Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На часі · “Українці знову потерпають від ординської навали. Від племен, що не змогли стати нацією, а домагаються чужого”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

“...І нема на те ради”

Слово Просвіти, №42 за 2023 рік

Віктор ТЮТЮН Останні вересневі дні в Херсоні сприймалися болісно. Невгамовний суховій, постійні артилерійські, бомбові та ракетні громи змушували думати про життя на грані, тривожитися долею дітей, вболівати за іншу рідню та близьких друзів. Уся країна опинилася на межі буття. Щодня моє місто осипається. Не як дерева, обпалені війною та сонцем. Вулиці та будівлі руйнуються снарядами, людей убивають осколки. Одні бомби сплющують простір і від живого залишається мокре місце, інші – повітря миттєво розривають і тіла ніби випаровуються. Людину можна вбити. Народ – безсмертний! Наша безмежна історія сьогодні перегортає закривавлену сторінку, написану не тюрками чи арабами, німцями чи московитами – рідною мовою ми сьогодні вперше розповідаємо про минуле й нинішнє життя українців. Світ народів так влаштований, що нації важко проіснувати кілька тисяч років. Людині свій вік прожити завжди не легко. Я спілкуюся з десятками друзів, які залишаються в Україні, підтримую зв’язок з тими, кого тимчасово прийняла чужина. Ніхто не радіє таким обставинам. Усі хотіли б миру і добра своїм рідним і Батьківщині. Після Перемоги. Українці знову потерпають від ординської навали. Від племен, що не змогли стати нацією, не створили народ, а домагаються чужого. Цю ситуацію ще не всі розуміють у нашій державі. Політики залишаються в тенетах історії минулого. Ті, хто творять день сьогоднішній, – лише передовий загін, якому ще належить зібрати побратимів і визначити лідера нації та народу. Цитата в заголовку починалася словами: “Нас визволили...” Ситуація схожа на початок Другої світової війни. Знову “совіти” прийшли “визволяти” нас, українців. Але в лютому 2022 ро- 1618 рік. На Сході Європи триває війна між Річчю Посполитою та Московським царством. На той момент козацтво становило значну військову силу у регіоні й для Речі Посполитої заручитися підтримкою такого союзника було однією із запорук успіху у майбутній кампанії проти москоку, а не у вересні 1939-го. Анексія та окупація Криму сталася в кінці лютого 2014 року. “Гібридна війна” розвинулася в Донецькій і Луганській областях – тоді ж, але в квітні. Запам’ятаймо наступний факт на “язикє”: “Земский собор 1653 г. был собран для принятия решения о включении Украины в состав Московского государства”. Цей “собор” виявився останнім в його існуванні. Зауважте, куди нас приєднали. До московії, за рік до того… Тому “Переяславська рада” така ж фікція, які ху@лові референдуми. “Золотий вересень” тепер. Нині слова Станіслава Людкевича слід розуміти ще глибше. (Я їх почув раніше, ніж афоризм вичовгали політологи. Композитор Володимир Загорцев наприкінці 70-х сказав мені, що так переповідав йому львівський епізод викладач Київської консерваторії). Отже, в кінці цього вересня рашисти букетів уже не чекали, хоча надмірно бадьоро вищали про “конєц наступлєнія ЗСУ”, “развал Європи” та “отрєзвлєніє Амєрікі”. Брехали, як завше! У ретроспективі я очікував осуду путіноїдів ще після вторгнення до Грузії у 2008 році. Декларовану відданість “загальнолюдським цінностям” переважило історичне партнерство США та сересер. Вихованці школи ребе Кісінджера неправильно визначили роль росії в азійсько-тихоокеанському регіоні. Вона вичерпалася бажанням Жіріновського “помити чоботи в Тихому океані”. А також помиляються (можливо, навмисне), оцінюючи майбутнє Китаю і його частини – Тайваню. На кожне моє припущення є документальні підстави. Однак мене і друзів цікавить наша особиста доля в житті нашої держави. Тут є також кілька попередніх зауважень. Наприклад, спостерігаємо плутанину в причинах того, чому називаємося “українцями” і “руськими”. Як це так: були “русскіє” і, раптом – “украІнци”? Це – улюблена репліка москвофілів та випускників вищих комуно-партійних шкіл. Підленька й брехлива. По-перше, слід пам’ятати Фрідріха Енгельса, його класичну працю “Походження сім’ї, приватної власності й держави”. По-друге, не “русскіє”, а руські. Ще мій дід Іван, з чотирикласною освітою церковновитів. Козаки мислили політично й бачили низку вигод від походу для себе. У червні 1618 року 20-тисячне козацьке військо рушило від Путивля до Москви. Запорожці під керівництвом Сагайдачного не раз застосовували обманні маневри, які відволікали, збиваючи московитів з пантелику. Здобувши низку пере-приходської школи, пояснював допитливому онукові-дошкільняті, хто ми. Руські! Ця назва стосувалася частини численних слов’янських племен, об’єднаних київськими князями. Вони й назвалися “українцями”. Не через “росію”, не всупереч вигадці лихого Петра Першого, не з примхи, а в процесі історичного, мовного, економічного та суспільного розвитку. Подивімося у Василя Кобилюха у книзі “Праукраїна і санскрит” (не подивимося – немає на полиці, комусь дав почитати…). Проте я пам’ятаю, що й 7 тисяч років тому слово з коренем “укр-” жило й розвивалося – так донині… Натомість можу послатися на Ярослава Грицака. Цей учений різко розвернувся. Від сумнівних тлумачень тьмяних і сумнівних подій нашої історії він вийшов на виднокіл разом із такими істориками, як Тімоті Снайдер та Ені Еплбойм. Щоб народом не підтиралися, як Пантагрюель гусеням, пташеняті (“чаєняті” в Івана Мазепи) слід вбитися в колодочки. Українська нація з причин історичних (розділення поміж імперій) зароджувалася і міцніла в середньовіччі, загартовується нині та посяде визначне місце поряд з іншими націями та народами. Наша пісенна родина зустріла “весну народів” розділеною чужими кордонами. Можу помилятися, однак намагається постати як нація єврейський народ. Для цього у нього є своя держава, мова і культура, але бракує території. Звідки я виводжу це припущення? З численних (і марних!) посягань на життя цього народу. Йдеться не про ісламських терористів. Про останню в часі провокацію з використанням “Пріорату Сіону” за лекалами жандармської фальшивки – “Протоколів сіонських мудреців”. Коли я повернувся з еміграції до визволеного Херсона, то з подивом вислухав від знайомого версію причин війни. Він десь почув, ніби “кашу заварили” євреї, щоб створити на півдні України “Новий Єрусалим”. Потратив час “за кавою”, аби розчарувати приятеля. Довго не міг згадати прізвище фантазера-засновника “світового уряду”. Тут у мене така притичина, яку пана, що силкувався назвати чоловіка з “лошадіной фамілієй”. Бо це не Лавров, а лише “Овсов”. Так і в моєму випадку: пам’ятаю, що на “Р” – рикаю, рикаю, виходить... “Плантар”. П’єр Плантар наприкінці 1950-х рр. заснував нібито “таємне товариство”. (Це також цікаво, бо стосується міжнаціональної боротьби, але... іншим разом). В останніх бюлетенях “пріорату” повідомлялося про намір євреїв забрати українську землю. Мені ці брошурки давав мій херсонський друг Станіслав Могилівський – політичний оглядач місцевого телеканалу “ВТВ+”. Здогадувався, хто йому постачає фальшивки. Отже, у Плантара є послідовники зі спецслужб. Не Моссаду, а жандармсько-чекістсько-кегебешно-феесбешних. Єрусалим залишиться на місці – вічний і новий. Ці ж сили намагаються створити ілюзію, де підступні “амєрікоси” нападають на простодушних “рускіх”. Спочатку напали “ешелони бендєровцев”. Потім знову з’явилися “чистокровниє чєрнокожіє амєріканци”. І ми вже ближче до відповіді: чи є на те рада? Є! Обіцяв сказати про китайців. Попри вигадки й інформаційно-психологічні операції, котрі супроводжують це чергове вторгнення московії в Україну, на близькому горизонті видніється велетенська фігура Китаю. Вона лякає. Тому про страшне мовчать. Цього року оприлюднив нотатки, названі “Для одного Китаю забагато китайців”. Ніхто не буркнув: “Чому “для одного”, якщо Китаїв – два?” Молодці мої друзі! Китай – один і навіки. Хоча формально є Китайська Народна Республіка (материкова) і Республіка Китай (острівна). До 1971 року острівний Тайвань представляв у ООН весь Китай. Відтоді це право надано КНР, але деякі країни визнають і суверенітет Тайваню. Наша держава в цьому питанні стоїть на розчепірках. УРСР вовтузилася під хвостом сересер. Пригадую, як один популярний у Києві мерзотник Сірожа Кічігін оббрехав “комуністичний” маоїстський Китай, а років через два оспівав Китай Ден Сяопіна. В обох книгах правди б знайшлося на двох сторінках. Ситуацію довкола Китаю нагнітають московські військові маніпулятори та їхні агенти впливу у світі. Раніше я писав, що Китай мирно повернув свої Гонконг і Макао. Хоча формально в рішеннях Компартії Китаю є положення, за південь від Москви – запорожцям вдалось заволодіти Калугою та Серпуховим. Кампанія завершилась укладанням Деулінського перемир’я 11 грудня 1618 року, за яким Чернігівська, Новгород-Сіверська та Смоленська землі, які до того були загарбані Москвою, повертались до Речі Посполитої. Штурм Москви козаками Сагайдачного разом з польсько-ли-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин