Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Цікаво знати · “Починалася нова велика епоха в історії не лише рабовласницького Стародавнього Риму, а й в історії нашого русинсько+українського народу”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Хто він – Отко Рутенець? Як русини"українці у V ст. поклали край рабству в Західній Європі і як во" на лише нині почала дякувати Україні

Слово Просвіти, №42 за 2023 рік

Юрій РУДЕНКО, доктор педагогічних наук, професор Андрій РУДЕНКО, історик, сотник Українського козацтва Хто ж такий русин-українець Отко (це ім’я, напевно, походить від давнього слова отець)? У V ст. імена були типу Радко, Ярко та інші, нині збереглися імена Васько, Сашко, Юрко, Іванко тощо. Про нього здавна знають у Європі, і майже ніхто, навіть з інтеліґенції, за винятком окремих її кращих представників, не знає в Україні- Батьківщині прославленого великого українця. Отко (Одоакр) Рутенець – князь русинів, який у V ст. жив у Дунайській Русі, зокрема в Паннонії, був неодноразовий переможець так званих “непереможних армій” рабовласницького Стародавнього Риму, якому підкорялася більша частина території (країн і народів) Європи. Про Отка (Одоакра), державного й політичного діяча, “саме як русина з величезним захопленням, чи принаймні, з повагою писали стародавні історики Європи Евгіпій, Кранций, Мартин з Опави, Орбіні, Длугош, Бельський і навіть історик самих готів Йордан, який врешті-решт визнав, що цей князь був не готом чи германцем, а ругом (один із варіантів русинів). Хоча Длугош писав свою хроніку виключно для поляків, він, розуміючи, яке величезне місце займає наш князь в історії цілої Європи, не зміг пройти повз цієї особи і присвятив Одоакру цілий розділ своєї праці” [Семенюк С. “Правдива історія України-Русі”, Львів, 2021, с. 50]. Так, у Європі, зокрема Західній і Центральній, з сивої давнини добре знали (вища суспільна єрархія, знать, вельможі, володарі тощо) про активну, енергійну, далекозору політичну й державну діяльність русина Отка (Одоакра), яка повністю спростовує всілякі ярлики, побрехеньки, прямі наклепи, псевдотеорії щодо нас, русинів-українців, що нібито ми здавна не здатні до власної державотворчости, що мова наша – значно пізніший діалект польської чи московсько-російської мов щодо. Сталося так, що навколо нашої країни постійно існували авторитарні, деспотичні, загарбницькі політичні режими, жорсткі імперії, які ласим і хижим поглядом зиркали на наші землі, працьовитий волелюбний народ, прагнули тримати в залежності Русь-Україну, висмоктуючи з неї соки, як вампіри, знищували численні спроби героїчного чину збудувати власну національну державу. У всі попередні століття в Європі, і навіть на території Московського князівства, згодом царства, імперії, зокрема до часів великої фальсифікації історії часів Петра Іі Катерини ІІ, знали про велич і героїчну історію Руси-України. У період Великої Хмельниччини, піднесення бойового духу українців ім’я прославленого предка Отка (Одоакра) було в багатьох на устах, зокрема в козацької старшини, професорів Острозької, Києво-Могилянської академій та ін. Про Отка (Одоакра) як останнього імператора Західного Риму, короля в Європі, як короля-засновника русинсько-української держави Рутенія знали і говорили гетьман Богдан Хмельницький, генеральний писар Війська Запорізького Самійло Зорка, козацькі літописці та ін. Дослідники вважають, що Отко народився орієнтовно у 433 р. в Паннонії на теренах Дунайської Руси. Належав до русинів, яких називали по-латині рутенцями і до яких входили племена ругів, скірів тощо. У ті часи росла загроза нападу ґотів. Батько Отка, місцевий князь Едікон (ім’я латинізоване), щоб уникнути великих руйнувань і кровопролиття, зайняв дипломатичну військово-політичну позицію. Отко змалку вивчав воєнний досвід рідного народу, гунів, ґотів та інших племен, самої Римської імперії. Згодом його залучили стати леґіонером на службу в армію Риму. Не терплячи нечесности, підступности й жорстокости у політиці, владних структурах Римської імперії, обурений інтриґами й аморальністю через загострення політичної ситуації, Отко змушений був податися до рідного краю, до ругів, скірів, рутенів. Зі своїм об’єднаним військом він розбив ворожу армію біля італійського міста Плацентії. Потім 4 вересня 476 р., як зазначає дослідник С. Семенюк, у битві під Равенною “вщент розтрощив армію римського імператора Ромула Авґуста. Новим імператором, а це була своєрідна римська традиція, військо проголосило Одоакра” [с. 56]. Так починалася нова велика епоха в історії не лише рабовласницького Стародавнього Риму, а й в історії нашого рідного русинсько-українського народу, всієї Європи і навіть світу. Промені правдивої історії, які з відновленням незалежної України пробивають, нарешті, тьму неправди, непроглядного, тривалістю в багато століть мороку, починають висвітлювати історичні грані життя, заслуг русинсько-українського народу перед Європою і, без перебільшення, перед усім світом. Усі народи, їхня інтеліґенція, політична та військова, наукова й мистецька еліти переконуються, що сучасна Україна, як і наші прославлені в переможних битвах пращури-лицарі (кілька слів про це ще скажемо), наближається до перемоги нині, за важливої підтримки наших союзників, над осатанілим ксенофобським рашизмом, великодержавним шовінізмом і кровопролитним імперіалізмом путінської “імперії зла”. Так ів минулому наші воїни на чолі з великими українцями заклали глибоко гуманістичні, демократичні засади нового життя нових людинолюбних цінностей. Наведемо для підтвердження таких високих ідей деякі факти-феномени з державницької політики, діяльности Отка (Одоакра). Відомий дослідник С. Семенюк зазначає: “Отже, не оспівані західними істориками Ґерманаріх, Теодоріх чи Аттіла, не кочівники-іранці і не германські племена ґоти поклали край існуванню Римської імперії, а саме русин Одоакр, який згодом захопив не тільки усі міста Північної Італії включно з Римом, що не потрафив зробити навіть могутній Аттіла, а й італійський південь разом із Сицилією, територію сучасної Австрії, Хорватії, не кажучи вже про рідну йому Паннонію, тобто Дунайську Русь” [с. 58]. Отко (Одоакр) при владі був 17 років: 3 роки на посаді останнього імператора Риму, трансформувавши його в державу абсолютно нового типу, і 14 років був першим королем новоствореного королівства Рутенія. Він став великим реформатором, своїми грандіозними змінами в державотворчому, політичному, економічному та інших сферах життя започаткував справді нову епоху європейської цивілізації. Справа у тому, що як імператор Стародавнього Риму Одоакр чи не в найкращий спосіб розправився з ним – грозою всіх підкорених народів і країн, потужною імперією ганебного рабовласництва в античній Європі. У результаті рішучих, сміливих, докорінних реформ, неухильного їх проведення, рабовласницькому ладу Європи було покладено край. Одоакр глибоко втілював у собі сутнісні якості гуманізму, демократизму рідного українського народу, його тогочасні звичаї і традиції (проведення народного віча як вищого органу влади, управління життям, врахування думки громадян щодо принципів вільного життя, природних прав та ін., прагнення жити в гармонії з красою, природою). Одоакр разом із русинами-воїнами вигравав битви з ґотами, військами Візантії, яка прагнула помститись і повалити владу Одоакра, фізично знищити, ліквідувати його проґресивні волелюбні реформи. Своїми ґрандіозними реформами, першопочатки, першоелементи яких він помічав у демократичному, гуманному досвіді життя свого етносу – русинів, Одоакр заклав наріжний камінь у підвалини держави нового типу: королівства вільних людей праці і, ширше, інших народів та країн Європи. Одоакр реформував сенат, наділивши його ознаками народного віча, сенаторами почали бути і представники селян та воїнів. Землю стали отримувати люди праці й захисту Вітчизни. Сенат став зразком для майбутнього парламенту Анґлії. При Одоакрі почали карбувати свою монету, його грошову систему перейняла навіть ворожа до влади Одоакра Візантія. У ці роки була встановлена посада Папи Римського. Період правління Одоакра був, як свідчить історія, роками економічного зростання, духовного піднесення. До речі, італійці, деякі інші етноси не вважали русинів окупантами, бо в Королівстві Рутенія було їх більше половини, встановлювалися справедливі порядки. Отко Рутенець як вірний син русинського народу у ті жорстокі, кровопролитні часи відзначався порядністю, добротою і людяністю, “надзвичайно цінував людське життя”, “не прагнув проливати море крови” (С. Семенюк). Гуманна мораль була рушієм його дій, справ. Він руйнував стару рабовласницьку державу-імперію і будував нову русинсько-українську державу Рутенія. Дослідник С. Семенюк справедливо пише, що епоха Ренесансу (Відродження) настала б “на тисячу років раніше”, коли б Одоакр повністю реалізував вселюдські традиції свого народу і свої власні ідеї, коли б підступні вороги ґоти по-змовницьки не запросили Одоакра в 493 р. “на мирні перемовини”, учту і фізично знищили його з найближчими соратниками. Надмірна довіра ненадійним людям, недругам, тимчасова втрата пильности, хибне псевдовідчуття безпеки – давня хвороба багатьох українців. Після кривавої розправи король ґотів Теодоріх наказав фізично знищувати всю родину, близьких родичів Одоакра, а також усіх, хто мужньо підтримував великі справи короля русинів. Навіть після загибелі Одоакра його ім’я у країнах континенту набуло особливо високого історичного змісту, смислу і символу. Саме ймення прославленого Отка (Одоакра) і будь-який зв’язок з його родиною та пізнішими нащадками стали в Європі своєрідною стійкою перепусткою (візитівкою) до найвищої влади, зокрема королівської. З усієї родини Одоакра врятувався його молодший брат Віґульф (по-русинському, напевно, було Він-слав). На час підступного вбивства короля Одоакра (493 р.) він був на теренах сучасної Австрії, живими залишилися також діти сина Одоакра, якого вивезли до Франції. Він теж був убитий, але пізніше. Відомо, що нащадки Одоакра довго зберігали свої етнонаціональні традиції, звичаї русинів. Згідно зі стійкими традиціями середньовіччя, королівській династії Каролінґів украй був необхідний шлюб із нащадками першого короля Західної Європи. І таким шляхом ішли не тільки Каролінґи. Вінслав отримав маєток у Вельфі. Відтоді нащадків Одоакра стали називати Вельфи. Його доньки стали королевами провідних європейських країн. У період очищення історіоґрафії від численних фальшувань, “ярликів”, умисних перекручувань фактів та подій, особливо з часів становлення російської імперії, очевидним є те, що Рерік (Рюрик), Оскольд і Дір були не варягами, а русинами (в Поморській Русі-Україні були племена варги, варни та ін.). Рюрик був один із нащадків Отка (Одоакра), тому династія Рюриковичів високо шанувалася та була у фаворі. Тому великі князі Київської Руси-України ґенетично пов’язані з династією Рюриковичів і вельми поважалися в середньовічній Європі. На сьогодні фальшива норманська теорія походження державности Київської Руси-України спростована, зазнала цілковитого краху. Нові виявлені наукою історичні факти переконливо свідчать, що Дунайська Русь, Поморська Русь і Київська Русь-Україна багато в чому гуманізували, демократизували й естетизували тогочасне європейське життя, зробили величезний внесок у його проґрес, найпередовішу цивілізацію у світі. Беручи до уваги викладені факти, ми зобов’язані по-новому оцінювати історію рідного народу. Враховуючи багато нових замовчувань і заборонених раніше фактів про правдиву історію Руси-України, необхідно боротись за значне підвищення ролі й статусу незалежної України в сучасній Європі та світі. Це поклик, імператив історії, які треба нам реалізувати на науковій основі. Про найвидатніших синів народу кажуть, що такі люди з величезними заслугами, життям-подвигом народжуються раз на 100 років. Про русина-українця Отка (його звали Отко, Оток, Одоакр, Одоацер – останні два варіанти імені латинізовані), названого пізніше Рутенець, можна сказати, що такі сини народжуються раз на кілька століть. А то й раз на пів тисячоліття.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин