Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · “Нація, яка вижила після стількох випробувань, заслуговує на поклоніння”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Письменниця Н Нааддііяя ККО ОВВААЛЛИ ИКК: «Треба дякувати Господу Богу за гарні творіння»

Слово Просвіти, №42 за 2018 рік

Вар’ята виженуть на глум Сукна зеленого примара Кеш Перемога перемог Відпустить нам гріхи на шару Не грішний дяк А світлий Бог Де грати Каторги Вериги Фук Що без Мови той язик Банкують Мрії Слово Книги Олімп Європа Білий Бик * * * Це хвороба Рахуба Біда Днів миттєвості Его світлини Ти Покинеш мене за хвилину Сірих літ побреде череда Дядько Сум Їх незмінний пастух Тому дядькові чхати на фото Сто мовчань у кмітливому мотто Голосінням стоять на мосту Що єднає Тепер і Тоді Наші долі Як тріщини в часі Це хвороба Невдаха Невдасі Знаю Сум Нас не кине в біді * * * На небі Мойри труть крупу Їм теж обридла ртутна мряка Кужелить сріберна пиляка На зло бузькові і шпаку Така весна Холодні сни Ще не прокинулись від груднів Солодких мрій Занудних буднів Що взяти з неї Із весни Що взяти з березня З отих Побитих міллю мемуарів Де адюльтерів ранки карі Цей холод змушені нести Що взяти з днів З отих ночей Де ти Вже іншому належиш Де вітер Як сурмач на вежі В тривогу тугою тече Де ти Без мене І весна Ще при зимі Як Сандрильйона Раба Зневажено мадона Зеро Енергія Фермі Цей сніг Побачення всліпу І світ під льодом Як під лаком На небі Мойри труть крупу Їм теж обридла ртутна мряка * * * Ми не казки Ми божевільні міти І наші душі обживає ніч За щастя жить Візьме сльозою митар Той митар Із пекельних потойбіч І розіпне Не вірячи в безгрішшя Всі знаки наших ошалілих днів Від шепоту луни до крику тиші За глузд що у коханні знавіснів Сни розпиляє на дереворити Де поруч наших не знайти облич Ми не казки Ми божевільні міти Ми ворожба пекельних потойбіч * * * Вже скрипка ридає безсонням В чотири напружених жили Чоло холодить підвіконня Це місто Мені почужіло Лакуна Навали лавини Упали в пусте потойбіччя Та тягне мене пуповина Назад У минуле сторіччя Де в друзях ще недруги Літо Ще сонячне і незбагненне Там осінь вогнем попеліти Ще не долетіла до мене Там вітер Ворожить над бруком Шукає стежок до Біянки Ще вірші не випали друком Ще пісня коротка як танка Цю сірість Помножить на біле Бездушна агонія снігу Нудна недочитана книга Це місто Мені почужіло * * * Шепоче тихо лихо за вікном Мовчить Мовчить Мовчить І знов шепоче Так хитро Сном повзе до мене з ночі І засинає поруч Не вином Напоє нас остання літня ніч А золотом осіннього наливу Розпатлає туману гриву сиву Нудний пейзаж Банальність Звичка Кітч А ми Статисти З дивним цим кіном Де дощ самотній вигони толоче І хтось шепоче з ночі за вікном Мовчить Мовчить Мовчить І знов шепоче * * * Доброї ночі кохана Юним так солодко спиться Гусне бурштином живиця Роки пережуть аркана Вічність мольфарить над колом Танцю І скороминущість Тужить ночами за сущим Сумом совиного соло Всесвіт замрії і райдуг Сон твій тепер обживає Нишкнуть Міста і трамваї Лабухи і конокради Небо і руки в чеканні Де журавель Де синиця Юним так солодко спиться Доброї ночі Кохана м. Кропивницький — “Жінкою, яка дорожить соD бою, мимоволі дорожать усі навD коло”. Як Ти до цього дійшла? — Побачила, що якщо жінка себе цінує, тоді її обожнюють. Якщо жінка дорожить своїми ближніми більше, ніж сама собою, тоді її не надто поважають і не надто з нею рахуються. — “Чим більше назбирувалоD ся місяців розлуки, тим більше ставав його трепет перед зусD тріччю з покинутим гніздом”. Чи часто згадуєш рідне гніздо? — Так, дуже часто уві сні перебуваю у своєму родинному гнізді. І коли прокинуся, дивуюся, чому я там. Мені сняться Мама й Тато. Помоєму, це назавжди. — “Вникати у тонкощі жіночої логіки і затаєних антипатій було вище його сил”. Кому важче вникати у тонкощі логіки іншої статі — жінкам чи чоловікам? — Чоловікам, бо вони більш однозначні, а жінки — складніші. Жінки потребують уваги, поваги, хочуть, щоб їх просто цінували. Чоловіки переважно егоїсти. — “Вона часто нервувала, була невдоволена ним, собою, а інколи усім на світі”. Хто ким більше невдоволений — Вона Ним чи навпаки? — Мені здається — взаємно, бо живуть у різних світах. А жінки не здаються. Чоловіки ж не розуміють, що Вона — теж людина. Я — за рівноправні стосунки. Але вони можливі лише між двома рівноправними людьми. — “За таку природу я б накD лав серйозний штраф — за збаD ламучення чоловічих сердець”. Хто ж винен у тому збаламученD ні? На кого накладати штраф? — Треба дякувати Господу Богу за гарні творіння. Оті красиві жінки баламутять чоловічі серця і збивають чоловіків з пуття. І себе — теж! — Близькі, дуже близькі стоD сунки двох — це добре чи катасD трофа? — Якщо одні стосунки можуть зруйнувати інші, — то це великі знаки запитання. — “Чоловіки озирались їй услід, так само, як і жінки, яких вона дратувала”. Чому жінка жінку дратує? — Це, на жаль, банальна заздрість. Але треба мати добру душу, щоб не піддаватися. Якщо вібрації душі високі, то жінка жінку сприймає позитивно, а якщо навпаки, то красива жінка може дратувати. У мене красиві жінки не викликають негативних емоцій. — “Ми дуже мало знаємо про себе, повірте”. А якби знали більше, — жити було б краще? — Не було б краще, та мали б якесь пояснення — може, було б зрозуміліше. З точки зору “космосу”, може, для людини це якийсь порятунок. Тож якби знала це, то, може, й було би легше. — “Кажуть, усі жінки однакоD во реагують на невдачі чоловіків — відвертаються від них”. То що ж нам, чоловікам, робити? — Чоловіки також не люблять, коли жінкам щось не вдається. На жаль, усі люблять переможців. — “Чим гірше живемо, тим більше плодиться всяких ошуканD ців. Ми думали, що після ЄвроD майдану потрапимо до раю, а опинилися в пеклі ще страшнішоD му, аніж були”. То чому ж Майдан не змінив суспільну систему? — Бо люди лишилися ті самі — з гнилими душами і великими апетитами. Ті, що при владі. А ті, які чогось варті, — опинилися внизу. Їм до влади, як до неба пішки… — “Ворог нарощував на окуD пованих територіях кількість техніки і живої сили”. Чи могли ми 1991 року, наприклад, думаD ти, що Росія нападе на Україну? Чому так сталося? — Я тоді ще просто не відчувала агресивності сусіда. Думала, що ми вже вільні від нього навіки. Те, що ворог напав на Грузію 2008-го, якось нас не схвилювало… А загалом війни в XXI столітті — це дикунство. Вже люди ніби більш цивілізовані, мали б жити вищими інтересами, ніж бажанням урвати чуже. — “І чому це людина затриD мується на світі, коли уже не отD римує від нього ніякого задовоD лення?” Надіє, чому? — Не знаю. Напевно, ще не відчула чарів Землі. — “Наше життя — то наші хрести, а не свята”. То чого всеD таки більше — хрестів чи свят? — Як у кого. Люди по-різному проживають власне життя. Двох подібних немає. Кожен проживає те, що йому треба, — як покуту гріхів із попередніх життів… — “…бо добре втямила, що розраховувати на чоловічу вірD ність чи відданість не варто”. Ана жіночу — варто? — Тут нема одного правила. В тій ситуації моя героїня розуміла саме так. Загалом кожен чоловік шукає собі такого пристанища в