Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Самвидав формував нове покоління борців за самостійну Україну”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «СВОБОДА СЛОВА ПО НОВОМИРГОРОДСЬКИ», с. 1

СВОБОДА СЛОВА ПО НОВОМИРГОРОДСЬКИ

Слово Просвіти, №42 за 2008 рік

Продовження. Поч. на с. 1 ди Леонід Орлов від БЮТ вирізняється людяністю, простотою й аналітичністю мислення, тодішній голова райдержадміністрації Ольга Барвінок, керівник призову Майдану, до речі, колишній бухгалтер редакції, людина, яка добре знає колектив та історію газети. Нещодавно Ольгу Іванівну звільнили з посади, на думку начальника управління у справах преси й інформації облдержадміністрації Євгенії Шустер, не останню роль зіграв конфлікт з редакцією. Обласна влада, до речі, застерігала від аж такого загострення ситуації, закликаючи розв’язати проблему конструктивно. То в чому ж проблема? Вона банальна: редактор виявився непокірним: не вміє вчасно поступитися, змовчати, не кажучи вже про те, щоб схилити голову і помастити перших осіб на сторінках газети “медом по губах”. А вже такі перли як квоти для депутатів для висловлення власної позиції викликають у нього відверте глузування. Ольга Іванівна, наприклад, з обуренням розповідала, що не встигли її ще призначити в. о. голови адміністрації, а Пісковий уже написав у газеті, який кабінет вона займатиме та на якому авто їздитиме. Важко пояснювати людині, що, мабуть, це цікавило читачів, а редактор має дбати передусім про них. Та й хіба є у цьому щось образливе? У Леоніда Михайловича до Піскового претензії серйозніші: порушував фінансову дисципліну, узяв незаконно на роботу свого батька, вчасно не оформив права власності на приміщення редакції. Якщо й були фінансові порушення, то на цеє інші установи. Що ж до приміщення, то тут керівництво ради саме мусило б підказати редакторові, як краще діяти на користь справи, а не передавати будинок напередодні роздержавлення “чужому дядькові”. Адже газета — це не лише редактор, а й своєрідний інтелекту-редактор газети “Наша віра”, який відбув покарання за видання і розповсюдження газети. Попри арешти, періодичний самвидав продовжував виходити в 70-х роках. На виставці представлено 15 видань цього періоду. У другій половині 80-х політична ситуація в СРСР змінилася. Перебудова створила умови, в яких запити до нової інформації значно перевищували запропоноване офіційною пресою. Водночас суворі покарання за інакодумство втратили невідворотність. Тож почали виходити численні видання неофіційної преси. Найбільшими центрами її виготовлення були Київ (близько 250 назв), Львів (понад 100 назв), Житомир, Луцьк, Дніпропетровськ, Одеса, Харків. Прикметно, що самвидав виходив і в маленьких містечках і навіть селах — Снігурівці на Миколаївщині, Куровичах на Львівщині, Тернах на Сумщині, Острові та Великих Біральний і культурний центр району. Зводили приміщення редакції на вулиці Леніна ще 1970 року господарським способом спеціально для редакції й друкарні. Тепер його з волі районної ради передали КП “Новомиргородський Новобуд”, якому редакція змушена була платити орендну плату. Після “ліквідаційного” рішення ради кілька кімнат у тому приміщенні залишилося за новою редакцією, чи то пак редакцією у новому складі, на всі інші знайшлися квартиранти. Якщо так триватиме, то звичне десятиліттями для новомиргородців приміщення редакції незабаром належатиме іншим власникам. Тож тепер у Новомиргороді дві редакції: стара, що несподівано для себе знайшла притулок в офісі місцевого райкому Компартії (прихистили фактично колишні ідейні суперники), яка вперто продовжує видавати газету, оскаржувати в суді незаконність рішення ради і небезпідставно сподівається на підтримку земляків, і нова, яку очолює Юрій Стоянов, що, як і всі інші новоспечені працівники редакції, жодного дня в газеті не працював і має досить невиразне уявлення про журналістику. Тож влада отримала те, що хотіла, — слухняного редактора і газету, яка до крихти друкуватиме всі “квоти” і, мабуть, не лише їх. Справжня ж редакція одержала жадану свободу, щоправда, без приміщення й майна. Тоді навіщо, панове керівники-демократи, забороняти друкарні друкувати нелюбе вам видання, блокувати рахунки, наказувати пошті не розносити його передплатникам?! Невже не можна було це “розлучення”, якщо воно було вкрай потрібним (хоч у перші дні здавалося, що від цього втратила редакція, але очевидно, що набагато більше втратила влада), здійснити цивілізовано, можливо, ставши зразком для інших? Адже такі події давно вже зріють у багатьох містах і містечках України… ках на Тернопільщині, Дубовому на Закарпатті, Родниковому та Новокльоновому в Криму. Друк здійснювали напівпідпільно. Певні видання мали антирадянський характер, інші були новою для радянського простору формою свободи, що іноді межувала із самодіяльністю. На виставці представлено видання різних ступенів опозиційності — від видань РУХу та УГС до екологічних, гумористичних, еротичних газет. Також виставлено партійні, політичні видання та видання громадських організацій — Товариства Лева, “Меморіалу”, ТУМ; газети національних спільнот — євреїв, вірмен, кримських татар, культурологічні, музичні, літературно-мистецькі, фензіни; релігійні видання — УАПЦ, УГКЦ, протестантів, РПЦ, “білого братства”; дитячі, молодіжні та студентські листки, розважальні, комерційні газети, видання діаспори, могилянський самвидав. Виставка триватиме до 25 листопада. Під час її роботи планують, зокрема, презентацію каталогу самвидавної та неформальної преси, Кривенківські читання, семінар для студентів-журналістів, вечір пам’яті Г. Політковської, презентацію книжки З. Антонюка, презентацію журналу “Ї”, вечір Харківської правозахисної групи, вечір “Коло Набоки”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин