Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Репортаж на тему · “Кандидатів у депутати слід шукати серед тих, які виступають за українські інтереси”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

З ДУМКОЮ ПРО МАЙБУТНЄ

Слово Просвіти, №42 за 2010 рік

Фото Олеся Дмитренка Більшість населення Ірпеня — приїжджі. Корінні мешканці, які пишаються історією Ірпеня, зберігають стиль і традиції усталеного життя, з розумінням ставляться до тих, хто приїхав в Ірпінь з найвіддаленіших куточків колишнього Союзу. Азербайджанська етногромада подарувала місту пам’ятник Тарасу Шевченку: якщо ти шануєш святині землі, з якою пов’язав свою долю, ти шануєш власну самоідентичність. В Ірпені — два музеї. Міський краєзнавчий та приватний музей Григорія Кочура. Знайомтесь: Анатолій Зборовський, директор. Зборовський: Музей заснований на базі шкільного історико-краєзнавчого музею, учителем Ірпінської школи №3 Олексієм Миколайовичем Передерієм. 1977 року, після реорганізації, відкрили цей міський музей і з того часу я працюю тут директором. 1990 року ми переїхали в це приміщення. Експозиція розповідає про історію нашого краю: місто Ірпінь та селища міського типу: Ворзель, Гостомель і Коцюбинське. Колись до цього складу входила й Буча, але з 2007 року в неї інший статус. Проблеми музею в тому, що музей розташований в центрі міста і багато хто хоче захопити це приміщення. Використовують всілякі хитрі засоби. Пропонують перенести його на околицю або ще щось, або ж — директор не влаштовує… Ірпінь дуже змінився. Виник як дачне селище на початку ХХ століття. Тут, до речі, було багато представників інтелігенції київської — тоді престижно було мати дачу в Ірпені. Діяла досить впливова українська громада. Ще в дореволюційні часи в Ірпені були вулиця Шевченка та вулиця Українська — громада Ірпеня кинула виклик царській політиці, русифікації. В Ірпені був свій кінотеатр і навіть театр. Відомо, що тут побували корифеї українського театру. Судячи з тих відомостей, що маємо, це було українське культурне містечко, яке жило досить вишуканим життям. — Я читала в одній з довідок про Ірпінь, що настрої населення міста патріотичні. Що це за патріотизм — громадянський, місцевий? Як Ви оцінюєте цей вислів? — По-різному. У нас є патріотичні організації, партії національно-демократичного спектру. Є осередок “Просвіти”, його очолює Микола Лабунський. Я очолюю Ірпінський міський осередок “Просвіти”. Серед найближчих заходів — поїздка в село Мигалки, де є могила воїнів ОУН-УПА. Щороку, на Покрову, ми їздимо на цю могилу — пам’ятник національно-визвольного руху. У нас в музеї організовуються виставки. А це — пухнасті та вродливі ірпенята: Василинка, Мішель (на руках у тата) та Кароліна. Три сестри, три дівчинки з осіннім листям в руках і довірливими оченятами. Знайомимося з татом та мамою. Це Михайло і Ніна. Михайло: Приїхали з Москви, а вчився яв Донецьку. Вернулися, тому що громадяни України і багато документальних питань в Росії не вирішувалися. Ми чекали нашу середульшу Василину, і навіть в пологовий будинок влаштуватися було важко. Тому ми повернулися на батьківщину. Людям комфортно жити на батьківщині. Працювати можна де завгодно, але з сім’єю на чужині жити важко. — Ірпінь — ваша батьківщина? Михайло: Я народився не тут, але я обрав це місто для життя своїх дітей, тому це моя батьківщина. І мої діти сприйматимуть Ірпінь і любитимуть його як свою батьківщину. — Чи зручно Вам тут їх ростити? Михайло: Скажу прямо: інфраструктура для дітей тут не розвинена. Перспектива є, але все потрібно розвивати: і для відпочинку, і для роботи, і для побуту. Скажімо, ціни тут вищі ніж в Києві. Наш дім стоїть навпроти міськради, вважається елітним. Але вчора (пр. кор.: 12 жовтня) вимкнули електрику, ввімкнули тільки сьогодні ополудні. Таке не раз Фото Олеся Дмитренка траплялося. Дім дуже холодний. Всередині квартиру я утеплив, грошей на зовнішнє утеплення у нас нема. Все ввімкнуте: конвектор, обігрівач, але — прохолодно. Діти хворіють. Ніна: Мені б хотілося сказати, що й місцеві жителі мало дбають про чистоту й порядок — у під’їздах, на майданчиках біля квартир, в утриманні домашніх тварин. Я вражена: молода мама стоїть з дитиною, тут же палить, може пити… А що ж далі буде? Треба якось впливати громадою на подібні речі, має бути якась організація співжиття. Ми готові працювати в громаді і для громади, бо дбаємо про майбутнє своїх дітей.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин