуристів імені Івана Франка. А Петро Гузь долучився до іншої, але теж Миргородської. Хоча не виключено, що співав і у “сластіонівській”. У книзі “Миргородські кобзарі і бандуристи” її авторка, краєзнавиця Людмила Розсоха розповідає: “Виникнення Миргородської капели бандуристів датується в проміжку 1921–1926 років, хоча більшість дослідників називає 1925 рік. Така неконкретність пояснюється існуванням кількох колективів бандуристів, які створювалися у той час і мали різні назви: капела імені Тараса Шевченка, капела імені Івана
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
