Культура · “Він підніс Україну на рівень світового звучання”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
ДИВОСВІТ СЛОБОЖАНСЬКОГО ХАРАКТЕРНИКА
Слово Просвіти, №42 за 2009 рік
Надія КИР’ЯН Фото Ксенії ГЛАДИШЕВОЇ
Кожна картина художника Віктора Гонтаріва, виставка якого відкрилася у Національному музеї Тараса Шевченка, — ціла поема. У передмові до нового альбому художника Ольга Денисенко перелічує фахові складові його творчості: лінеарну майстерність, де лінії довгасті, м’які, елегантні, витончені, відчуття ритму розташування площин, їх максимально колористичне узагальнення, витончене нюансування колориту майже монохромного, що відлискує металевим полиском; продуману строгість композиційної побудови, пристрасть до загострених контрастів схвильовано-експресивної форми з медитативним настроєм тощо. Залишимо фахівцям міркувати над тим, як художник зачіпає струни людської душі. На презентації виставки друзі-митці, видавці говорили про те, що Віктор Гонтарів зумів передати живий, дивовижний світ України незбагненно навіть для майстрів живопису. Максим Мельник, директор видавництва “Софія-А”, яке щойно видало альбом Гонтаріва, поділився враженням: “Картини його — в сірих, пастельних тонах. Ось наприклад “Подвір’я мого дитинства”. Хата під солом’яною стріхою, господарські будівлі, на подвір’ї господар із собакою, корова, сірувате небо… Коли дивився — нахлинули спогади, довго не міг відірвати погляду від картини”. Цього року Віктор Гонтарів отримав найвищу нагороду — став лауреатом Шевченківської премії. 30 жовтня художникові виповнилося б 67 років. Алла Маричевська, головний редактор журналу “Артанія”, сказала: “Не можу змиритися з цією
“Самотність”
факту: Гоголь — геній, а те, що він написав, уже вічне”. З частиною матеріалів, що входять до цих книжок, читачі “Слова Просвіти” вже мали змогу ознайомитися в публікаціях про Василя Наріжного, Платона Лукашевича, Олександра Нікітенка й про самого Миколу Гоголя. Книжки охоплюють багатий історико-культурний фактаж, актуалізуючи минуле в нинішньому, що надає їм специфічної публіцистичної тональності. Дослідження також позначене специфікою лікарського психологізму: розлогі цитати з раритетних видань, широко розгалужені, складні асоціативні ланки, що місцями справляють враження інформативних нагромаджень, несподівані сходження контроверсій. Читачеві є над чим думати й робити свої висновки. Дослідники пропонують читачеві й власні світоглядно-психологічні ключі до розуміння особистості Миколи Гоголя: “Чи можна погодитися з тим, що людина є такою, якою її вважають? Відповіді на таке запитання немає, бо кожний з тих, чию думку про когось ми могли б запитати, відповідатиме насамперед про себе: його світобачення є сутністю, а об’єкт спостереження слугує тим, чим є проявник у фотографуванні. Ще менше дізнаємося про людину, довідавшись, ким її хочуть бачити, підганяючи під свій світоглядний шаблон”. Ця їхня заувага цілком відповідає Гоголевому застереженню втратою. Таке враження, що втратила частину себе. Коли дивишся на його картини, спадає на думку період мандрівних дяків. Це був козак-характерник, життєлюб, який міцно стояв на землі, а головою впирався в небо. Живу його фразою, яку сказав, коли був уже тяжкохворим, але криза тимчасово відступила: “Аллочко, похорон скасовується, житимемо, працюватимемо”. Доктор мистецтвознавства, академік Академії мистецтв України Олександр Федорук зазначив: “Він і нині серед нас, є часткою нашої історії. Зумів сказати власне слово в мистецтві. У когорті українських митців посідає поважне місце. Ми зустрічалися в Харкові в його майстерні. Це був блискучий майстер монументального живопису. Заснував школу в Харкові, виховав багато послідовників. Ця виставка дає розуміння величі самобутнього художника, який прийшов до нас зі своїм великим неповторним світом. Слобожанщина знайшла в ньому співця осіннього ностальгійного настрою”. До речі, одна виставкова зала присвячена гоголівській тематиці. Художник переймався трагедією видатного письменника, ніби вживався в його образ, “приміряв” до себе. Навіть риси обличчя Гоголя на його картинах подібні до художникових. Захоплено відгукнувся про побратима лауреат Національної премії імені Т. Шевченка Анатолій Гайдамака: “Віктор Гонтарів — знакова постать українського мистецтва. Людина-шедевр, і його твори — шедеври. Це була велика дитина, зіткана з доброти”. “Слобожанська земля народила видатних постатей, — доповнив лауреат Національної премії імені Т. Шевченка Володимир Пасивенко. — У Гонтареві є щось сковородинське. Хлопчик народився в селі Сотницький Козачок, зго-
“Байдина дума”
дом переїхав з батьками до Харкова, де закінчив художнє училище, потім Ленінградське Вище художньо-промислове училище ім. В. Мухіної. Отримав високу освіту, глибокий професіонал, але повернувся до витоків, до рідної землі. Характерно, що багато письменників, митців — вихідці з села. Високі міські будинки затуляють небо. А в селі небо вільне, людина краще відчуває зв’язок із космосом. Віктор Гонтарів зумів поєднати високий професіоналізм із народною культурою, з почуттями простих людей. Він підніс Україну на рівень світового звучання”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
