Арт&калейдоскоп · “Тепер вони вдвох на небесах. Думаю, що сьогодні тут були поруч з нами”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Янгол щастя Івана і Марічки
Слово Просвіти, №42 за 2023 рік
– Якщо чесно, раніше ніколи про це не думала. Але коли помер Валерій Матюхін, то постало питання, а хто прийде на його місце. Саме в цей час закінчився мій контракт як завідувачки кафедри в Національній музичній академії України. Більше була налаштована на сольні концерти, зав’язалися хороші контакти. Мене зустріла заступниця міністра культури України Галина Григоренко. Запитала, чим я буду тепер займатися, яким бачу майбутнє ансамблю. Запропонувала все це викласти у письмовому вигляді. Невдовзі мене запросили на співбесіду в міністерство. Вона тривала хвилин 10-15. – Багато років ви займалися педагогіч" ною діяльністю. – Мені цікаво було створювати якісний продукт, у мене були прекрасні, талановиті діти. Я найбільше боюся слова “нудно”. Тому, чим би не займалася, ніколи нудно не буде. Я затята в роботі, найбільше мене цікавіть кінцевий результат. Коли ти знаєш чого хочеш і як цього досягти, то тобі все вдасться. Крім вже згаданої Національної музичної академії України викладала в ліцеї імені Миколи Лисенка. Багато моїх учнів досягли успіхів, зараз продовжують навчання за кордоном. Це трагедія для України, що талановита молодь, яка мала б бути нашим золотим фондом, роз’їхалася. Будемо сподіватися, що частина все-таки повернеться додому. – Новим очільником Національної фі" лармонії України наприкінці минулого року став Михайло Швед. Чи відчуваєте зміни? – Філармонія ожила, з’явилося нове дихання. Стали більше комунікувати через соціальні мережі. Завдяки цьому краще продаються квитки на концерти. Хочу побажати новому керівництву не зупинятися на досягнутому, робити Національну філармонію більш сучасним простором. – Маєте якісь захоплення? – На це просто немає часу. Воно потрібно для тих, хто працює з 10-ї до 18-ї години. А я постійно в роботі, це моє життя. Люблю хороше кіно, але його люблять майже всі. Ще подобається мандрувати, проте зараз немає такої можливості. – Пишете музику? – Ні, хоча в дитинстві були спроби. – Ваш син не продовжує мамину справу? – Він талановитий, але в нього математичний склад розуму. Намагається знайти себе в цьому. Щоправда, грав на фортепіано та барабанах. – Ви вже згадували про творчі плани. Що можете додати? – Серед найближчих – концерт у Рівному з програмою “Камерата – 30”, присвячений Валерію Матюхіну. Будемо грати твори українських композиторів. Далі – 27 жовтня благодійний концерт на підтримку музикантів, які пішли захищати нас у ЗСУ, і музикантів, які постраждали внаслідок війни. Наприклад, наші талановиті студентки — лавреатка конкурсу ім. Б. Которовича Оля Рукавішнікова, Анастасія Полуденна та ін. Диригувати буде Іван Чередниченко, батьків якого вбили в Ірпені під час окупації. Концерт відбудеться в Національному заповіднику “Софія Київська” в партнерстві з Майстер-класом та Фестивалем “Букет”. Разом із нами виступатиме американський зірковий віолончеліст Колін Каро. 29 жовтня в партнерстві з видавництвом “Дух і Літера” відбудеться концерт в Національній філармонії України, де прозвучать твори легендарних авангардистів Грабовського, Сильвестрова, Карабиця, а також на знак солідарності з Ізраїлем твори Блоха і Малера. Плануємо гастролі до Німеччини. А також ще один проєкт концерт в рамках фестивалю – “Харків Мюзик Фест”, який відбудеться в Києві 9 листопада. Працюємо над тим, аби знайти якісь родзинки, щоб людям були цікаві наші програми. Стежте за афішами і приходьте на концерти “Київської камерати”.
Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Едуарда МЕЖУЛА та із соціальних мереж
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Андрія МІНТЕНКА
Про цю постановку та інші проєкти розповідає директорка – художня керівниця театру Ільїна Генсіцька-Семенцова: “Іван Миколайчук був блискучим літератором, у нього потрясаючі кіносценарії. До 80-річчя від дня народження актора і режисера ми планували ставити виставу “Острів сліз” за його кіносценарієм. Але на жаль не склалося. Нам заборонила це робити співавторка Миколайчука. Однак хотіли зробити якусь присвяту видатному митцю. Згадали, що до книги його сценаріїв включений шматок п’єси. Вирішили зробити нестандартний хід – представити Миколайчука як драматурга. Досить цікавий сюжет. Там є багато такого, що, напевне, боліло Миколайчукові і болить нам сьогодні. Це питання вибору між грішми і свободою, питання чесності. Режисерка вистави Наталія Лінник має великий досвід роботи з дітьми, студентами, акторами-початківцями. А нашим акторам, які раніше переважно виступали у концертних програмах, допоки бракує драматичного досвіду, хоча за останні 5 років пророблений колосальний шлях в цьому напрямку, за що треба додатково подякувати штатній режисерці театру Тетяні Авраменко. До того ж Наталія вправно працює з літературним монтажем. Треба було зробити початок, фінал вистави, підібрати додатковий матеріал. Вона з цим прекрасно впоралася. Я задоволена акторськими роботами. Дехто з виконавців мене просто вразив. Вони працюють абсолютно по-іншому. Це тому, що інший простір, інший режисер, інший підхід до роботи. Особливо вразили Роман Скорик та Олександр Сердюк. Думаю, що й для них це був цікавий досвід. Великою подією для нашого театру стали гастролі до Іспанії, якими опікувався департамент культури Київської міської державної адміністрації. Фестиваль La Mercи в Барселоні – один з найдавніших фестивалів в Іспанії, йому більше 100 років. Він має багаті традиції. Складається з музичної, циркової та інших програм. А фольклорна програма найбільша. На три дні вся Барселона перетворюється на велике фестивальне дійство. Щороку на цей фестиваль запрошують гостей. Цього разу це був Київ. Українська столиця була представлена цирковою програмою Київської естрадно-циркової академії і майстрами, які проводили майстер-класи з виготовлення ляльок-мотанок. Від нашого театру їздила балетна трупа, яка мала по два виступи на день. Переважно виступали на вулиці під відкритим небом. Також проводили майстер-класи з українського танцю. Вперше на фестивалі представили чотириметрових українських ляльок – це були князь Володимир та княгиня Ольга. Все наше спілкування з Барселоною було через Zoom. І ми не зовсім уявляли, яким буде кінцевий результат. Вражаюче, коли все це бачиш на власні очі. Велика відповідальність, коли виступаєш перед глядачами, яких більше десяти тисяч. Також було велике феєрверк-шоу із салютами. Звичайно, на нас салюти сьогодні справляють зовсім інше враження, ніж на іспанців. Неприємно було чути від деяких блогерів, що ми привезли шароварщину. Насправді фольклорна програма тут найулюбленіша. Барселонці цінують свій фольклор і фольклор інших народів. На наші майстер-класи завжди приходило багато людей. І це були не лише представники української діаспори, а й іспанці. Ті, хто лише навчився ходити, і люди літнього віку намагалися зрозуміти, відчути енергетику українського танцю. Ще одним цікавим проєктом, який відбувся у стінах нашого театру, стала появи антрепризної вистави “Декоратор”. Запропонували його акторки Київського академічного театру “Колесо” Валентина Бойко та Ольга Васинюк. Їм захотілося вийти в інший простір, попрацювати на інших майданчиках. Почали працювати ще навесні минулого року, коли театральне життя столиці тільки починало відроджуватися. Вони запропонували актору нашого театру Олексію Черняку попрацювати разом. Для нього це був шанс спробувати себе в іншому жанрі, попрацювати з іншими акторами, іншим художнім матеріалом. Раніше Олексій переважно грав українську класику або український фольклор, а тут англійська п’єса. Для нього це була зовсім нова історія. Для Валентини та Ольги це теж напевне було цікаво – побачити нову сцену, на якій можна по-іншому існувати. На перспективу плануємо колоборацію з продюсерськими агенціями. Поєднаємо фольклор із театром ляльок, допоможуть нам у цьому митці з Чернігова. А в новорічному дійстві спробуємо поєднати фольк і сучасні мотиви. Продовжуємо розмову про виставу “Янгол щастя”. Говорить режисерка-постановниця Наталія Лінник: “Раніше я більше працювала зі студентами та ставила з дітьми літературно-музичні композиції, дитячі вистави. Вже давно знайома з Ільїною Генсіцькою. У червні вона показала мені п’єсу Івана Миколайчука. Дуже шкода, що зберіглася лише частина твору. Хотілося б дізнатися версію автора, чим все це закінчиться. Це перша і єдина п’єса Івана Миколайчука. Після цього він писав сценарії до фільмів. На той час йому було лише сімнадцять років. Не дивлячись на юний вік автор зумів добре виписати цю п’єсу, чітко описати взаємодію персонажів. Я запропонувала доповнити цю історію, поєднала її з Іваном та Марічкою Миколайчуками. Потім дізналася, що коли
Іван почав писати п’єсу, то почув історію з сусіднього села про дівчину, яка покохала парубка, але батьки його були проти. Тоді дівчина вмовила хлопця, аби він застрелив її, а потім застрелився сам. Місце, де їх поховали, назвали “живий хрест у мертвій діброві”. Живий, тому, що вони були молоді. А мертва діброва, бо поруч стоять два дерева, які нагадують хрест. Намагалася провести через всю виставу головну думку про кохання, що живе вічно. Є і тут кохання Марічки та Івана. Думаю, що Іван бачив себе в ролі Діонісія, а Марічку в ролі Савєти. А потім це кохання перейшло до Климента та Мирослави. Репетиції розпочалися на початку липня. Спершу Івана Миколайчука мав грати інший актор, але він повинен був їхати на гастролі і просто фізично не міг бути на прем’єрі. Довелося робити заміну і практично все починати спочатку. Виконавців добирала разом з директоркою театру. Наші смаки співпали. Деякі актори мене вразили. Зокрема, Роман Скорик. Ірина Прядун дуже колоритна, вміє імпровізувати і в неї це виходить досить природно. Загалом задоволена від спілкування з усіма акторами. Дехто з них працював вдома самостійно. Багато з них приносили свої ідеї до вистави. Задоволена і сценографією та костюмами, якими займалася Світлана Заікіна. Намагалися показати різні часи – це кінець 20-х, кінець 30-х, 50-ті, середина 80-х років минуло століття. Треба було, аби глядач зрозумів, що епохи змінюються. Найважче було зробити костюми для жандармів. Також вдячна хореографу Світлані Дядюн, яка на сто відсотків виконала всі мої побажання. А авторка музичного оформлення Ірина Бонковська запропонувала використати у виставі два диски з піснями у виконанні Івана Миколайчука. Робота над створенням вистави розпочалася чотири місяці тому. Від першого прочитання матеріалу. Цей процес триває і зараз”. На прем’єрному показі вистави була народна артистка України Валентина Коротя-Ковальська, яка поділилися спогадами про Івана та Марічку Миколайчуків: “Актори співали сьогодні так проникливо, що їхні виступи не можна було слухати без сліз. Зізнаюся, що коли померла Марічка Миколайчук, я ніби втратила одне крило… Під час перегляду вистави пригадалася така історія. Це було ще в Чернівцях. Невдовзі після знайомства Іван проводив Марічку і вона запросила його до себе додому. Батько Марічки був головою облвиконкому і їхня родина мешкала у п’ятикімнатній квартирі, в якій колись жив Юрій Федькович. На столі стояли апельсини. Мати Марічки запропонувала Івану пригощатися. Він до цього ніколи не бачив апельсин, бере його і кусає. Стали пояснювати, що треба чистити, на що Іван відповів, що так їх їсть. Марічка пережила свого чоловіка на 36 років. За ці роки вона ніколи не казала, що вдова, а завжди говорила: “Я дружина Івана Миколайчука”. І тепер вони вдвох на небесах. Думаю, що сьогодні тут були поруч з нами. І Марічка задоволена від того, що звучав її голос, що співали чудових пісень”. Пані Валентина подарувала колективу театру книжку “Пісенне древо Івана Миколайчука”, у якій вміщені тексти і ноти пісень, які Іван співав у фільмах.
На малій сцені Київського академічного театру українського фольклору “Берегиня” відбувалася прем’єра ліричної історії “Янгол щастя” за мотивами п’єси Івана Миколайчука. Для акторів театру Анни Бубенщикової, Анастасії Потурнак, Ірини Прядун, Галини Татуревич, Романа Скорика, Володимира Сінельнікова, Олександра Сердюка, Андрія Непийводи, Олександра Дорошенка, Оксани Дем’янів та Ольги Піль ця вистава стала новим творчим досвідом, адже вони вперше грали на цьому сценічному майданчику.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
