Очевидець і літописець · “Коли у нації вождів нема — Тоді вождії її поети”. Євген Маланюк · с. 7сторінка оригіналу ↗
ПАМ’ЯТІ ІВАНА СВІТЛИЧНОГО
Слово Просвіти, №42 за 2009 рік
Олексій НЕЖИВИЙ, м. Луганськ
Науковці з різних міст України зібралися в Старобільському факультеті Луганського національного університету імені Тараса Шевченка на Всеукраїнську науковопрактичну конференцію “Літературна, публіцистична, наукова спадщина Івана та Надії Світличних у розвитку національної культури другої половини ХХ століття”, присвячену 80-річчю з дня народження земляка, письменника, вченого, правозахисника, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка Івана Світличного. З кінця 1950-х молодий літературознавець Іван Світличний став чільною постаттю руху шістдесятництва, виробивши його ідейні, естетичні й морально-етичні основи. Саме він був об’єднавчою духовною силою між Східною й Західною Україною та з культурними діячами української діаспори. Літературознавчі статті Івана Світличного позначені глибоким історико-літературним аналізом, високим естетичним рівнем, принциповістю й рішучістю в розвінчуванні псевдолітератури. Його власний приклад органічного вияву особистої свободи митця за будь-яких обставин захоплює й сьогодні. 1967 року у видавництві “Смо-
Ірина МОЛЧАНОВА, член НСЖУ
Микола Жулинський, академік, голова Комітету з Національної премії ім. Т. Шевченка, радник Президента України з питань культури побував у Маріуполі на запрошення наукової громадськості міста. Відбулася зустріч зі студентами Приазовського державного технічного університету, де допитлива молодь не лише слухала лекцію літературознавця, а ставила запитання про Голодомор, його вшанування в Україні. Микола Жулинський спілкувався з грецькою громадою Маріуполя, захоплюючись будівлями “маленьких Афін”. Керівники ПДТУ запропонували Миколі Григоровичу провести спільну конференцію з працівниками Інституту літератури лоскип” вийшла книжка Осипа Зінкевича “З генерації новаторів. Світличний і Дзюба”. Однак світове визнання тоді могло означати тільки нові репресії. На той час Іван Світличний уже був неперевершеним літературним авторитетом і наставником талановитої творчої молоді: Василя Симоненка, Івана Драча, Василя Стуса, Ігоря Калинця, Василя Голобородька. У статті “Сучасне українське літературознавство”, яка була надрукована в “Українському календарі” (Варшава, 1966), Іван Світличний наголошував на історизмі як складникові способу мислення у поглядах на явища літератури й науки. Писав, що потрібно повернути в літературний процес такі постаті, як П. Куліш, М. Драгоманов, М. Грушевський, В. Винниченко, М. Хвильовий, М. Куліш та інші. В ув’язненні Іван Світличний не припиняв літературної й наукової роботи, працював над синонімічним словником української мови. Тільки 1983 року тяжкохворий письменник зміг повернутися в Україну. Усе свідоме життя Іван Світличний боровся за свободу українців, розвиток рідної мови, культури.
НАНУ “Література Приазов’я”. Це перспективно: можливо, в Інституті літератури відкриється новий відділ, а письменники Донеччини, заручившись підтримкою столиці, відчують рідність української мови й потребу її використання. Микола Жулинський прочитав лекцію “Тарас Шевченко та Микола Гоголь — дві половинки українського серця”. Він наголосив: “Шевченко і Гоголь обидва мріяли про власні хати в Україні, але обидва померли на чужині. Тараса перепоховали, а Микола так і залишився у Москві”. Представниця “Просвіти” запитала: “Як Ви ставитесь до ідеї перепоховання видатних українців?” Микола Григорович зізнався, що давно мріє про ство-
Наталя ГАТАЛЬСЬКА, завідувач відділу етнографії Волинського краєзнавчого музею, член “Просвіти”
Племінник ученого-історика, видатного політичного діяча, одного з лідерів гетьманського руху в Україні часів УНР В. Липинського Ян Липинський — частий гість на Волинській землі. Адже село Затурці — це не лише місце народження й спочинку його видатного дядька, а й батьківщина самого пана Яна. Цього разу на Волинь прибули разом з ним дружина Марія, син Анджей з дружиною. Вперше племінники В. Липинського приїхали до Затурців 1990- го, через 50 років після трагічного вересня 1939-го, коли за одну ніч їм довелося з майном і родинним архівом податися за Буг у пошуках
Найдорожчими для нього були честь і гідність кожної людини. Наукову конференцію, присвячену творчій спадщині митця, в Україні провели вперше. Її організатори — Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, кафедра філологічних дисциплін Інституту педагогіки й психології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. На участь зголосилося понад п’ятдесят науковців з різних міст України. Учасники конференції побували в селі Половинкиному біля колишньої садиби Світличних, на сільському цвинтарі, де поховано батьків Меланію Іллівну й Олексія Павловича Світличних, разом з односельцями вшанували їхню пам’ять. Присутні підтримали пропозицію про створення в Половинкиному музею Івана й Надії Світличних. Учасники конференції ухвалили звернення до органів місцевого самоврядування в Луганській області, в якому запропонували присвоїти ім’я Івана Світличного Половинкинській ЗОШ І—ІІІ ступенів, Старобільській районній бібліотеці, створити експозицію в Старобільському районному музеї,
рення Пантеону видатних українців у Києві біля Аскольдової могили. На запитання про впровадження цензури на безсоромні твори деяких сучасних письменників академік відповів негативно. Можлива тільки моральна цензура, і вона вже діє, роблячи відбір фільмів для телебачення. А ось академік Жежеленко трохи спантеличив академіка Жулинського спостереженням: “Чому в Гоголя, як і в Тургенєва, позитивний герой — не росіянин, не українець, а турок чи болгарин?” Микола Григорович зізнався, що не замислювався над цим. Отже, інтелігенція Маріуполя довела, що добре знається й на тонкощах красного письменства.
нового життя. У Затурцях залишились величний двоповерховий будинок з колонами, господарські споруди, прекрасний парк і, головне — могили матері, дружини Станіслава Липинського, і маленького брата. У Польщі глава сімейства зумів поставити на ноги осиротілих дітей, дати їм хорошу освіту. Всі вони стали відомими в різних галузях. Станіслав рідний брат Василя Липинського, — учений-агроном, селекціонер. Після Другої світової війни керував науково-дослідним закладом. Нині на Краківщині проживає і
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
