Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 42 (1094), 15—21 жовтня 2020 Сергій МЕЛЬНИЧУК: «Ніхто за нас, українців, не буде відстоювати українські національні інтереси» ІРЕН РОЗДОБУДЬКО
Слово Просвіти, №42 за 2020 рік
“ВС визнав, що президент України зобов’язаний спілкуватися державною
— Ви друкувалися на сторінках “Слова Просвіти”, живучи в Луганську і обстоюючи своє право навчатися рідною мовою. То були дуже яскраві сигнали суспільству і владі, яка їх ігнорувала.
— Мої статті та інтерв’ю неодноразово друкували на сторінках газети “Слово Просвіти”. Я вдячний усім паперовим і електронним виданням за оприлюднення моїх ідей та висвітлення процесу запеклої боротьби в Луганську за належне функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, але навіть невеликі гонорари, які тоді виплачувала газета “Слово Просвіти”, допомагали мені не лише матеріально, а й надавали моральну підтримку, в черговий раз підтверджуючи, що моя боротьба — це не лише мої особисті забаганки, які нікому не цікаві й не потрібні.
Ксерокопії опублікованого у квітні 2010 року в газеті “Слово Просвіти” інтерв’ю зі мною “Сурми грають — кличуть до бою” інколи досі мені показують на різних громадських зборах, запитуючи, чи це моє інтерв’ю.
Відстоювання свого конституційного права на отримання освіти державною мовою я вважаю основною сферою захисту української мови від порушень її конституційного статусу державної мови. Оскільки людина, отримавши освіту недержавною мовою, в подальшому працюючи за фахом, автоматично здійснює дискримінацію громадян за мовною ознакою, обмежуючи конституційне право громадян на всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
Одним із найважливіших виграних мною судових процесів я вважаю рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 15 жовтня 2012 року, в якому суд, розглянувши мій позов до Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (далі СНУ ім. В. Даля), де я навчався, визнав відмову професора конституційного права СНУ ім. В. Даля А. І. Фоміна викладати лекції українською мовою протиправною — та зобов’язав адміністрацію університету забезпечити всебічний розвиток і функціонування української мови в СНУ ім. В. Даля для позивача.
мовою під час виконання службових обов’язків.
воленні заявлених позивачем вимог у повному обсязі.
Втім, як з’ясувалося, професор конституційного права А. І. Фомін у серпні 2012 року був делегований тодішнім президентом України В. Ф. Януковичем до робочої групи з питань розроблення системних пропозицій стосовно українського законодавства щодо порядку застосування мов в Україні та проєкту Державної програми всебічного розвитку і функціонування української мови.
— Згодом Ви навіть видали книжку, де є розповідь про цю багаторічну історію.
— Одна із основних моїх ідей відстоювання конституційного статусу української мови в Україні як державної полягає у документальному підтвердженні злочинних дій органів державної влади України, діяльність яких спрямована на знищення основних ознак національної ідентичності титульної нації України, до яких належить і українська мова, та створення привілеїв для російської національної меншини. Я переконаний, що саме така антиукраїнська цілеспрямована діяльність органів державної влади України призвела до анексії Криму та окупації окремих районів Донецької і Луганської областей.
Аби не бути голослівним: у 2017 році я видав друге доповнене видання збірки документів своєї правозахисної діяльності “Моя боротьба за мову”, яка документально висвітлює процес поширення шовіністичної ідеології “Русского мира” в Україні, зокрема в Луганську, як плацдарм для воєнної інтервенції російсько-терористичних військ в Україну під приводом захисту російськомовного населення країни.
Ця книжка створювалася зі сподіваннями, що вона незабаром стане матеріалом професійного дослідження працівниками СБУ. Фотокопії судових рішень та формальних відписок високопосадовців, які за своїм змістом нагадують явку з повиною за порушення конституційного ладу у сфері застосування державної мови та розпалення міжнаціональної ворожнечі за мовною ознакою, що призвело в 2014 році до втрати частини території та зміни у справі №9901/393/19 (провадження №11-26заі20).
державного кордону України, розміщені в книзі “Моя боротьба за мову”, — є документальним доказом причетності конкретних посадових осіб до створення сприятливих умов для воєнної інтервенції Московії в Україну.
— То були дуже яскраві сигнали суспільству і владі, громадянам України. Що змінилося з тих часів?
— Коли у 2002 році я подав перший позов про захист свого конституційного права і статусу української мови як державної до суду проти Луганського міськвиконкому, то на зборах Луганської обласної “Просвіти” ім. Т. Шевченка деякі особи висловлювали свої сумніви: “Чи варто стріляти з гармати по горобцях?”. Але одразу знайшлися просвітяни з кардинально протилежною точкою зору, яка й перемогла.
Пригадую, як у травні 2003 року на чергове судове засідання по згаданій справі прийшов Дмитро Стус (син Василя Стуса), який саме перебував у Луганську. Наступного дня після судового засідання Анатолій Назаренко, якій організовував зустрічі Д. Стуса в Луганську та в області, сказав мені, що Дмитро зазначив: “Хороша справа. Але цей хлопець наче під танк пішов”. У той час моє звернення до суду проти органів публічної влади, частиною якої був і суд, багатьом здавалося божевіллям, але сьогодні — це норма життя.
— Що Вас вело? — У січні 2004 року я прочитав книжку Левка Лук’яненка “Нюрнберг-2”. Я звернув увагу на заяви Левка Григоровича до Генеральної прокуратури про порушення кримінальної справи за фактами примусової голодної смерті громадян України в 1932-1933 роках. У своєму листі до Л. Лук’яненка я запропонував звернутися до міжнародних судових установ за захистом порушених прав. На що Левко Григорович відповів: не варто звертатися до міжнародного суду, оскільки ми, українці, самі себе тим принижуємо, демонструючи, що не здатні впоратися зі своїми проблемами.
Закінчення на стор. 2
Особа звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним спілкування президента України 23 травня 2019 року на форумі інтернет-діячів iForum-2019 недержавною мовою та зобов’язати його утриматися від спілкування недержавною мовою на всій території України при здійсненні повноважень.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив у задо
Розглянувши апеляційну скаргу позивача, Велика Палата ВС вказала на те,
що під час виконання службових обов’язків президент України зобов’язаний спілкуватися державною мовою. Водночас за дії, вчинені в межах політичної діяльності, а не під час виконання передбачених Конституцією повноважень, президент несе політичну, а не юридичну відповідальність.
Враховуючи викладене, Велика Палата ВС закрила провадження у справі, оскільки заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.”
Із тексту постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 жовтня 2020 року
Ця інформація з’явилася в мережі і зацікавила багатьох, зокрема і наше видання. Адже той, кого означено термінами “Особа”, “Позивач” — наш багаторічний автор і соратник Сергій Мельничук, якого ми сьогодні запросили до розмови.
ГАЛИНА ДАЦЮК
ВАЛЕНТИНА МАСТЄРОВА
ОЛЕСЬ ЛУПІЙ
12-13
ДМИТРО ЛОМАЧУК
14-15
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
