Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Очевидець і літописець · “Живучи у суспільстві, неможливо відокремлювати себе від нього”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

ДИСИДЕНТ, ЯКИЙ «ВИТРИМАВ СПЕКУ»

Слово Просвіти, №42 за 2009 рік

Часто в щоденній метушні повз нас проходить щось дуже важливе, чи не найголовніше: ми не помічаємо тих, хто потребує не стільки нашої допомоги й підтримки, скільки просто уваги. Так обкрадаємо самих себе, бо літні люди — це величезний досвід, можливість уникнути багатьох помилок, що їх робимо чи не щодня; це спогади про цікавих, видатних особистостей, з якими зводила доля. Надто ж коли йдеться про людей мистецтва — акторів, режисерів, музикантів, художників. У будь-якому віці людина потребує друга; живучи у суспільстві, неможливо відокремлювати себе від нього. Олена ШУЛЬГА Фото автора Будинок ветеранів сцени імені Наталії Ужвій Національної спілки театральних діячів України відзначив 50-річчя. Із цієї нагоди в Будинку актора відбулася прес-конференція, у якій узяли участь Лесь Танюк, голова Національної спілки театральних діячів України, Сергій Базарний, директор Будинку ветеранів сцени ім. Наталії Ужвій, Валентина Грицук, співробітник Національної спілки театральних діячів, Катерина Засуха, представник компанії-спонсора Будинку ветеранів сцени. За словами Леся Танюка, це єдиний в Україні будинок ветеранів, бо жодна із творчих спілок не має схожого. Будинком опікується не лише держава, а й громадські організації. Майстри культури — ветерани потерпають від нашого безгрошів’я. За п’ять десятиріч у будинку мешкали 222 особи — видатні майстри сцени, люди різних епох, різних світоглядів, різних професій. Попри рейдерські зазіхання на Будинок ветеранів сцени (розташований у мальовничому куточку Пущі-Водиці), він був, є і буде. “Тут мешкають люди, які віддали театрові життя, — сказав Лесь Танюк. — Це легенда, жива історія українського театру. Не губімо цієї особливої атмосфери. Спілка театральних діячів планує випустити альбом, де йтиметься про життя і творчість кожного мешканця, бо ми в боргу перед людьми театру”. Катерина Засуха, представник компанії-спонсора, поділилася, яку саме допомогу отримує Будинок. За її словами, стратегічний напрям роботи компанії — благодійництво, вона надає допомогу людям поважного віку там, де їм приділяють мало уваги. Незвично, що спонсор підтримує підопічних не лише матеріально. Працівники роблять добро власними руками. Наприклад, керівник компанії косив газони, інші працівники прибирали в саду, садили квіти. “Тільки ті покоління бу- Євген ЦИМБАЛЮК, Рівненська обл. Радянські органи заарештували Юрія за спробу створити в Житомирі Комітет національного порятунку. Перебуваючи шість років за ґратами у концтаборі № 36 у Пермській області, літератор продовжував потай писати, створив кілька рукописів, але за доносом ці твори в нього вилучили. Коли ж термін ув’язнення закінчився, Юрій Загорський несподівано для тюремного начальства запротестував: мовляв, не вийде на волю доти, доки не повернуть рукописів. Більш того, вдався до голодування. Після кількох днів такого протесту охороні надійшов наказ: викинути “писаку” за ворота, що вони й зробили. Це один із життєвих епізодів борця за правду і справедливість, члена Національної спілки письменників України, автора десятка книжок Юрія Загорського. І прозвучав він на ювілейному вечорі з нагоди 70-річчя письменника. Юрій Загорський належить до когорти шістдесятників, хоч тоді вийшла лише одна його книжка — збірка оповідань “Хто витримає спеку” (1969). Високо оцінив доробок Загорського Григір Тютюнник, який став редактором книжки. У Тютюнника була оригінальна метода редагування рукописів. На кожній зі сторінок він ставив звичайні й водночас справедливі учнівські оцінки. На сторінках збірки “Хто витримає спеку” стояли лише четвірки й п’ятірки, подекуди з плюсом. Антиподом цього дебютного творчого злету стала подальша доля Юрія Загорського — з антирадянською боротьбою і тюремними роками, тавром “особливо небезпечний рецидивіст”. Письменник передбачив дуть щасливими, — вважає пані Катерина, — які дбають про своє минуле. Важливо, що мешканці знають: про них пам’ятають і дбатимуть у майбутньому. Це важливо і для нас самих, адже усвідомлюючи, що робиш щось добре, почуваєшся щасливим”. Сергій Базарний працює у Будинку ветеранів сцени 30 років, з них 21 — директором. Мешканці настільки звикли до нього, що не уявляють на посаді директора іншу людину. “Спонсорів, — каже Сергій Базарний, — сам Бог послав. Був вражений, як два роки тому вони взялися до діла. Цього року дали гроші на ремонт опалювальної системи, днями він завершиться, тож у зиму входитимемо з теплом, а літнім людям це дуже важливо. Дякую тим, хто допомагає. Світ не без добрих людей, тож життя триває. Будинок має можливість прийняти ще десять осіб. Нехай приходять, ми завжди раді новим мешканцям”. Відзначення 50-річчя Будинку ветеранів сцени стало святом усієї театральної гро- Віта Зіневич і володарка “Золотої пекторалі” заслужена артистка України Ганна Пекарська Парадоксальною видається ситуація, коли в’язень, якого достроково звільняють, відмовляється виходити із в’язниці, а його силоміць “виносять” на волю. Це не вигадка, а реальність, пов’язана з письменником-дисидентом Юрієм Загорським (Залетою), який після переселення із Польщі мешкав у селі Новини Млинівського району на Рівненщині, мріяв стати письменником. такий розвиток подій у своїй книжці — йому довелося “витримувати спеку” людського манкуртства, черствості, відчуженості, заздрості, невизнання і зради. Неприємності в письменника почалися тоді, коли він працював над повістю “Не впаду з крутизни”. Попри позитивні відгуки, рукопис у видавництві “Радянський письменник” відхилили. Тоді автор відвіз книжку у львівське видавництво “Каменяр”. Тут її рекомендували до друку, і вона мала побачити світ 1973 року. Але згодом рукопис повернули авторові. Скарги у вищі інстанції й навіть лист до першого секретаря ЦК КП України Володимира Щербицького успіху не додали. Загорського перестали друкувати і в періодиці. Причина таких заходів невдовзі з’ясувалася — партійці накинули на літератора тавро націоналіста, оскільки він публічно виступав за підняття значущості в Україні ролі української мови, за заміну пам’ятників партійним вождям пам’ятниками світочам культури та літератури. Далі — більше: 1980 року Юрій Загорський за спробу створити в Житомирі підпільний Комітет національного порятунку потрапив за ґрати. Шість років довелося письменникові терпіти невільництво, аж доки Президія Верховної Ради України “помилувала” його. Навіть після закінчення терміну ув’язнення і повернення 1988-го в Україну поневіряння Юрія Загорського не припинилися. Під час прописки у Рівненському районі його зареєстрували як “рецидивіста і особливо небезпечного злочинця”. Йому, письменникові, інтелігенту, людині з вищою освітою, яка досконало володіє чотирма іноземними мо-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин