14 “У кожної з діаспор своє активне культурне життя”. Дорожні нотатки · с. 14сторінка оригіналу ↗
Майже половина «кругосвітки», або Подорожі Америкою і Канадою, 2015–2018
Слово Просвіти, №42 за 2018 рік
Ігор ЖУК
Американський континент — переважно США і Канада — інтенсивно заселений бардівською діаспорою, вихідцями (а часто біженцями) ще з СРСР, а потім уже й із незалежних уламків Союзу. Хто їхав у пошуках самореалізації, хто тікав від політичних переслідувань, а хто й від звичайних бандитів і рекетирів — і приватних, і державних. Словом, і автори, і їхня аудиторія — люди, що все життя тяглися до доб ротної культури, незалежного мислення і вільного життя — продовжують тягтися до цього і зараз, пишучи нові пісні, співаючи ті, які пам’ятали ще з туристської молодості, і влаштовуючи концерти і фестивалі. Спочатку власними силами у своєму емігрантському середо вищі, а коли розсипалася “залізна завіса”, до Америки вони стали запрошувати тих авторів, котрих пам’ятали і любили ще зі своїх давніх часів. Не забули і про мене: вперше в США я побував 2003 року, побачивши два океани, Атлантичний і Тихий, перелітаючи з теплого сонячного Лос-Анджелеса у засніжений Нью-Йорк. Але з літака все-таки видно хоч і далеко, проте не вдається як слід роздивитися найголовніше: подробиці життя країни. Отже, враховуючи те, що ми з Ірен уже більш-менш досвідчені водії, Петро запропонував цікавий варіант подорожі: автомобілем, змінюючись за кермом і заїжджаючи дорогою в різні цікавинки, маленькі історичні містечка і села, музеї під відкритим небом, заходячи у затишні провінційні кав’ярні і екзотичні антикварні магазинчики — словом, можливість побачити те, що називають “одноповерховою Америкою”. Нині щороку за океаном гастролює не менше сотні бардів з пострадянського простору, і в американської публіки, підо зрюю, вже голод щодо цього добряче вгамований і ризикує перейти в оскомину. Але де який апетит ще зберігається — принаймні ми його відчували; до того ж Ірен Роздобудько як письменник вносила в бардівську аудиторію додаткову екзотику — зрештою, як і я з гітарою в кола її прихильників. Звичайно, це не порівняти з гастролями популярних професійних співаків і артистів, на котрих збираються великі концертні зали і які заробляють при тому поважні гонорари. Зате на тих камерних “квартирниках”, де сходяться кілька десятків друзів господаря дому (а досить часто це водночас давні друзі самого приїжджого автора, з якими вже стільки часу не бачились) атмосфера складається надзвичайно душевна і приємна, а скромні традиційні donations вдячної публіки ще й помітно допомагають скомпенсувати витрати на дорогу. В усякому разі наша маленька експедиція з трьох водіїв і джипа Jeep Compass була протягом усієї мандрівки повністю забезпечена бензином, ночівлею і теплим прийомом усюди, куди ми приїжджали. Першу таку подорож ми здійснили в листопаді—грудні 2015 року, об’їздивши 17 штатів і проїхавши п’ять тисяч миль (понад вісім тисяч кілометрів). Цього разу відстань була шість з половиною тисяч миль (понад 10 000 км) і, крім США, тиждень ми мандрували Канадою, куди потрапили вперше в житті. Спокуса послідовно розповісти про все цікаве перетворила б цю розповідь на довжелезний щоденник, який можна видавати окремою книгою, тому краще спробую максимально узагальнити враження від обох мандрівок. Аудиторія. Це — емігранти кількох хвиль; власне кажучи, дві великі діаспори, українськомовна — вихідці з України всіх часів, і російськомовна — емігранти з Росії і СРСР, значна частина яких, утім, теж виїхала з України і знає українську мову. У кожної з діаспор своє активне культурне життя, вони майже не взаємодіють між собою як об’єднання, але є чимало окремих людей, котрі активно спілкуються з обома громадами. Власне, Петро і ще кілька друзів стали тими “місточками”, завдяки яким нам теж пощастило зустрітися з публікою обох діаспор. Політична атмосфера останніх років, зрозуміло, ускладнила і контакти між емігрантами. Оскільки присутність російських мас-медіа в американському інформаційному просторі значно переважає українську, то частина вихідців з Росії має сформований ними специфічний світогляд — але, як правило, це не аудиторія авторської пісні; принаймні таких ми практично не зустрічали, за нечисленними винятками. Авторську пісню недарма називають “фольклором інтелігенції” — наша публіка активно використовує інтернет і вміє шукати вірогідну інформацію. Та й виросла вона на самвидаві, на авторській пісні 70—80-х років і звикла до самостійного мислення. Не скажу, що всі в нашій аудиторії були палкими прихильниками України і її перемоги у протистоянні з Росією — для багатьох з них Росія є історичною батьківщиною, та й наші вітчизняні телеканали й інформресурси, доступні через інтернет, далеко не всі, на жаль, є по суті про українськими. Але, тим не менше, чимало з наших російськомовних колишніх земляків намагаються, чим можуть, допомагати Україні. Та й не тільки земляків. З мандрівки 2015 року, в розпал труднощів нашої армії, запам’яталася зустріч у домі колишнього львів’янина, архітектора, з батьком якого, відомим професором, ми були знайомі ще у Львові. Світогляд господаря дому був очевидним, але от найактивнішим у родині волонтером, палким збирачем коштів для закупівлі амуніції, медикаментів, спорядження для української армії виявила-
Зустріч у Баффало ся якраз його дружина — “вибухова” суміш татарської, єврейської і ще якоїсь зовсім не слов’янської крові, без жодних коренів в Україні. Вона була “енергетичним ядром” цілої волонтерської організації, що зібрані гроші й закуплену допомогу переправляла в Україну, до того ж, навчена деякими ганебними прецедентами, все це передавала безпосередньо в руки конкретним українським волонтерам, щоб мати гарантію, що все дійде за призначенням. Той же КСП “Странники” влітку 2016 року провів благодійну акцію, зібравши в Україні бардів з кількох країн світу. Чотири концерти, проведені в Києві, Житомирі і Радомишлі, дозволили зібрати чималі кошти для допомоги українським дітям, чиї батьки загинули в АТО. Це щодо російськомовної діаспори. Українськомовна, безумовно, практично вся охоплена тією чи тією допомогою Україні та турботою про неї. Тут своя специфіка: як нам пояснили, і в США, і в Канаді “наша” діаспора поділена чи то на дві-три, чи-то на більше частин, котрі, м’яко кажучи, не надто близько товаришують і практично не ходять на заходи, організовані “конкурентами”. Ми, власне, так і не розібралися в причинах і нюансах таких стосунків, бо мали лише кілька зустрічей, на які запрошували конкретні люди. Український центр сучасного мистецтва в Чикаго, бібліотека українського культурного центру в Філадельфії, Будинок українських спілок на Мангеттені — людей приходило чимало, і головною популярністю тут користувалася, звичайно, Ірен, а я виявлявся, як правило, несподіваним бонусом — сподіваюся, що приємним. Ірен тут справді знають і читають; у Філадельфійській бібліотеці ми навіть сфотографували її зі стосом її книг, причому бібліотекарі виправдовувалися, що так мало, бо більша частина — на руках. Загалом за першу мандрівку у нас було 22 творчі зустрічі за 27 днів, друга вилилася у 28 концертів за 35 днів. Подолали за кермом сумарно понад 18 тисяч кілометрів — майже половина “кругосвітки”. І, насправді, попри такий активний творчий графік, встигли багато чого побачити, бо зустрічі — вечорами (хоча бувало і по дві в день), а дорога не завжди займала весь день — отже, був час давати гаки, зупинятися і тинятися містечками і селами, спілкуватися з місцевим населенням і відвідувати різні цікавинки.
Америка З того, що традиційно роздивляються туристи, нам дісталися — Нью-Йорк: Мангеттен і Бруклін з відомою Брайтон Біч, музеї Вашингтона, хмарочоси Чикаго, Бостон, величезний акваріум Балтимора, знамениті Великі Озера Мічиган і Онтаріо, розкішний Ніагарський водоспад (поплавали корабликом у хмарі його бризок), Торонто: його знаменита вежа, мальовничий центр, старовинна частина і ціле підземне місто Торонто, яким можна пішки
З 10 квітня до 15 травня цього року нам з дружиною вдалося вирватися у другу нашу захопливу автомобільну подорож Америкою. Ідея такої творчої мандрівки належить нашому другу з Нью-Йоркщини, колишньому киянину (хоча киян колишніх, як відомо, не буває) Петрові Тютюнику, одному з організаторів і керівників американського КСП “Странники”, і народилася вона під час Всесвітнього фестивалю киян, там же поблизу Нью-Йорка восени 2014 року.
Філадельфія, бібліотека Українського культурного центру
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
