Сторінка · с. 12сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №42 за 1997 рік
Слово Просвіти, №42 за 1997 рік
і
п п он и пп НАЛЕ п
- ро іні гий ішшниій чу осо з ії б-р дінни - хо баумідютнції ПРО з-чбній ньо Во
- тб
єо 0 жін "их зни 70 паж і-й пт унію -ї "б над 2
ній
пане
слово 9 троля |
Мої солов'ї та зозулі п'ятдесят пазів прилітали із вирію г відлітали Мої сади поятдесят разів квітнули і відцвітали, а хліба половіли й лягали в покоси | я п'ятдесят літ бачила диво-див, земну казку - соняхи! Ї моя земна криниця вцідила мені ріку джерелиці. А мо! тумани та дощі, сніги и досвітки викупували мою душу і сповива: ли радістю та печаллю безліч разів. Інколи я почуваю себе тисячолітнім нелинем, в якому схована душа трирічного дитяти. якого перегнуло-перехитало тисячі вітрів, тисячі хвищ, суховіїв Він увібрав у своє коріння и крону усі зоики, плачі й стогони свого краю, мечі и кулі всіх ординців, його палили і рубали, але ніхто не зміг добратися до того схованого в його сокровенних таїнах гілля, де звив своє гніздечко соловейко і куди зрідка, але таки ж навідуються Божі Ангели Народилася у чорноземному селі за три горби од Шевченкового. Явилася не у своє століття. Моє минуло давно. Прийшла СЮДИ ХОЛОДНОЇ ГОЛОДНОЇ ДНИНИ, КОЛИ земля видяглася з осінньої киреї і приміряла білий кожух. Народила мене худа виголоджена жінка у теплій хаті на соломі, де спало п'ятеро моїх братів та сестер, де спав вимордуваний кузнею мій Батько. Ї тої ж миті став коло мене темноликий : хотів забрати мою душу, бо побачив, що я не його помічниця і не ним буду натхненна. Тому поволі вичахала моя крихітна плоть, а душа поволі відривалася од неї, І привцоти мої рятівники, бо так велів їм вятий Дух, та й сказали мої рятівники з порепаними пучками й добрими очима, що не годиться ангела неохрещеним до Бога відпускати. То й охрестили мене другодні одарував мені Спаситель білокрилого Ангела, який спровадив того чорного, що же майже допалював мою плоть І увійшов у мою дущу Святий Дух й офірував щедро свої дари І наказав не розгубити їх. Дане мені було ім'я тієї, що стала великомученицею Гож вділила і вона мені всього потроху від того, що мала надто багато осла я в убогій хатині, спала на печі тов лахмітті, то в просі, але відчувала, що хтось сяйливий віддає свої щедроти чи то за те, що з'явилася на зраненій землі, чи то тому, що час було повертати до України душі, червоним бісівством загублені, чи ще чогось. Але я не бачила ні тої хатини, ні печених у печі буряків на снідання, ні драних чобіт, ні хлопчачого пальтечка навиріст, ні чорних боліт, ані бід. Я відчувала у собі Царство Небесне Чітко знаю, що тоді воно у мені було І я царственно-княжо володіла ним. Моя душа
| Високо й блаженно літала попід хмарами,
а інколи здіймалася й нал ними Радість розривала груди. Невимовна радість! Падав сніг, 1Яя захлиналася від щастя, замітало дворище, батько прорізав білі траншеї -- я блукала казковими лабіринтами, дивилася у синій дзвін неба, на лапаті в інії дерева, наслухала скрип криничних журавлів і літала у тому сріблі та сяйві земної чистоти. | то носив мене мій Ангел на своєму крилі. А потім, коли танули сніги, парувала рілля, летіли перші пташині ключі і Ангел носив мене понад солом'яними стріхами, дібровами та лугами, полями та мочарами 7 то також був дарунок од Духа Святого. Я співала й шаленіла, задихалася од краси, надміру почуттів, коли зацвітали сади, коли солові та зозулі залишали Божий рай і прилітали до України та розвішували золото-срібло по вишнях, калині і обертали мою землю в тихий Едем. І тоді зацвітала й моя душа и бриніла золотою струною, то ставала пташкою й співала од світання до смеркання про Галю молоденьку, про «місяць на небі», про женців, що на горі жнуть, про тумани сиві та сніги глибокі, про вітер, що «У ПОЛІ віє, а жито половіє» Співала, співала, співала, сидячи на вишні, на городі, посеред ставу -- відлуння пливло через усе село аж
до що
-. А ще. Коли мене розтерзують сьогодні осатанілі дні, зі святих тайнописів моєї пам'яті один вечір випливає. Посеред двора піч стоїть. Біла, як хмара небесна.
и повернулися із ставу, де замочували плоскінь. Бечір. Мати варить у тій печі вечерю. Тиша. Безмір тиші. МуицЕ як уламок срібла, срібний леміш, срібна лжиця, що причащає світ срібною водою, благодаттю. Ллє і ллє у наше подвір'я, на мене, на мою п'ятилітню душу. Вона все бачить, чує і відчуває. Як горить у печі вогонь і лиже челюсті. Як гупають яблука, дзуменять комарі, кряче сполоханий крижень на ставу, натужно дихає на річці млинове коло, поскрипує крилами вітряк на пагорбі, зоріють соняхи, як серпневі зорі, клекоче лелеча родина на хаті, котиться шляхом гарба й натужно дихають воли, видихають пахощі конюшини. Іржать десь коні, квилить чайка Гомонять діди на колодах, співають на вигоні дівчата І млосно пахне жниивом, коноплями, кізяками, дозрілими грушами, дурзіллям, солодом ранніх кавунів з нашого городу, свіжозмолоченим збіжжям, житньою соломою, вигрітою за день землею, світом моїм
святим І безміром ц0 0 заучо убо дей ців вив МВНЇмо
Є люди, чий зовнішниї
по/цшвняти ма що з сяйвом шаного п 'ятака "7 фаащійть, доки не зажється сжо наші
побторшобані жарти, боамі словесні пасажі. паз а назабжедм л/шстойно зішана Лоль, посиванма пісня, налисана киша | оужиться жийтевим (| твопчим млахом «ціло і бесело -- завжди доречний, до кожної кишені утульний
Самодутні ж, як теле кажуть, самшісні особа сутості тиажого Улискиу і талої популярності не прагнуть, - - (хня духовна подожа може дути лоушвняна лі схимою, бони одимнають белелюдсоя
талий «л ажачок У
і суєслій я, тборачи і седо, і книщ б тиші. 7
тільки б часи, коми бидчубають «роб ю і се/щем меофидність фласної пшсутності б народі, починають гоборшти / гоборать так, що іх «ють .
Саме так і сталося 47 письменницькою долею п/озаїка /Сате/шни Мотрич. ЇЇ пери! кни
опобідань, помам «Досбітою», численні пиймкоції
Дума помичені критикою і читачами, але саша авторка тималася скломно, ні пальцем як-ко кажуть, не побо/цкмила сля іх «поза/щутки о», Й той час коли значно скромніші доподки
оцінювалися Всслякими
плешмеями і лацватствами Можливо, ях людина ладра ме надабала утома ніякого значення, а як Хистиянка давно змиршла свою гординю, -- адже сауміння Слобу, як і бла б бога, жибляться душебною мукою, сумнівами 6 сосії, глифокими Фомісними роздумами на самоті. Знаю Катершну ойтич давно, тож можу гоборити, що й духовне зростання не пшлиняється з літами. Бачила й страшної чормобильської весни, коми бона, наче чайка, подибалася не лчише над сбоїми дітками, але ш над долями всіх українських дітей, покинутих на поталу державою / Фагато /офила для чорнобильських Ї пит яйякських сімев, одна з перцалах бисувупила з пуймцистикою, де йшлося
о Р 3 6/5 айв 12 Сб б б ців 2 С і В а
І щось розриває мале серце, і я чую, як виростає душа и торкається одним крилом того сяйва, того срібла, того лемеша, що орає степовище небес, а другим вростає у ці чорноземи, конопляну Україну мою та так глибоко й болісно, що я починаю відчувати, як п кров стає моєю кров'ю, а її зраненість моєю, а її зойк і всі стогони й плачі теж моїми, а той хрест, на якому її розіп'ято, теж мовби моїм. Ї я не годна його кинути у прірву, в безодню, спопелити, дарма що любов всесильна. Лише витягую ГВОЗДІ ІЗ її зап'ястя, із серця і раню ними своє. А їх же сила-силенна.. «Пиво.
Чую бій навколо мене щомиті Бій за мою душу. Невтомний Дозорець недремно стоїть коло мене, а темноликий спокусник | злодій усе силкується викрасти у мене світло, мову, пісню, спокій, радість, душу. І як він радів, коли перемагав, і як страждав мій світлосяйний Ангел. Я каторжно й моторошно розплачувалася за це. Ти розкривав мені очі. Боже, тяжко й нещадно на мою людську недосконалість 1 гріховну суть. І часто водив мене по терновинні, битому склі Я плакала, страждала і запитувала, де, коли і як я согрішила, і Ти відкривав і відкриваєш мені мої сліпі очі. То миттєво, то довго й терпляче, Я спокутувала свої гріхи, усе своє відступництво стражданням, муками, хворобами, безталанням, приниженням. Очищалася й очищаюся у твоїй всесильній ріці - Молитві, розкаянні. І чим глибше заходжу в ту всеочисну спасенну ріку, тим більше лютішає ворог і мстить мені через своїх земних помічників: темних, нікчемних, сірих, заздрісних, зизооких Ї вони точать із мене кров, забирають силу, принижують, втоптують у багно, Але Хтось всемогутній, що любить мене і оберігає, ранка досвітками будить, огортає срібно-
ілою попоною, а чи крильми і повертає випиту за минулий день кров, множить мою силу, доторком крила змиває з мене усе баговиния і каже лагідно: «їе журися, терпи. Хто має тут мучителів, там іх поменшає Вставай, скоро благословиться на світ, бери свій плуг і розорюй ниву. Ось тобі и решето із зерном. Сій так, щоб вистачило хліба насущного і на будень, і на святешні дні». І тим піднімає мене ще на
Імиско можна
рр бинти: 7 0нннанних о і жо --
по духовний Чорнобиль -адуть, ме фуд передільнаєнням сказати, що тісля того, як б /990/0ці, зимою по перший пиофиами українського радіо миозбучала «Момитва за мову», Катерина «Шориа пиокинулась всенародно відомою сти оти«лубала мішками, майже щодня биддувалися зустричі, - - люди хотали самє з й вуст почути, 96 шукати своїх пешиокореній, биєшта, ак жити дамі. Зйомлювбалася тоді надзвичайно, по вдже цсліх професійний ніколи не збільнає жичку бід і домашніх і материнських клопотій але бетихала боюди . Пажа вже бона, Катершна 77 и доми б неї затишно й красибо, на кан смачно 4 гостинно, сфайливбимої матер 1 гослодими годі й шукати . Бона фагато чого биє 77 нарімо сліває, гарно мітить і малює, ії город г квітник -- наче писанка. ноді я думаю, що Катершна шоже бге, і мшадуть, мало Й чому памиляюся . Бона самодутня І нелобжорна, жа фоне може дути іншою дочка кобаля Нажули, «ше моя значить «чиста» . Ожак і дожила до сбого миття -- Й постійний таці, Й душевний чистоті, і зустиила свій полудень 6 падостії і бзаєморозумінні з дітьшчи, дпузами,
«аанувбальникоми .
один щабель до світла посеред темряви і зла, зради і злодійства, бісівства і мороку, гаддя й потороччя, понад вселенським осквернінням душ. ІГ я ще більше прагну очищення і благаю Господа бодай півщабля вище і вище, ближче до тих, кого Він обрав у свій Ноїв духовний ковчег. І щомиті дякую Гобі за те, що мені дозволив бути серед «спраглих та струджених серцем» Дякую за всі покари ії мучеництва, що відкрили мені те, що було сховане Дякую тобі, Боже, що навчилася розрізняти те, що так важко нам, смертним, розрізняти Дякую за те, що смію думати, що я вже не серед сліпців. І не серед глухих І не серед мертвих. І не серед червоних. Ї не серед сірих І не серед ідолян. Ї не серед яничар І не серед вічних конокрадів, що розікрали і українського воза і навітьконей випрягли, полишивши згорьованій Україні ярмо та дишло. Слава тобі, Боже, що відбитків моїх пальців на тому вселенському злодійстві немає. Дякую тобі за тих, кого люблю, і за тих, хто мене ненавидить. І від перших, і від других я багато чого навчилася. А понад усе, що оберігаєш мою душу від ненависті т не дозволяєш впасти у ту безодню навіть до тих, хто робить мені зло Тобі їх судити. . |
Не прошу в Тебе, Господи, ні багатства, ні слави, ні довгого віку, ні навіть Царства Небесного не прошу, а лише б вистояти посеред багна і мороку, відчуваючи щомиті білі крила над собою І світло в собі, щоб душа була, як у п'ятилітньої дитини і щоб дозволив щомиті пити із Твоєї криниці сяйво й чистоту, і чим більше темнітиме світ і осквернятиметься, потрой мірку, щоб вистачило всім, кого люблю і за кого молюся Захисти мій родовід і благослови його, допоки день Твій триває! | |
Коли ж прийде мить моя від Батьківщини земної до небесної вирушати, прикрий мене, Ангеле мій, своїм крилом, як тоді уту далеку холодну зиму
Я благала дозволити мені збагнути таїну долі України Ти дозволив, відкрив мені її тайнописи. Вони прості, але журні Бо поки що нічого не можна змінити На цій І|нштро 1 Рось,
землі, де незмінно течуть Прип'ять і Десна, Буг і Ворскла, де на Твоїй правиці споконвіку був рай, жили
о
й ь - ні ььк Заді ЧУ ТТ ч-
на день мародження,
переповнений зал фудини вчителя ма
усіх Бажаючих осодисто пиавитати Катармня Мотрич . Усмішки і слова думи найщирамлл.ми, «біти і діти почубали седе затишно, радували
дорослих . Земляки налекли паляниці ! коробаліб
і дуже пишалися обоєю землячкою, сбоєю
улюбленицею, відомою українсько Ю пісьменни -
шляхетний і стриманий, алє все одно дфило смішно 4 весело, а тросбитянм іще раз порачіли за сейе -- адже Катаушна «отушч миацює у «Просвіти» І нещодавний День писемности -- саме й засауга, й робота.
Здавалося Й, усього досить. «Її Катерирі мало -- бона бихолосила «Слобо д0 седе» і знобу просить у Фога -- ші дагатества, ш
у дитинстві, коми сисила на вишні і слівала
на бсє село, як по секрету розпобіла мені й сусідка, лодіцта ії однокласниця -Шаршся Вдовбиця
З поси й боди Любов ГОЛОТА
народи, що не доростали до розуміння Єдиного Бога-Вседержителя. І тому Ти їх змивав своїми водами очищення і населяв іншими Ї коли ті інші блудодіяли з богами, ще інших розсіював понад Дніпром у лісах та степах. Ї у всіх них був один і той пекельний, гріх: многобожжя та Каїновий озбрат. Їх он скільки пробігло понад Пром та Россю, і де вони?! Там, де йвсі, -- у водах Лети
І розкрилася та сторінка Твоїх тайнописів, де значиться ім'я Україна: «Не повертайтеся до того багна, поганства, з якого вийшли, не відроджуйте того, що стане пасткою для вас, вирвіть із свого серця, крові, духу Каїнів гріх. бо ж у неволю за це вас не раз гнано». Ангелами чи ж не за це розплачуємося тисячолітньо?
Ми, Господи, знову недоростаємо відроджуємо і плодимо Ллжебогів, каїново: нерозкаяно живемо, чи ж не потрапимо знову в неволю? «Ви вже давно у ній, - була відповідь, - тільки орда не Золота, не московська, а сіро-червоно-яничарська, доморощена»
ому й не нарікаю ні на Твої воли очищення, ні на ТГвій вогонь, що палить нині бур'яни та сміття на нашій землі Кострище лише розгорається | На золі ж, може, виросте добра нива доброго засів)
Господи, Ти вічний плугатар, сівач І жнець. Нині Ти жнеш на моїй землі Коли ж вижнеш, випалиш і переореш стернише, засти мого золотим зерном із правиці своєї, щоб Україна-мучениця, У країна-стражден: ниця, полиново-проклята, стала Україною-молільницею, країною-розкаяль ницею, Україною благословенною. Україною-храмом вселенським, куди на прощу и причастя йшли 6 найсвітліші та наймудріші
Багато прошу, Господи. Прости Багато, то й питан багато дай сили, Господи, ГІДНО ВІДПОВІСТИ!
Катеринча МОТРИЧ
іх зір
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
