Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Події, факти, коментарі · “Наша безпека — у спільному європейському домі”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

НЕ ЗАБЛУКАТИ У «ВЕКТОРАХ»…

Слово Просвіти, №42 за 2009 рік

Однією з головний тем, ідеологічних позицій президентської виборчої кампанії буде зовнішньополітичний курс України. Звичайно, для загалу, простих виборців, можливо, важливіші внутріполітичні, передусім соціальні аспекти, але й міжнародні не байдужі. Оскільки виборча кампанія фактично стартувала задовго до її офіційного початку, зовнішня політика держави вже помітна в риториці політиків — претендентів на президентство. Тема непроста, враховуючи розмаїття думок у суспільстві. І говорити про це політикам непросто, враховуючи поширену нині тенденцію “прогинання” перед виборцями. Але розумний політик (вони ще в нас є), аби догодити всім, не говоритиме в одному реґіоні одне, а в іншому — протилежне. Ось і намагаються якось “викручуватися”. Скажімо, один із “розбілбордених” політиків на запитання: він за вступ України до НАТО чи проти, глибокодумно відповів, що, мовляв, чи варто про це говорити, якщо альянс відмовив у наданні Україні й Грузії ПДЧ. Та говорити варто й доведеться. Найлегше зараз набирати дешеві електоральні бали політикам з опозиції, не кажу вже про лівих, заявляючи: більшість народу проти НАТО, то й ми з народом. Але чи насправді “народ проти”? І скільки ще нам блукати у векторах зовнішньої політики? Цим питанням присвятив прес-конференцію в УНІАН політолог, кандидат політичних наук Олександр Палій. Позиція його однозначна: зовнішньополітичний курс України не має альтернативи, і курс цей — євроатлантична інтеграція, який більшою чи меншою мірою проводили і Кравчук, і Кучма. Зайве говорити, що найчіткіша позиція в цьому плані в Ющенка. Альтернатива щодо безпеки в України була в перші роки незалежності, до того, як держава добровільно віддала ядерну зброю. Правильно це було чи ні — дискутують досі. Але зараз наша безпека — у спільному європейському домі. Прикметно, що саме до такого курсу України з розумінням ставляться пострадянські держави, що засвідчив недавній саміт СНД. Чи не найпромовистіше, що такий курс України підтримує Білорусь, і про це заявив президент Лукашенко. Словом, схоже, що вся європейська спільнота, окрім, звісно, напівазійської Росії, за вступ України до НАТО, але проблема в нас самих. Через що ця організація і не поспішає з наданням ПДЧ. Бо в нас — нескінченні дебати про наші “вектори”, хоч критика євроатлантичного курсу України у вустах його супротивників нещира. Ось один із таких критиків. Більшість часу проводить в Італії, там — його бізнес, там мешкає сім’я. А в Україну приїздить, щоб критикувати курс вступу до НАТО, приїздить з країни — одного з найактивніших членів Альянсу. Мабуть, для багатьох це дуже зручно — критикувати НАТО, маючи “НАТівські” іномарки, яхти. У них хіба що шикарні годинники — з нейтральної країни: швейцарські. Критики євроатлантичного курсу України називають цей курс проамериканським, на догоду головній країні Альянсу. Але чому не називати цей курс проукраїнським? Що робить Україна на догоду США? Політолог навів два приклади. Кілька років тому з ініціативи Президента Ющенка Україна вивела свій військовий контингент з Іраку, що дуже не сподобалося США та їхнім союзникам. Друге — наша держава так і не визнала самопроголошеної держави Косово, на чому так наполягає Захід. Я поставив Олександрові Палію кілька запитань. — Пане Олександре, чимало людей, які не проти євроатлантичного курсу України, міркують так: чи обов’язково пов’язувати це зі вступом до НАТО? Може, достатньо приєднатися до Євросоюзу, і ми вже станемо повноправними членами європейської спільноти?

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин