Пошта “СП” · “Всі на планеті чудово розуміють, що українці борються із абсолютним злом, ім’я якому москва”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Індійські діти з Україною
Слово Просвіти, №42 за 2023 рік
Євген БУКЕТ
Національний музей історії України у Другій світовій війні отримав нові надходження експонатів. Це малюнки на підтримку України учнів Освітнього центру “Шрі Ауробіндо” з Індії. Їх передала українська письменниця та просвітянка з Херсонщини Любов Єремічева, яка нещодавно повернулася до України. Це перші експонати з Індії в колекції музею, що стосуються нинішньої російсько-української війни. – Я поїхала до індійського ашраму взимку минулого року, приблизно через місяць після звільнення правобережної Херсонщини, відвідавши рідні краї після деокупації. Саме тоді в Києві тривали жорсткі блекаути, – розповідає Любов Єремічева. – Оскільки заклад має чітке проукраїнське налаштування, мене радо прийняли як українку, розцінюючи це як одну з можливостей допомогти Україні. Там залишилася на деякий час, адже керівництво та учні навчального центру надзвичайно підтримують нашу країну, регулярно моляться за Україну та бажають їй Перемоги. Війну між Україною та росією вони сприймають як боротьбу світла і темряви. Говорять, що Україна бореться за все людство, аби в людства була надія. Тому весь світ має підтримувати Україну, бути на її боці. У мене ж була змога спілкуватися з людьми в Індії та розповідати їм про війну в Україні та останні новини. Але мені бракувало України і можливості бути серед українців у такий час,
Амаль ШАХІН, Чернігівська обл.
1 жовтня на свято Покрови Пресвятої Богородиці, в День українського козацтва та захисників України Оленівський історико-краєзнавчий музей відкрив двері для перших відвідувачів. Про ідею започаткування музею, а також проблеми й виклики, які зустрілися на шляху до його створення поговорили з головним ініціатором, мешканцем села Оленівка Миколою Ручкою. – Пане Миколо, що пов’язує вас з Оленівкою Борзнянського району Чернігівської області? – Я тут народився, як колись писали “в сім’ї колгоспників”. З батьківської хати поїхав до столиці на навчання, потім познайомився з майбутньою дружиною, так опинився в Донецьку. Працював викладачем французької мови у ліцеї при Донецькому національному університеті. У 2014 році з початком війни довелося виїхати разом з родиною. Декілька років поневірянь, аж поки не повернувся до рідного села та почав відродження місцевих традицій. – Як виникла ідея створення історико краєзнавчого музею в рідному селі? – Змалечку я цікавився своїм родоводом, життям моїх дідів-прадідів. Ключову роль в цьому захопленні сімейною історією зіграв мій батько Іван, який знав багато про наших далеких пращурів і охоче ділився зі мною, інколи - вголос, але частіше пошепки. Це вже пізніше я дізнався всю глибину таємничості тих життєвих історій. Батько ж остерігався чужих вух не тому, що боявся за себе. Він боявся за моє майбутнє, за моє життя перш за все. П’ять років тому я повернувся до свого юнацького захоплення у дослідженні родоводу. Познайомився тому й повернулася. Коли я залишала ашрам, мене просили передати всім українцям та нашим захисникам: ми з вами всім серцем! За словами Любові, прості люди в Індії підтримують Україну всюди. Співчуття та розуміння вона відчула ще в аеропорті, де працівники цікавилися справами в нашій країні. Для індійських дітей та підлітків з ашраму Любов Єремічева викладала розмовну українську мову. – Ці молоді люди вивчили, що на “Слава Україні!” треба відповідати “Героям Слава!”, вони вболівають за українську Перемогу. Серед малюнків – портрет Президента України Володимира Зеленського від хлопчика Рама, і антів назви майбутнього музею. Врешті-решт зупинилися на назві “Історико-краєзнавчий музей”. Це і не дивно, бо ж наш край, наше село має славну історію, і нам є чим пишатися. Міська рада надала нам приміщення у сільському клубі, правда, в дуже занедбаному стані. Власними силами нам вдалося зробити гарний ремонт. Допомагали в основному мої друзі і ті, хто народилися і виросли в Оленівці, але живуть у різних куточках світу. Мої вдячні учні, які не втратили зв’язок з учителем, теж підставили своє
Старший науковий співробітник музею Роман Кабачій розповів, що експонати на тему підтримки України з різних країн надходять постійно. Приміром, артефакти зі США були представлені на виставці “Ленд-ліз. Перезавантаження”. Офіційний Делі намагається стояти на нейтральній позиції у російсько-українській війні, проте не перешкоджає акціям на підтримку України, які регулярно проводять представники нашого посольства та української громади. Передані з Індії дитячі малюнки переконливо засвідчують, що підтримка України в світі значно більша, ніж про це заявляється офіційно. Адже всі на планеті чудово розуміють, що українці борються із абсолютним злом, ім’я якому москва.
новітніх героїв ми вдало розмістили стислу інформацію про наших земляків – учасників Другої і навіть Першої світових воєн. До речі, Олена Віталіївна Джурик – справжня берегиня музею – наразі успішно працює над дослідженням участі односельців у радянсько-фінській війні, і вже маємо першу інформацію. – Чому обрали саме таку дату відкриття музею? – Відкрити музей у День українського козацтва символічно для козацького села Оленівки, де тісно переплелася славна історія кількох століть, багатьох поколінь наших односельців. На цьому робота в музеї не завершиться, а буде продовжена ентузіастами. Покладаю величезну надію на молодь, зокрема на подружжя Миколи та Марії Галактіонових, які повірили в проєкт створення Історико-краєзнавчого музею, з великим натхненням підключилися до роботи, доклали чимало зусиль, щоб музей відбувся вже сьогодні. У наших планах створення маленького архіву документів, тематичних фотоальбомів, відеотеки. Музей має стати центром національно-патріотичного виховання молоді, центром просвітницької роботи. Сьогодні ми заклали лише перші цеглинки фундаменту музею, яким будуть пишатися майбутні покоління. Від редакції. Авторка цього матеріалу втратила вже дві домівки через російських варварів – на Донеччині і Запоріжжі, але зберегла любов до України і рідного слова. Зі свого тимчасового помешкання вона проїхала кількасот кілометрів, щоб написати про людей справді незламних. На Чернігівщину привезла в дарунок книгу “Донбасія” Ігоря Зоца і свої книжки “Мій Донбас” і “Амаль”. До слова, Амаль з арабської — Надія. Тож хай надія ніколи нас не полишає!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
