Абетка відомих імен · “Визначальну роль має грати документальне кіно, тому що воно створюється на реальних подіях і опирається на достовірні і правдиві факти”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
ДДммииттрроо ЛЛО ОМ МААЧЧУУКК:: «Народна Шевченківська премія – моя найголовніша відзнака!»
Слово Просвіти, №42 за 2020 рік
Дмитро Ломачук – режисер, сценарист, лауреат Всеукраїнської премії ім. Івана Огієнка, доктор культурології, заслужений працівник культури України. У 2020 році митець став лауреатом Народної премії імені Тараса Шевченка за багатосерійний фільм “Героїчне минуле: від Святослава до Небесної сотні”. Сьогодні пан Дмитро – гість “СП”.
— Що Вас надихнуло на створення цього серіалу? — Так склалося, що ми, звертаючи погляд на свою історію, знаходили переважно події сумні. Пам’ять наша міцно зафіксувала такі сторінки, як зруйнування золотоглавого Києва, битву під Берестечком, драматизм Полтавського бою, підступне нищення Січової Запорозької республіки, Емський указ і Валуєвський циркуляр про заборону української мови. А з недавніх історичних подій – муравйовські погроми, розстріляне Відродження, Голодомор тридцять третього, чорна наруга тридцять сьомого, чорнобильська трагедія. Називаючи важкі сторінки нашої історії, ми зовсім не хочемо закреслити те велике і світле, яке підносить наш народ до вершин цивілізації, визначає його заслуги перед людством. Адже на нашому славному історичному шляху були і могутня Київська держава Ярослава Мудрого, і перша демократична республіка в Європі – Запорозька Січ, і відчайдушний порив до свободи часів мудрого будівничого й політика, відданого ідеї української незалежності Івана Мазепи, великого у звершеннях, у любові до землі предків і трагічного у помилках своїх Богдана Хмельницького, грізного вояка, оборонця вольностей козачих Івана Сірка, творця першої української Конституції Пилипа Орлика. На превеликий жаль, так ста# лося в нашому житті, що все, що стосується історії українського козацтва, не завжди сприймаєть# ся правильно. Ще з часів Мос# ковської імперії, а згодом і Ра# дянського Союзу, офіційна про# паганда цілком свідомо і навмис# но паплюжила або замовчувала роль українського козацтва в ста# новленні державного мислення української нації і зводила усі ві# домості про нього до ганебних вчинків, які начебто носили бан# дитську мотивацію, а українська мова, мова козацької нації, взага# лі багато років була або просто за# боронена, або принижувалася.
Завдяки радянській пропаганді, що мала на меті створити нову формацію – “совєцький народ”, ми стали людьми силоміць вир# ваними з історичних процесів, і такими, що не маємо власної системи цінностей. Уявлення про майбутнє і зараз нав’язуються та задаються із#зовні, в тому числі розвинутими країнами. Звідси виникає проблема створення власної національної ідеологіч# ної концепції виховної та куль# турно#просвітницької роботи, яка б ґрунтувалася на україн# ських історичних традиціях. Нас у часи тоталітаризму відлучали від історичних джерел, від прав# дивої історії, накидаючи у всі ро# ки колоніального минулого лже# історію, сконструйовану в Санкт# Петербурзі і в Москві, аби ми не могли розгледіти навіть свого завтрашнього, яке нам нав’язува# лось, як щось “спільне” і “навіки разом”. За сучасних умов, при відкритості усіх історичних дже# рел, вкрай необхідно звертатися до славної минувшини, привер# таючи особливу увагу до його найкращих традицій в історії ста# новлення України, як незалежної держави. І в цьому визначальну роль має грати документальне кі# но. Саме документальне, тому що воно створюється на реальних подіях і опирається на достовірні і правдиві факти. Ця ідея втілю# ється в життя протягом двох ос# танніх років кіностудією Об’єд# нання кінематографістів “Кіно# логос” та Всеукраїнським това# риством “Просвіта” ім. Тараса Шевченка (голова Павло Мов# чан) за сприяння очільника пар# тії “Патріот” Миколи Голомші. Проєкт має назву “Героїчне ми# нуле: Від Святослава до Небесної сотні” і має на меті охопити геро# їчні сторінки історії боротьби, яків значній мірі сприяли здобуттю сьогодні незалежності України. Це нариси#портрети, в яких висвітлюються ключові події ба# гатовікового українського героїз# му, виявленого знаковими істо# ричними постатями нашого на# роду. Тут не тільки про наше рат# не минуле, без усвідомлення яко#
го, як відомо, нема сподівання на світлу майбутність, а передусім вічні уроки безпомилкового ви# бору мети, типові приклади ви# няткової боротьби за перспекти# ву, і особливо сьогодні, коли то# читься битва не на життя, а на смерть і, врешті, за саме існуван# ня Незалежної України. Підступ# ного ворога не подолати самою лише зброєю, якщо державниць# ка думка не оволодіє нацією і не сформується у монолітне переко# нання вищої вартості – незлам# ний дух волелюбства, прагнення соборної незалежності, освяченої довгими віками постійної бо# ротьби за місце під сонцем для окраденої ворогами матері#Віт# чизни. — Чому серед київських князів обрали саме Святослава? — Ще задовго до появи Запо# розької Січі втіленням загально# національної слави, здобутої у перемогах над нашими вічними ворогами, став великий князь Київський Святослав, який дав поштовх до боротьби за свою свободу. Нестор Літописець пи# сав: “Він ходив на ворога зі стрім# кістю барса; в походах не возив із собою ні казанів, ні обозів; хар# чувався кониною або м’ясом ди# ких звірів, яке пік на вугіллі; не боявся ні холоду, ні непогоди; спав у походах без шатра під від# критим небом, підстеливши під себе кінський пітник, а під голо# ву — сідло; якщо ж ішов на воро# га, то ніколи не нападав на нього зненацька, а завжди заздалегідь попереджав: “ІДУ НА ВИ!”. Його життєвий чин, його подвиги це# ментують нашу історичну па# м’ять, пробуджують національні чесноти і гордощі за наших пра# щурів. І це особливо актуально сьогодні, в часи наших чергових історичних випробувань. Його сміливістю, відвагою, лицар# ським духом і вмілістю захоплю# валися навіть вороги... Грізне ім’я князя звучало багатьма мова# ми. Його вимовляли то з триво# гою і ненавистю, то із захоплен# ням і надією. Але ніколи байду# же. Князь Святослав здавався живим втіленням могутньої сили яка рознесла вщент занепалу бу# дівлю Хазарського каганату. Мож# на перераховувати й багато ін# ших перемог Святослава над аварами, ясами і косогами… Можна пригадати, як він завою# вав суміжну землю з Хазарією — Джідан, як увійшов у місто — фортецю Семендер. Але найвиз# начальнішим було знищення ним гнійника — Хазарського ка# ганату, що безупинно спустошу# вав своїми набігами наші землі, наводнюючи невільниками Ві# зантію і все Середземномор’я… А головний похід князя Святослава був направлений на Візантійську імперію. Цей похід повинен був забезпечити безпеку меж Київ# ської держави від його останньо# го великого супротивника. Свя# тослав усвідомлював це і відпра# вився в бій з єдиною метою — повністю зруйнувати здатність імперської армії здійснювати по# ходи на Київські землі. І це йому вдалося...
— Напевне фільм “Петро Сагайдачний” змусить багатьох поновому подивитися на постать цього гетьмана? — Добою героїчних походів, що мали загальноєвропейське значення, назвали історики часи морських козацьких експедицій Петра Сагайдачного у ХVII сто# літті. Але Сагайдачний у нашій свідомості передовсім асоціюєть# ся з тим героєм про якого співа# ють у піснях і в думах і який “проміняв жінку на тютюн і люльку”. Адже відомо, що думка, як і слово, є першоджерелом сві# тогляду. Спотворена думка, як і спотворене слово, спотворюють світ і саму людину. І цю думку про недолугість українського Гетьма# на нам багато років намагалися нав’язати всі “історики” й “про# пагандисти” попередніх часів. Таким чином перетворили його із звитяжця на такого собі гульвісу, а його гучні перемоги — на про# гулянки “долиною широкою, гей!” Але найбільш вичерпну ха# рактеристику Петру Сагайдачно# му склав польський мемуарист Якоб Собеський у латиномовній праці “Історія Хотинської вій# ни”, що побачила світ у Гданську 1646 року: “Цей Петро Конаше# вич настільки підносився над своїм простим походженням і способом життя своїм гострим розумом, визначною зрілістю суджень, надзвичайним дотепом у словах і ділах, що з усією спра# ведливістю мусить бути зарахова# ний для нащадків серед найвиз# начніших людей… Скільки не ке# рував він запорозьким військом, усюди, вкритий славою своїх подвигів на суші й морі. Він зро# бив своє ім’я пострахом для всієї Московщини… не менш просла# вили ім’я Конашевича й морські походи… Кілька зруйнованих визначних торговельних міст Єв# ропи і Азії, попалені околиці Константинополя, нарешті, рід# кісна повороткість, виявлена ним у Хотинській війні… Саме з цього часу варто було б починати відлік українського морського флоту, прив’язавши дату святкування до одного із морських походів. Але чи знають про це можновладці!? Загалом це був чоловік великого духу… Обряд і релігію грецьку він оточив незвичайно гарячим куль# том”. — Очевидно, найрідше серед українських гетьманів донедавна згадувалася постать Івана Виговського. — Єдиний український геть# ман, що не підписав жодних ста# тей і єдиний, кого тричі козацька старшина підтверджувала на по# саді гетьмана України. Після смерті Богдана Хмельницького Україна перебуває в страшній ру# їні, яка висмоктує усі соки з краї# ни, стримує її розвиток у всіх га# лузях. Перед козацькою старши# ною постає вибір: хто зможе далі повести Україну самостійниць# ким державним курсом. Булаву вручають генеральному писарю Івану Виговському. Так він став гетьманом. Але самостійницький напрям політики Виговського не подобається московському царе#
ві, який вважав, що козацька старшина повинна була просити в нього дозволу на вибори нового гетьмана. Виговський на козаць# кій раді зробив заяву, що не хоче зверхності над Україною й скла# дає булаву, але йому її поверта# ють. Гетьманування Виговського не дає спокою московському ца# реві. Він вирішує добитися звер# хності над Україною шляхом роз# колу козацької старшини. На йо# го час гетьманства випала чорна смуга в долі України – військо# вий занепад і економічна скрута. Царські воєводи перетворили країну на свою провінцію. Три# валі внутрішні війни невдовзі пе# реросли у спротив Москві. Іван Виговський розгромлює стоти# сячне московське військо під Ко# нотопом. Перемога збентежила московський уряд. Історик С. Со# ловйов писав: “У жалобному вбранні вийшов цар Олексій Ми# хайлович до народу, й жах охопив Москву”. Ударити на Москву за# вадила вітчизняна опозиція, ор# ганізована московськими настав# никами. Починалася Руїна. — Ще одна маловідома постать в українській історії – гетьман Петро Дорошенко. — “Сонцем Руїни” його наз# вав український народ, який зав# жди високо цінував честь, звитя# гу і мудрість своїх героїв. Він став символом боротьби за єдність та окремішність своєї держави. На тлі Руїни, коли країну очолювали-то слабкодухий Юрасик Хмель# ницький, то відверті кар’єристи Павло Тетеря та Іван Брюховець# кий (один з них називав Україну польською провінцією, а другий — московського царя її волода# рем) “цілість отчизни” та праг# нення того, “щоб в одній раді, а не в розбитті Україна перебува# ла” були визначальними в його політиці. Він постійно наполя# гав: “Українські землі мають простягатися від Перемишля і Ярослава по Сівськ та Путивль, бо саме туди сягало колись кня# зівство руське, і ці кордони по# винна теж осягнути козацька держава”. Його любили за уваж# ливість до простого народу. Час# то, скликаючи загальні ради, пи# тав думку населення щодо важ# ливих політичних рішень. Писав від власного імені та від імені всіх козаків, що вони “не бажа# ють бути ні рабами, ні данника# ми, а хочуть залишатись вільни# ми...” Після Івана Виговського немає більш трагічної постаті в українській історії сімнадцятого сторіччя, аніж постать Петра До# рошенка. Дитинство та юність майбутнього гетьмана проходили у часи боротьби українського ко# зацтва за свої права і привілеї з магнатами та шляхтою Речі Пос# политої. У той трагічний для Ук# раїни час він з молодих років включається в жорстоку бороть# бу, яку сприймає, як нагальну справу відродження української держави, як єдиний історичний шанс аби повернути українській нації її права. — Однією з найсуперечливіших в українській історії очевидно є постать гетьмана Мазепи.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
