Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні · “Освітянська і просвітянська подвижницька праця Івана Ющука”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Подвижник рідного слова

Слово Просвіти, №42 за 2018 рік

Микола ЦИМБАЛЮК — Символічно, — сказав голова Товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка Павло МОВ- ЧАН, — що ми відзначаємо 85- річчя Івана Пилиповича напередодні ухвалення Верховною Радою України у першому читанні Закону про українську державну мову. Це один із тих результатів неустанної, цілеспрямованої і подвижницької роботи Івана Ющука впродовж багатьох десятків років, не тільки за часів української незалежності. Українці, кому добре знайоме ім’я професора Ющука: старшим — зі шкільних підручників української мови, молодшим — з його численних радіопередач на Українському радіо — добре засвоїли його уроки. Насамперед політичні, наголосив Павло Мовчан. Бо мовне питання для нас, українців, як ніколи для жодної нації в світі, не було таким гостро-політичним з огляду на шалену антиукраїнську політику і практику Москви. Тільки вдумаймося: 472(!) закони, укази, постанови, заборони і т. ін. і за царських, і за совєтських часів застосовувала проти нашої рідної мови окупаційна влада. Навіть уже за, здавалося б, незалежної України кремлівська резидентура у Верховній Раді в особі Партії регіонів, грубо, цинічно, привселюдно зґвалтувавши Конституцію, протягнули руйнівний закон Ківалова- Колесніченка. І треба було тисячі жертв Революції гідності, російсько-української війни, чотири роки бездіяльності так званого “нового” парламенту, щоб Верховний суд під тиском українського суспільства відмінив закон Ка-Ка як масштабну диверсію проти української незалежної держави. У цій боротьбі, перемозі правди і справедливості є частка більш ніж півстолітньої роботи Івана Ющука. Дмитро Павличко, вітаючи іменинника, згадав, як на письменницьких зборах 5 лютого 1989 року в присутності Леоніда Крав- Іван ПАСЕМКО Голову Клубу того дня так і не обрали. В кулуарах точилися розмови про те, що головою варто обрати Ліну Костенко. Та вона була в опалі, а Олександр Підсуха, якого теж пропонували на голову, відмовився за станом здоров’я. Сергій Плачинда запропонував обрати Івана Ющука відповідальним секретарем. Цей тимчасовий пост так і залишився за Іваном Ющуком до кінця існування Клубу шанувальників української мови, тобто до травня 1991 року. Наступного дня Іван Пилипович побував в Інституті мовознавства імені О. Потебні, де мав розмову з директором Віталієм Русанівським. Той запропонував тему доповіді “Ленін про українську мову”. Але не виступив через зайнятість. 23 квітня 1987 року ентузіасти Клубу заслухали ґрунтовну доповідь Григорія Півторака “Діалекти, племена і етнос Київської Русі”. Відкриваючи те засідання, Сергій Плачинда офіційно повідомив, що крига нарешті скресла. Іван Ющук, виступаючи на першому засіданні, порівнював мову з храмом, який потрібно берегти. Доповідь Григорія Півторака викликала бурхливе обговорення. Вчителька із сумом розповідала про те, як важко укомплектувати перший клас з українчука, тоді ще завідувача ідеологічного відділу, він заявив про право українців на законодавче закріплення їхнього права на рідну мову. А незабаром передова національна інтелігенція, захоплена виром демократичних перемін, створює Товариство української мови ім. Тараса Шевченка. Серед його організаторів — Іван Ющук. Він один із співавторів статуту Товариства, зокрема написав Вступ до Статуту. Дмитро Васильович не втримався і зачитав уривок, який і досі залишається актуальним для українців: “Національна мова — це найвище духовне надбання нації. Мова — душа народу. Народ, який втрачає свою мову, перестає існувати. Повноцінне життя і ефективна матеріальна діяльність народу загалом і кожного її члена зокрема можливі лише завдяки національній мові. У ній акумулюється досвід попередніх поколінь, відбиваються всі досягнення культури і мистецтва. Від рівня розвитку національної мови і її становища в суспільстві залежить виявлення та реалізація інтелектуального потенціалу нації і кожної людини”. Сьогодні мало хто знає, що створенню майже тридцять років тому Товариства української мови фактично дав поштовх Клуб шанувальників української мови при Спілці письменників — наприкінці 1980-х помітний і активний осередок національно-визвольного руху. Серед його засновників був Іван Ющук. Протягом 1987—1991 років у Київському будинку літераторів регулярно раз на місяць збиралася та частина столичної інтелігенції, якій боліла доля України. Вони обговорювали наболілі проблеми застосування рідної мови та розвитку національної культури. Засідання Клубу відбувалися у вищих навчальних закладах, у науково-дослідних інститутах, на заводах. На засідання Клубу завжди приходили сотні людей. Це був подих свіжого повітря в затхлій атмосфері тодішньої дійсності. А далі, 1989 р., коли вже запрацювало і організаційно оформилося як політична двомільйонна сила Товариство української мови ім. Тараса Шевченка, того ж року у вересні було створено Народний рух України. Ця політична сила за підтримки народу змела з авансцени совєтський режим. — Ну що б, здавалося, слова,.. — цитував геніальні рядки Тараса Шевченка, Іван Заєць, вітаючи І. Ющука, — Слова та голос — Море квітів, нагороди, щирі поздоровлення, побажання здоров’я і творчої наснаги, подарунки, теплі спогади — цим ущерть повнилася того вечора актова зала Національного музею літератури. Тут 3 жовтня просвітяни, друзі, колеги, учні, столична інтелігенція відзначили урочисту академію з нагоди 85-річчя Івана ЮЩУКА, відомого просвітянина, науковця-філолога, професора-освітянина.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин