Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Поетичний автограф · “Наша любов не море Наша любов земна”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

О Оллееккссааннддрр ККО ОССЕЕННККО О.. На вістрі троянди вітрів

Слово Просвіти, №42 за 2018 рік

* * * Кумедний фрік Маестро Нафталін Три торби слів з минулого століття Три жмені віршів Тут Цієї миті Сум Декаданс Метафізичний сплін І сліпне лампа Гучне простір Час Правічний млин Жорнує мливо сиве Фрік Не пророк І не Звізда Полин З едемських яблук білого наливу Він не вкусив ні Слова Ні Знання І дні його Стежки Шляхи Примари Скрипить натужно колесо Сансари І білий кут перемагає в го Не чорний Сивий Так воно іде Чуже життя У світі завіконнім Він тут І сам А там Свої закони В тім світі Де ніколи І ніде Його не ждуть Ні друзі Ні листи В пустій душі йому забракло місця Бездушна осінь Журно палить листя І жевріють картини Як світи А на отих картинах Сивий фрік Як в’язень зачарованої башти Такий несвоєчасний і Вчорашній Юнак Коханець Красень Чоловік * * * Сохне сльоза Але Наша любов не море Наша любов земна Висохне і вона Бо не Па]Де]Кале Давня Нудна “Love Story” Давня Де третій тост Стоячи І до дна Осінь метає дні Бісером передзим’ю Осінь Ще шелестить Золотом Золота Ми не з її рідні Десь Мідні труби Риму Не серенади Ні Сонно сурмлять літа Сумно сурмлять Не зле Чарами мандрагора Мій увібгала світ В сталий квадрат вікна Сохне сльоза Але Наша любов не море Наша любов земна Висохла і вона * * * Чуже минуле зачаїв ломбард Як туз у рукаві Осінні зливи Мовчать про нашу зустріч неможливу Площини наших снів розвів Декарт У просторі і часі Пустоти В словах і душах повних Порожнечі В кінці шляху ми На порозі Втечі Мовчить Розлука Бо вона То ти Удвох з тобою Осінь Розвезло Пускають дим на білий світ багаття І листя відлітає ніби шмаття Ув Ирій при надії на тепло Так При надії При чеканні При Ади Кохання вродиться весною І стежкою Як пам’ять потайною Я повернуся Виглядай Гляди * * * Смеркалось Отже В залишку сухому Нудотна ніч Із тисячі ночей Та спомин так немислимо пече І дні скорботні пише через кому Не вийти з коми Лікарі не винні Забутий Богом я на цій землі Смеркалось І слова були незлі Так Світлі і прості Як небо синє Чи як оте Не сказане Люблю Роковані Як море кораблю Солодкі Не прощальні Не осінні Спи Як ляльки з вертепу Нерухомо Так незворушно І невинно ще Смеркається І в залишку сухому Нудотна ніч із нетвоїх ночей * * * Ішли дощі Ішли І нас вели Десь За собою В ніч У позачасся Тут мить невідворотної хули Так само неминуче Як і щастя Так само неминуча Гіркота Розлуки Самоти Сльози і диму Димами гіркнуть осінню міста Поетом позолочені для рими А золота у згарищі катма І слів немає Для цієї зливи Олов’яніють море і лиман Тут неминуче буду я щасливим Я буду Срібло тирси Ковили Це срібло Слова Відголосок щастя Ішли дощі Ішли І нас вели У день У ніч У час У позачасся * * * Вони мовчали Часом бракне слів І чорне око філіжанки кави Дивилося кудись поверх голів Та ворон крицю літ кував картаво Ні Не зозуля Їх вела життям Чужим чужих Від муки і до муки Чужим чужих Отак собі й затям Чужих І божевільних від розлуки * * * Над обрієм юності погляд яснів Весніло Про осінь Ні слова Там гурт молоденьких як ти ясенів Там вишенька білоголова Всі квіти тієї палкої весни Бездумно цвіли мов надії Та наші з тобою дорослі сини За інші кохання радіють А наша любов захлинулася Час Усе розіклав по полицях Житейських шляхів не глядить ватерпас І ні журавля Ні синиці Із того минулого не залетить У душу Мілішають вени Над обрієм юності Ти З висоти Ще сяєш як мить безіменна * * * Жнива Заметілі І зливи Квітневих розбуджених гроз Гадалось Я буду щасливим З тобою Країною Оз Як снів екзотичних оливи Мої переймали шляхи Нам стрілася пісня журлива Вродились під білим наливом Порубаним дідовим сливам В роки заповиті гріхи Мої Не чужі Не приблудні Солодкі Пекельні Гіркі І людні прокурені будні Згадали стежини облудні Жаги Каганці неосудні Безгрішні цілунки палкі Вели мене долею Поле Давно я твоє перебрів Та бігає Всесвіт по колу Навколо гіркого Ніколи Я буду Моря і атоли Щасливим Додому Додолу На вістрі троянди вітрів * * * Очі вологі Прикинуся вітром Поміж манірних прощань і мовчань Сам полечу Навіть сльози не витру В цей білий світ зі слізьми на очах І не впаде із небесної скрині Долі хосенної посаг святий Тіні дерев на хиткому корінні Бігтимуть в осінь від літа А ти Ти Що без мене навчилася жити Ти Що із бурею не нажилась Вчись на осінній листві ворожити Глупа Безвирійна Птахо мала В тебе І далі І доля Та небо Вітряне нині Лети Не лети Крила без неба Кому вони треба Небо І вітер На сльози А ти Треба Не треба Прощальний дарунок Тлінні Осінні скарби золоті Твій У долоні моїй поцілунок Чорний стібок На гладкому шитті Шитимуть вітрові хмари сорочку Кластимуть вишивку ночі та дні Птахо мала Сльози виїли очі Хто ж тепер небо покаже мені * * * Чотири вершники Сурма Потоп Не випірнуть із виру Війна — війною Праглось миру І щастя праглось Та катма Несмертя Осінь Всохнуть дні Пожухне мрія Дивний Ирій На крокву візьме будні сірі І наодинці Без рідні Душа чекатиме на мить Коли зима покотить холод Із Півночі За видноколо І хуга тугу просурмить * * * Я гостюю у дива І це називаю життям Я гостюю у сонця У квітнів бузковім безсонні Я промінчиком лагідним Лиш миготнув на осонні До правічного мороку Світу безликих нестям Я шукаю пісень у гріховних прогірклих словах В Пасовиськах Мамони Ліліт Ні Адама Ні Єви На гостини чекають жагучі нічні королеви І не слина стікає губами Не кров А солодка халва Тільки мрія Грі]грі Незворушний озоновий стяг В цім бедламі торує мій шлях до вершини Тут тернове вино Не малина Вінець із шипшини Я гостюю у дива і це називаю життям Постазіопське Дуелі Капості Інтриги І з чорним вухом Білий Бім Ціною тішаться бариги Анте Іуда Дружба Крим Солоний пес і скрині краму Сумнівна міра переваг Зіграє карликову драму Спесивий дурень Газу маг Як з рукава десятку з тузом Дістане доля на ва]банк То буде вата скрепним пузом Своє лайно гребти мов танк І скрині повні порожнечі Перебоярять свій тріумф І грішні келії чернечі

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин