Суспільство 5 · “Українці повинні не вмирати, щоб бути українцями, а брати владу в руки”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «Бути патріотами – це вміти захищати Вітчизну», с. 3
Бути патріотами – це вміти захищати Вітчизну
Слово Просвіти, №42 за 2021 рік
Продовження.
Початок на стор. 3
Завдання нашої сьогоднішньої зустрічі зробити так, щоб “Просвіта”, інші патріотичні організації консолідувалися. І ця консолідація кожного свідомого українця повинна мати один результат – перемогу над нашим вічним ворогом.
Що ми можемо протиставити московсько-імперському проєкту зі знищення української ідентичності? Такого загальнодержавного, загальнонаціонального проєкту, який був би головним в контексті національної безпеки України немає. Ми – українська інтелігенція, “Просвіта” ставимо питання про те, що готові разом з усіма професіоналами створювати такий проєкт. Якщо цього не зробимо, то у перспективі у нас буде багато сумних днів.
Наступне питання – русифікація. Коли ми розробляли програму національно-патріотичного виховання, я доповідав шанованому товаристві у Національній спілці письменників
України. Була цікава дискусія. Раптом один наш поважний просвітянин, дуже шанована людина каже: “Зупиніться з мовою. Зараз іде війна, давайте виграємо війну, а потім розберемося з мовою”. Але чи можемо ми сьогодні знайти країну, починаючи від Боснії та Герцеговини і закінчуючи Італією, чи ще якоїсь країни, де б нація збудувала державу без мови?
160 років тому Мадзіні сказав:
“Ми повернули народу Італію, а зараз мусимо творити італійця”. А творити італійця виявилося не так то й просто. З 25 мільйонів італійців лише 600 тисяч (2,5%) говорили італійською мовою. А столиця – Рим, мала населення всього приблизно 70 тисяч. В основу формування італійської держави вони поклали італійську мову.
Ми не можемо легковажити нів чому. Але питання мови, питання національної культури, питання нашої віри і традицій, питання нашої національної ідентичності ніколи не можуть бути дискусійними.
Леонід МУЖУК, режисер, лавреат Шевченківської премії:
– Мені згадується Олександр
Довженко, який вів таємний щоденник і записував свої думки. Одна з фраз не може не вразити: “Мій народ нагадує мені тютюн. Листя дебеле, а цвіту де-не-де”.
Ми розуміємо кадрову політику, технології, які застосовуються в інформаційній війні. Усвідомлюємо, що ця війна триватиме довго. І герої, яких народжують українські матері, замість того, щоб творити на рідній землі, утверджувати красу – віддають за неї життя.
Що нам треба зробити сьогодні? Очевидно, збагнути формулу, яку зашифрував Довженко, розробляти технології винищення ворогів, які знищують нас і таємно, і публічно.
Наша проблема полягає в тому, що на ключові кадрові позиції приходять люди не готові збагнути і зрозуміти, приміром, що кінематограф має бути національним, що не має бути іншої програми, ніж вшанувати героїв. Або вони свідомо імітують, що начебто розуміють, а насправді діють у зворотньому напрямку, застосовують технологію, яка відповідає культурній програмі ворога, а не нації. Чекати, що щось зміниться, можна довго, а змінювати потрібно, насамперед, кадри. Прикро констатувати, що педагогічний потенціал – це той кадровий ресурс, який не працює на національній хвилі.
Подивіться, приміром, передачу “Чорний лебідь”. По-перше, майже всі учасники програми російськомовні, і всі вони знають, як треба домовлятися з Росією. А канал, на якому йдуть ці передачі, називається “Наш”. Ніхто не зніме так звану рекламу, де вони пишуть, що це їхня земля. Вони хочуть бачити у нас замість цвіту дебеле листя. Націю, яка на цій землі буде їх обслуговувати.
Сьогодні говорили про героїв, про необхідність підіймати історичну тему, тему козаччини. Треба створити серіал про розвідників, які працюють у ворожому середовищі. Через художні образи, через велику емоційну силу, через любов необхідно готувати людей, щоб вони ставали українцями.
Треба укомплектувати державну програму в Міністерстві культури України, яка не імітуватиме українську платформу, а буде такою платформою. Там мусить бути хоч один професіонал, а не лише “дебеле листя”. І хоча від Довженка до сьогоднішнього дня минули десятиліття, але психологія не змінилася.
Ми живемо в умовах інформаційної війни, яка супроводжується п’ятою колоною. І тільки ти починаєш відкривати свою позицію, як на тебе накидають оком, щоб усунути і не дати можливості реалізувати те, що ти можеш зробити.
Що робити? Українці повинні не вмирати, щоб бути українцями, а брати владу в руки. Нарешті треба це робити. І робити в тому числі й через кінематограф та через телевізійні канали, які ще залишилися.
Є колосальний ресурс – це
Суспільне телебачення, проте його знекровили, перетворили на кишенькову групку, яка товче воду в ступі...
Далі буде.
Власн. інф.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
