Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 42 (990), 18—24 жовтня 2018 ДУХОВНИЙ ПРОСТІР
Слово Просвіти, №42 за 2018 рік
Фото Миколи Лазаренка
“Я українець… Я люблю той народ, до якого належали мої батьки, мої діди, прадіди… Серед котрого я родився, виріс, мовою котрого я співав… Не бути українцем я не можу так само, як дуб не може переродитись у березу, липа в сосну. Решту своїх сил віддам цілком і безповоротно службі духовним і церковно-релігійним інтересам свого українського народу”… Ваша Святосте! Ваші блаженства, всечесні отці! Дорогі українці, браття та сестри! Словам, якими розпочав свій виступ, — понад сто років. Вийшли вони з-під пера архієпископа Олексія, одного з керівників Братства Воскресіння Христового. Воно ще в листопаді далекого 1917- го поставило на порядок денний питання про “відділення Української Церкви від Російської”. Під час національно-визвольної революції 1917—1921 рр. минулого століття питання державності, мови та церкви були так само тісно пов’язані одне з одним, як і тепер. Тодішній Київський митрополит Володимир, якому згодом судилося прийняти мученицьку смерть від безбожних більшовиків, не дозволив поминати під час літургії “державу українську, владу її і все українське військо”. За словами очевидців, владика із подивом питав: “Яка така Україна? Який такий український народ? Хіба малороси не такий самий народ, як руський?” Митрополит Харківський і Охтирський Антоній на Великдень 1917-го заборонив читати Євангеліє українською, зверхньо й по-хамському назвавши нашу мову “базарною”. Та попри тотальне несприйняття української автокефалії російським єпископатом, всією білою і червоною Росією — рух за національну православ-
ЧИТАЦЬКЕ ВІЧЕ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
