Спеціальний проєкт “СП” · “Світ знає правду, тому що завжди є люди, які готові жертвувати собою задля її збереження”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Подорож у пекло Голодомору: 10 доленосних днів Ґарета Джонса
Слово Просвіти, №42 за 2023 рік
Пекельна подорож валлійського журналіста Ґарета Джонса у виморені Голодомором українська села, яка тривала з 7 по 17 березня 1933 р., зафіксована у його щоденнику, статтях, сучасних науково-документальних і художніх фільмах, працях істориків. Його пам’ятають на батьківщині, шанують в Україні (посмертно нагороджений орденом “За заслуги” III ст., його іменем названо вулицю в Києві, засновано пам’ятну відзнаку “Медаль Ґарета Джонса”).
Василь МАРОЧКО, почесний голова Національної асоціації дослідників Голодомору-геноциду українців, доктор історичних наук, професор
10 днів серед жертв Голодомору перевернули його світогляд, сприйняття добра і зла, ненависті та християнського милосердя. На нього чекала прекрасна кар’єра, адже був прес-секретарем прем’єр-міністра Великобританії Ллойда Джорджа, зустрічався з міністрами уряду Б. Муссоліні, радянськими дипломатами М. Літвіновим, І. Майським, Н. Крупською, особисто перебував у літаку з Гітлером, Геббельсом, Герінгом, знав багатьох світових політиків. Він належав до роду довгожителів, а прожив лише 30 років, загинув за правду, яку повідав світу. Шлях Ґарета на Голгофу виявився справді тернистим. Тричі відвідував СРСР, хотів особисто переконатися в наявності “більшовицького раю”. Навесні 1930 р. приїхав на Донбас, адже його мати три роки (1889–1892) була вихователькою дітей Артура Юза – сина засновника Юзівки (нині український Донецьк) Джона Юза. У серпні 1930 р. написав батькам про жахливий стан у промисловому регіоні: злиденність 90% робітників, згадав про голод, масове невдоволення селян комуністами, про жорстокість режиму, депортації до Сибіру і на Соловки. У серпні 1931 р. побував на Дніпрогесі, довідався від селян про страшний голод в Україні. Враження від подорожі були викладені у книзі “Досліди в Росії – 1931: Щоденник” (1932) / Experi- ences in Russia – 1931. A Diary. – The Alton Press, Ine: Pittsburgh, 1932, передмову до неї написав Ґарет. Він знав про голод із власних спостережень, а не з британських газет, які у червні-липні 1932 р. інформували світ про жахливі події, навіть лондонська “Таймс” писала про невдоволення селян в Україні. 9 липня 1932 р. львівська газета “Діло” повідомила про візит Л. Джорджа до Москви в супроводі Ґ. Джонса. Саме тоді він отримав запрошення від особистого представника Б. Муссоліні у Лондоні приїхати до Рима. Радника Л. Джорджа зустрічали в Міністерстві закордонних справ Італії, у статистичному управлінні, Міністерстві економіки та меліорації. Однак особистої зустрічі з італійським дуче не мав. Щоразу інформував офіційний Лондон про перемовини, інколи заходив до редакції “Таймс”, обідав в агенції “Рейтерс”. Позитивно оцінив електрифікацію залізниць, будівництво шляхів та мостів, які здійснював уряд Муссоліні. Стара європейська демократія обирала диктаторів у законний спосіб, а більшовицька “пролетарська демократія” висувала власних деспотів – Леніна, Сталіна. На конференції в Лозанні, яка розглядала міжнародні питання, радник Л. Джорджа зустрічався з політиками, колегами. По її завершенню отримав запрошення від Ернста Ганфштайнгеля (особистий секретар Гітлера) бути спостерігачем виборчих перегонів фюрера наприкінці липня 1932 р. Дивна пропозиція – стати очевидцем становлення європейського диктатора, перебувати на борту літака серед еліти нацистської партії. До середини вересня Ґарет перебував у США, працював на запрошення бізнесових кіл Нью-Йорка. 14 вересня 1932 р., повернувшись з Америки, написав своїм заокеанським друзям про назрівання жахливого голоду в Україні, який взимку може знищити мільйони людей. Згадав про власні враження від поїздки на Дніпрогес. Восени 1932 р. – у січні 1933 р. Ґ. Джонс допомагав Л. Джорджу упорядковувати його військові мемуари. У січні 1933 р. розмовляв з послом СРСР в Англії Майським. Дипломат порадив йому придбати теплий одяг для подорожі у Росію. У січні 1933 р. Ґарет вирушив до Бремена, зустрічався з друзями й колегами, а 30 січня перебував у Лейпцигу, дей довідався про перемогу Гітлера на виборах. Демократично обраний канцлер став легітимним диктатором, хоча був громадянином Австрії, але президент Гінденбург надав йому німецьке громадянство на “прохання” нацистів. 23 лютого 1933 р. Ґарет опинився на борту головного літака виборчого штабу А. Гітлера. Він занотував сміливу фразу: “Якщо цей літак розіб’ється – вся історія Європи буде змінена”. На висоті 6 тисяч футів зі швидкістю 142 милі на годину рухалось втілення зла і ненависті, уособлення вишуканої ідеологічної маніпуляції свідомістю мільйонів німців і частини європейців: А. Гітлер, Й. Геббельс, Г. Герінг, весь апарат його партії. Ґарет сидів біля фюрера, який уважно розглядав географічну карту, перечитував звіти виборчого штабу, виглядав стомленим. Військовий льотчик капітан Браун спрямував літак на аеродром Франкфурта на Майні. Опинившись серед натовпу людей, зовнішній вигляд Гітлера радикально змінився. За ним накульгував доктор Й. Геббельс – “мозок націонал-соціалістської партії” (вираз Ґарета), який приділив валлійському журналістові кілька годин розмови. Антропологічні портрети нацистської верхівки Ґарет виклав у статті “Примітивне поклоніння Гітлеру”. Спроба чергової подорожі до СРСР розпочалася 1 березня 1933 р. Залишивши Лондон, Ґарет прибув до Берліна 3 березня. Перевідав німецького колегу Еріка Шуллєра, а уже через два дні переступив поріг готелю “Метрополь” у Москві. Там зустрівся з колегами-журналістами – М. Маггеріджем, М. Кінгслеєм. Від них почув про жахіття в селах – масовий голод. Однак вирішив пересвідчитись особисто, побачити на власні очі голодних людей, поспілкуватися з ними. До Харкова виїхав 7-го, а повернувся до Москви 17 березня, переповнений відчаєм, болем і гнівом. Якщо для американця Діна Ріда 10 днів жовтневого перевороту “перевернули світ”, то для британського журналіста пекельна подорож голодними селами Харківської області розвіяла міф про “більшовицький рай”. Особисто перебував у хатах голодних селян, разом з ними черпав “їдло” з брудного глиняного посуду. Він бачив безпритульних дітей на харківському вокзалі, величезні черги біля магазинів торгсину, у яких голодні селяни обмінювали золоті обручки на хліб, чув стогін конаючих людей, записував до нотатника їхні розмови. Особисто бачився з німецьким консулом у Харкові К. Вальтером, обмінялися враженнями. До Москви Ґарет повернувся 17 березня. Дивно, але крім зустрічі з британським дипломатом Есмондом Оувеном, мав розмову з послом Німеччини Г. Дірксеном. 19 березня відправив повідомлення до Англії, а 23 березня взяв інтерв’ю у М. Літвінова. Говорили про міжнародні відносини, про арешт британських інженерів у Москві, яких Ґарет знав особисто. А 25 березня він покинув Москву. Цього разу назавжди. Напередодні надіслав рапорт до представництва Британії в Данцигу, в якому виклав жахливі картини голоду, що відбувався “майже всюди”, від якого “мільйони вмирають”, передав обставини арешту англійських інженерів, факти терору. Лист валлійця відправили Л. Джорджу 27 березня, але жодної реакції від політика. А 29 березня кореспондент “Нью-Йорк Евнінг Пост” Г. Кнікербехер (лавреат Пулітцерівської премії 1931 р.) опублікував інтерв’ю з Ґ. Джонсом. Його поширила “Манчестер Гардіан”, згодом інші британські газети. За місяць Ґарет написав понад 20 статей, у яких виклав особисті враження від побаченого й пережитого в голодних селах та 12 колгоспах України, які таємно відвідав, ризикуючи життям. 11 квітня 1933 р. у статті “Прощавай, Россія!”, яку оприлюднила “Дейлі Експрес”, Ґарет показав мільйонам молодих британців, охоплених соціальним відчаєм економічної кризи 1929–1933 рр., ілюзорність і помилковість їхніх сподівань на справедливість у СРСР. Країну “соціалізму, що переміг”, поглинув масовий голод, а “класова війна призвела до нещадного знищення мільйонів людей”, ліквідації церков, утвердження “всевладдя ОГПУ”, до повсякденного терору. Його вражало лицемірство комуністів, які знали про голод, але мовчали. Він закликав британців, ніби прощаючись з ними: берегти і шанувати особисту свободу, права кожної людини, захищати їх. На валлійця влаштували відверте полювання, організоване Москвою. Якщо львівська газета “Діло” всіляко захищала Ґ. Джонса, друкуючи переклади його матеріалів протягом квітня – вересня 1933 р., то промосковські видання та кореспонденти накинулись на порушника спокою, автора “наклепів на СРСР”. Наклепницьку кампанію особисто очолив керівник відділу друку та інформації НКЗС СРСР К. Уманський, запросивши до співучасті західних “спецкорів” у Москві – Ю. Лайонса, Л. Фішера, Д. Бічан, П. Словн. Але особливою підлістю вирізнявся У. Дюранті. Він першим оголив отруйне жало брехні, написавши 31 березня 1933 р. для “Нью- Йорк Таймс” розлогу статтю. Вона вражала фарисейською двозначністю: “Росіяни голодні, але не голодують”. Чимось нагадує вислів Путіна про “зелених чоловічків”. Ґарет, довідавшись про випад У. Дюранті проти нього, був приголомшений підступністю цього журналіста, адже поділився з ним враженнями після повернення з Харкова про голод. Лицемірство сталінського агента, який підло зрадив колегу, не знало меж. Лише 1 травня він надіслав листа-відповідь до редакції “Нью-Йорк Таймс”, якого надрукували 13 травня. Ґарет підтвердив факт “жорсткого голоду”, але не принижував себе образами проти самого У. Дюранті. Історія виставила оцінку обом: одного довічно знеславила, іншого – увічнила в Україні. Двобій Ґарета з групою К. Уманського виявився нерівним. Ніхто з колег не став на його захист: ні М. Маггерідж, ні В. Чемберлін, хоча і засуджували позицію Дюранті, але не згадували самого Ґарета. Добрим словом про нього згадали лише німецький дипломат О. Шиллер, кардинал Т. Інніцер, окремі німецькі журналісти, західна преса. Гнівно накинувся на західних журналістів, які правдиво висвітлювали голод, кремлівський господар Сталін. У лютому 1933 р. він особисто заборонив іноземним кореспондентам “їздити по СРСР”, а наприкінці вересня категорично додав: “Якщо їм не подобається встановлений порядок, можуть поїхати в інші країни”. Інша справа з Дюранті: 25 грудня 1933 р. він мав чергове інтерв’ю Сталіна, навіть запропонував йому передати “послання американському народу” через газету. У 1934 р. Ґарет відвідав США, але не брав участі на банкеті з нагоди визнання СРСР та прийняття його до Ліги Націй. Країна-терорист, враховуючи терор-голод проти власного народу, стала членом Ліги Націй. Дивовижна історія, але не єдина, адже путінська Росія є членом Радбезу ООН. У лютому 1935 р. Ґарет представляв періодичне видання
“Вестерн Мейл” у Японії, відвідував різні прес-конференції, писав репортажі до Лондона, зустрічався з кореспондентами “Рейтерс”. До Японії приїхав і В. Чемберлін, якого Ґарет знав з Москви. А 24 лютого Дюранті надіслав до редакції “Нью-Йорк Таймс” статтю про загострення японсько-радянських відносин у Маньчжурії. Забагато випадкових контактів з Дюранті у доленосний час. Ґарет спілкувався тоді з окремими робітниками Південно-маньчжурської залізниці. Його бачили серед впливових політиків Японії, навіть потрапив на фото з послом Японії в СРСР Токічі Танака. 16 серпня 1935 р. Ґарет надіслав свій останній репортаж про сутички в Маньчжурії, а ранком телефонний дзвінок розбудив його батька Едгара. Колеги з агенції “Рейтерс” повідомили про смерть його сина Ґарета 12 серпня, тобто за день до дати народження. А 17 серпня П. Шеффер розмістив у “Берлінер Тагенблатт” некролог. Обставини загадкової смерті, а насправді вбивства Ґ. Джонса, дослідив його родич Філіп Коллі у 1987 р. Меморіальний подвиг вчинила племінниця Маргарет Сіріол Коллі із сином Найджелом, які виявили у 1990 р. щоденники легендарного журналіста, а 2005 р. опублікували книгу “Більше, ніж зерно правди” (“More Than a Grain of Truth”). Вони подарували її мені з дарчим надписом 5 червня 2005 р. у Донецьку. Сумно, але Маргарет і Найджел вже відійшли у засвіти. Подорож Ґарета Джонса в пекло Голодомору завершилася у 1933 р., але його гуманістична справа живе. Добро перемагає зло, позаяк за ним правда. Ґарет залишив про себе світлу пам’ять, демонструючи взірець людської моралі високої проби, журналістської етики і професіоналізму. Він оживає у фільмі С. Буковського “Живі”, постає в кінокартині режисерки Агнешки Голланд “Ціна правди”. Журналіст Іван Лозовий оголосив конкурс на кращу публікацію, а канадський учений Любомир Луцюк написав статті і книгу про легендарного журналіста. Група українських журналістів в Україні упорядкувала та видала статті Ґ. Джонса українською та англійською мовами. Електронний архів журналіста передали до Національної наукової бібліотеки імені В. Вернадського. 3 жовтня 2023 р. в одному з її корпусів відкрито меморіальну дошку на честь валлійського журналіста. Сподіваюсь, що книга Маргарет і Найджела “More Than a Grain of Truth” буде перекладена та видана українською мовою. Промінь світла, який запалив Ґарет Джонс у 1933 р., прорізав темряву замовчування жахливого злочину Голодомору-геноциду. Царство брехні шаленіло від висвітлення правди, яка попелила вампірів тероризму, що звикли до нічних оргій сатанізму. Нічні атаки Росії на українські міста, школи, дитячі садочки, кладовища лише підтверджують злочинну сутність рашизму, який руйнує електростанції, щоб у пітьмі чинити злочини проти людяності. Світ знає правду, тому що завжди є люди, які готові жертвувати собою задля її збереження.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