житті. Жінки — більш жертовні й служать навіть тоді, коли цього не цінують. — “Всі ми недобрали щастя в житті, всі в якомусь плані банD крути”. А як би Ти визначила своє щастя? — У кожного — своє. Щоби людині було в душі комфортно, щоб її розуміли і робили кроки назустріч, — це найбільше благо для жінки. — “Жовте листя придорожніх дерев і його довколишні розсиD пи на землі зливалися з золотом сонця і обіймались з голубизD ною неба, творячи дивовижну красу”. Це ліричному героєві доводилось часто бачити? — Принаймні я бачу часто таку красу, яку не описати словами. — “Вникати у тонкощі жіночої логіки і затаєних антипатій було вище його сил”. Чи хтось у світі зміг (зумів) увійти в тонкощі жіD ночої логіки? — Хіба той, хто дуже хотів. — “Прокинутися в батьківD ському домі було незвично і раD дісно”. Ти пам’ятаєш досі, як буD ло колись у батьківському домі — у минулих, давно минулих роках? — Постійно. Навіть хотіла б повернутись у ту ауру — хоча б на короткий час. Від батьківського дому ми ніколи не будемо вільними. — “Чоловіка творять його роD ки, вони працюють йому на коD ристь”. Ти як автор також переD конана в цьому? — То є думка мого героя. Кожен рік має свою принаду. І не кожному дано благо чи щастя дожити до якогось віку. — “Коли вивітрюється почутD тя, залишається ворожнеча і гоD лий розрахунок”. І скільки ця воD рожнеча може тривати? — Скільки кому вже написано. — “Люблю, звичайно, любD лю, тільки — добру і лагідну, а не колючу і злу”. Скільки часу жінка може бути переповнена якоюсь з тих емоцій? — Поки її люблять, вона добра і лагідна. — “— Ох, жінки! Ви не можете без проблем! Спочатку створюD єте їх, а потім заморочуєтеся зними”. Отже, Надю, чому ви, жінки, не можете без проблем? — Тому що мужчини цих проблем не бачать. І ці проблеми вирішують жінки. Замість післямови. “Насамкінець хочу сказати, що дуже пишаюся належністю до української нації, яка для мене — найкраща в світі. Українці миролюбні й працелюбні. На жаль, на долю нашого народу випало стільки горя і випробувань, скільки, мабуть, не дісталося більше нікому. Як писав колись Олександр Довженко, у всьому винне наше географічне розташування, помірний клімат, чорнозем і працелюбний народ. Саме тому ми завжди були ласим шматком для різноманітних завойовників… Вважають, що нація, в якій винищено стільки генофонду, приречена на загибель, але ми вижили, породили багато талантів, учених і знову ж таки — свідомих українців. Нація, яка вижила після стількох випробувань, заслуговує на поклоніння”. (Надія Ковалик. Сила слова). Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК, керівник прес-центру наукової журналістики ЗНЦ НАНУ і МОНУ, член НСПУ і НСЖУ Прочитавши збірник оповідань і повісті — “Зваба” Надії Ковалик, відомої української письменниці, що живе і твоD рить у Львові, я вирішив зробити з письменницею інD терв’ю на базі висловлених літературними героями збірD ника думок, тверджень, переконань. Після інтерв’ю я заD питав Надію: “Чи думала колись над тим, що Твоє ім’я — Надія — дасть Тобі надію на вагоме, цікаве, талановите пізнання життя і світу?” Надія відповіла: “У мене було відD чуття, що стану письменницею, але я те не пов’язувала з іменем Надія. Люди з іменем Надія є тільки надією для інD ших, а не для себе”. Отже, шановні читачі, прошу познайомитись із творD чістю письменниці з надією, що вона припаде вам до впоD доби. Що ви відчуєте, читаючи це інтерв’ю, як Надія КоваD лик зреалізувала свою юнацьку Надію у своїй “Звабі”. І не тільки в цій книжці.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин