Театр · “Темрява не здатна заборонити світлу народжуватися. Особливо коли є люди, які вміють його створювати”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Якщо абсурд стає парадоксом
Слово Просвіти, №41 за 2026 рік
На основній сцені Київського академічного театру ляльок “Замок на горі” відбулася прем’єра вистави “Аліса в країні Див”. Що буде, якщо одного дня звична логіка перестане працювати? Якщо на просте запитання вам дадуть три дивні відповіді, а дорослі правила раптом виявляться зовсім незрозумілими? Саме в таку реальність потрапляє Аліса.
Едуард ОВЧАРЕНКО Світлина Вадима Гнідаша
Київський академічний театр ляльок підготував нову виставу за мотивами творів Льюїса Керролла. Автором п’єси, натхненної історією Керролла, та режисером постановки став Григор Мане. “Аліса вкраїні Див” – це логічний абсурд на 2 дії, створений передусім для підлітків. Втім, історія Аліси давно перестала бути лише дитячою. Кожен, хто хоча б раз почувався чужим серед дивних правил дорослого світу, легко впізнає себе в цій історії. Аліса потрапляє у водокрут подій, де один дивакуватий персонаж змінює іншого. Тут багато гумору, парадоксів, гри словами й швидких діалогів. Персонажі буквально засипають Алісу запитаннями, змушують її сумніватися в очевидному і весь час під кидають нові загадки. Іноді розмова перетворюється майже на словесну битву. Але головне в цій історії – зрозуміти, як залишатися собою, коли навколо все постійно змінюється. Цікавою є і сама форма вистави. На сцені немає звичних ширм: актори грають відкрито та взаємодіють із різними видами ляльок на рівних. Глядач бачить і актора, і ляльку, і те, як між ними виникає сценічний персонаж. Для театру це ще одна можливість показати, яким різним сьогодні може бути театр ляльок. Такий підхід відповідає одному з ключових принципів постановки – поєднати традиції лялькового театру із сучасною театральною мовою. У виставі задіяна вся трупа Київського академічного театру ляльок, тож на сцені з’явиться ціла галерея дивних, смішних і часом добре впізнаваних персонажів. Режисер вистави Григор Мане вже знайомий київському театральному глядачеві. У Київському національному академічному Молодому театрі він поставив “Як я залишилася сама?” та “Чи одружиться нарешті Фігаро?”, а в Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки – “Візаві”. У своїх роботах Мане часто звертається до класичних сюжетів, але дивиться на них без зайвої поважності – через іронію, гру та сучасне відчуття театру. Саме тому його “Аліса” – не буквальна сценічна ілюстрація книги Керролла, а окрема історія, написана для глядача, який живе тут і зараз. – З режисером Григором Мане ми познайомилися у Київській академічній майстерні театрального мистецтва “Сузір’я”, куди нас запросив художній керівник цього театру Олексій Кужельний, – пригадав Ігор Гулий, директор
художній керівник Київського академічного театру ляльок “Замок на горі”, заслужений діяч мистецтв України. – Дивилися того вечора моновиставу “Прекрасний звір у серці” за участю Євгена Нищука. Після вистави ми розговорилися, і ця розмова переросла в чудову співпрацю. Пізніше говорили про можливу постановку Григора у нашому театрі. Він запропонував “Алісу в країні Див”. На цьому й зійшлися. Вважаю, що це один із небагатьох творів, ніби створений для театру ляльок. Цей сюжет ідеально підходить для такої сцени, особливо для нашого театру. Бо ми любимо такі цікаві експерименти. Моїм завданням як очільника театру було забезпечити належні умови, а також організувати команду, де усі працювали б дружно. Григор до приходу в театр не був знайомий із головним художником Миколою Даньком і всією нашою командою, а ми не були знайомі з ним. Треба було створити теплі робочі стосунки. Плюс Григору потрібно було передивитися майже всі наші вистави для того, щоб розуміти, в якій естетиці йому працювати. А потім все це треба було підняти і довести до фінальної точки, до прем’єри. Він сам написав п’єсу, об’єднавши два твори Льюїса Керрола “Аліса в країні Див” та “Аліса в Задзеркаллі”. Йому на давала консультації наша чудова акторка Катерина Устинова, яка до того ж пише гарні тексти. Зокрема, Катерина є авторкою інсценізації вистави “Дюймовочка в Парижі”. У див є одна цікава властивість: вони зовсім не цікавляться, чи слушний зараз час для їхньої появи. Іноді мені здається, що саме в найтемніші часи люди особливо потребують світла. Не того, яке змушує забути про реальність, а того, яке нагадує: попри все, у цьому світі ще є місце для краси, фантазії та неможливого. Мабуть, саме тому я так люблю театр. За його дивовижну здатність створювати цілі світи там, де ще вчора була порожня сцена. Відбулися перші прем’єрні покази вистави “Аліса у країні Див”. І я дуже задоволений тим, що у нас вийшло. Сміливістю режисерських рішень, неймовірним візуальним світом, тим, як наші актори оживили цю дивну, часом абсурдну, але таку впізнавану історію. Я щиро вдячний режисерові Григору Мане, нашому головному художникові Миколі Даньку та всій команді театру. Кожному, хто репетирував, створював, вигадував, сперечався, шукав і знаходив. Ми створили щось справді особливе. Ія пишаюся нами. А ще ця прем’єра вкотре нагадала мені одну просту річ. Темрява не здатна заборонити світлу народжуватися. Особливо коли є люди, які вміють його створювати. Тепер ми плануємо трохи відійти від великих форм, які були нашою візитівкою в останні роки. Натомість перейдемо до форм середніх та малих. Це зумовлено багатьма факторами. Один із основних – зараз стає популярною гастрольно
фестивальна історія, поїздки. Постійно стикаємося з тим, що нас просять щось при везти і показати. Звісно, в наших реаліях це може бути мала форма, максимум – середня. Але у нас майже немає нічого, що можна було б продемонструвати глядачам інших міст чи навіть країн. Тому треба наздоганяти і закривати цю прогалину. Думаю першою реалізувати драматургію вже згаданої авторки Катерини Устинової. Робоча назва майбутньої вистави – “Мама, а чому”. А поставить її випускниця курсу Ахтема Сеітаблаєва Альона Сиротенко, яка є акторкою Театру ветеранів. На камерній сцені нашого театру вона показувала свою дипломну роботу – виставу “Станція бажань” за п’єсою Олександра Вітера. Після перегляду її вистави запропонували Альоні поставити на мікросцені цю невелику п’єсу, яка розрахована на глядачів від 2 до 6 років. Ближче до весни намагатимемося реалізувати на камерній сцені постановку вистави “Чорна Пантера і Білий Ведмідь” за п’єсою Володимира Винниченка. Над майбутнім проєктом вже активно працює завідувачка нашої режисерської частини Лідія Філовська. Я думаю і над малою формою. До мене звернулася одна авторка. Але не можу розголошувати деталей, доки ведуться перемовини. – Про цю постановку я мріяв давно, – розповідає Григор Мане, режисер
постановник. – Думав над тим, чим парадокс відрізняється від абсурду, де між ними зв’язок і чи може один переходити в інший. І коли ми живемо в справді абсурдний час, де здорова логіка впирається в глуху стіну, то, звісно, звернутися до цього матеріалу сам Бог велів. За цією історією дуже зручно робити анімаційний або художній фільм, і, звичайно, вона підійде для театру ляльок з його умовностями. Ми цю умовність ввели у драматургію і текст вистави.
Наша Аліса – творча дитина. Вона не розуміє, чому має бути слухняною. Чому повинна обов’язково слухатися виховательку. І чому ті речі, які їй говорять, повинні бути істиною. З творчою дитиною треба поводитися дуже уважно й обережно. Не можна накидати правила або сказати, що лише так і все. Дитина не буде підкорятися і завжди дивитиметься на світ власними очима. Аліса ризикує, обираючи дорогу, де їй “цікаво”. А там, де “цікаво”, завжди несподіванки, труднощі, за гадки, які треба розгадувати. Вона обирає цей шлях – і в кінцевому підсумку ми бачимо, як вона його долає. Аліса починає розуміти логіку тих персонажів, у яких абсурд стає парадоксом. А парадокс це і є рух, розвиток людства. Дівчинка починає потроху творити свою реальність. Вона говорить: “Якщо існує Чеширський Кіт, то може існувати і Чеширський Кит”. І коли несподівано з’являється Кит і у неї запитують, звідки він взявся, Аліса відповідає: “Він виринув з глибин моєї фантазії”. Отже, вона спроможна матеріалізувати свою фантазію. Це і є дорослішання. Дівчинка, яка спершу зубрить правила, у кінцевому результаті стикається з абсолютною владою – Королевою на крокеті. І знаходить можливість змінити спосіб взаємодії влади та підлеглих. Але не тим, що сама стає королевою, а тим, що бере її логіку і цією логікою обеззброює Королеву: “Якщо тут все ваше, то й моя голова теж ваша? А як можна відтяти свою ж голову?” Коли я починаю робити виставу, то не знаю до кінця, що вийде у фіналі. Є ідея, є прихильники і супротивники. Але творчість – це завжди ризик. І я, як і наша Аліса, обираю ризик. Бо мені, як і Алісі, “цікаво”. Це і є структура дорослішання творчої людини. Бажано, щоб вистава спонукала інших дітей творити. Ми хотіли зробити виставу по
справжньому видовищною. І це нам вдалося завдяки головному художнику театру Ми колі Даньку. Натхненний творами Льюїса Керролла, я написав п’єсу, в якій хоча і немає жодного автентичного діалогу Керролла, проте, як на мене, зберігся дух його творів. І не лише тих, що були написані про Алісу, а й тих, де є його математичні задачі і логічні роздуми. Це моя перша робота в театрі ляльок. Я потрапив у дуже дружній, творчий і згуртований колектив. Було багато про позицій від артистів, які увійшли у структуру вистави. Це була справжня співтворчість між мною і колективом театру. Музичну драматургію вистави створював Олександр Курій. Це вже наша четверта спільна робота. У нас один погляд на театр та драматургію у будь
якому жанрі. Я також дуже вдячний хореографу Ганні Кийко. Вона була моєю другою половинкою. Якщо говорити про видовищність вистави, то це її творіння. Хочу відзначити роботу постановника світла Євгена Кюне. Вона просто блискуча. А ще я вдячний директору
художньо му керівнику театру Ігорю Гулому за таку цікаву пропозицію. Мені було легко й комфортно працювати. Я мав змогу втілювати свої режисерські фантазії. Від самого початку я ставив перед собою завдання, що це буде вистава для сімейного перегляду, аби вона була цікавою для будь
якого віку. Тому тут є невеликі повчання. Приміром, Чеширський Кіт говорить: “Якби всі дорослі робили те,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
