Суспільство · “Нація стоїть на тих, хто здатен сказати правду без страху, нагадати, що честь і совість не мають строку дії”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Найвища честь! Найбільша нагорода!
Слово Просвіти, №41 за 2025 рік
Галина ДАЦЮК, журналістка, м. Київ
Щойно зустрічалася з прекрасною молоддю – майбутніми захисниками України. Дякую Богу, що живу в країні, де правлять не титули, а звитяга. Де в житті шляхетної молоді “світить яскрава зірка – щаслива доля Вітчизни”. Де сімнадцятилітні юнаки обирають фах військового як самопосвяту. Де панує культ чину за свободу. Де найвищими чеснотами є “любов к Отчизні” і усвідомлений обов’язок її обороняти. Хвилювалася, дивлячись на цей рідний молодий моноліт. (Надто, коли напочатку тобі віддають честь і звітують, хто є, хто відсутній, а тоді могутнє “Слава Україні! Героям слава!”). Встигла розповісти про свій вибір – служити Слову. Сказала, що не помилилася і жодного разу не пошкодувала, обравши журналістику. Встигла назвати з десяток імен людей, які мене надихають. Які приходили на прямоефірні передачі Радіо Культура з Майданів 2004 і 2014. Чиї долі відкрила для себе і ділюсь відкриттями у своїх книжках і публікаціях. Розповіла про героїнь національно-визвольних змагань, чиї розповіді записала і оприлюднила в книжках з “Усної жіночої історії”. Про унікальну книжку “Жіноча справа” – жіноче підпілля ОУН мого рідного Кордишева. Про книжку “Воскресіння через пів століття” – про славного командира штабу УПА-Південь Ва-
Минулого тижня в Національному музеї літератури України відбулася знакова подія – презентація дев’ятого тому фундаментального 10-томного видання “Історія української літератури. Кінець XIX – початок XXI століття. На роздоріжжях “соцреалізму” й андеграунду” авторства доктора філологічних наук, професора КНУ імені Тараса Шевченка Юрія Коваліва. Цей том охоплює надзвичайно цікавий і суперечливий період історії нашої літератури – від 50-х до 80-х років ХХ століття, час складних духовних пошуків, заборон і проривів, епоху, коли поруч із “канонічним” соцреалізмом виростали потужні паростки андеграунду, самвидаву, новаторського мистецтва слова. Не дивно, що на цю зустріч завітали не лише сучасники й учасники того літературного процесу – письменники, критики, науковці, а й представники мосиля Процюка-Кропиву. Про останню на сьогодні книжку “Світло повертається” – про людей-творців в умовах Великої війни. Ще раз переконалась, що розповідати про людей, їхню творчість, працю, звитягу, про журналістські зустрічі мені набагато цікавіше, аніж говорити про себе. Подарувала книжки “Воскресіння через пів століття”, “Жіноча справа” та “Світло повертається”. Мені подарували квіти небаченої краси і щось прекрасно-солодке. Дякую дорогим викладачкам Наталії Ждан, Оксані Яковенко, Лілії Рибалко за запрошення, дякую за високу нагороду як аванс на майбутню працю у професії, з якою не розминулася. “Улюблена творча праця – це тріумф життя”, – повторювала Софія Русова. Про мою патронку теж згадала. Бож саме Софія Федорівна стверджувала, що “у кожного народа, який живе вільно, є дві святині – власна школа і власне військо”. Таку школу і таке військо я сьогодні побачила. Бережи, Боже, наших дітей, як бережуть вони сьогодні Україну. (Зустрічалася саме з юнаками, тому без фемінітивів. З юначками зустрінемося наступного разу).
Спільна світлина на згадку про зустріч із богунівцями
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
