Національна еліта · “Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Створення нової біографії Тараса Шевченка має стати національною ідеєю в шевченкознавстві Доповідь на Десятих Міжнародних Шевченківських читаннях “Наукові здобутки у вивченні біографії Тараса Шевченка”
Слово Просвіти, №42 за 2024 рік
Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
Три роки тому, на Дев’ятих Міжнарод! них Шевченківських читаннях, у своєму виступі я обґрунтував необхідність ство! рення принципово нової колективної, ба! гатотомної академічної Біографії Тараса Шевченка в історично нових умовах неза! лежної України1. У цьому контексті було привернуто ува! гу до двох очевидних істин, без урахування яких і нинішні наші читання не будуть нау! ково повнокровними. Перша. За рік до смерті Тарас Шевченко фактично висловив особисте конкретне бажання про написан! ня власної біографії, зауваживши, що “істо! рія мого життя становить частину історії моєї батьківщини”. Друга. Востаннє акаде! мічна наукова колективна біографія Тараса Шевченка побачила світ сорок років тому!2 Це величезний період на межі століть і ти! сячоліть – за своїм історичним драматиз! мом і тектонічними формаційними су! спільно!політичними, економічними, й світоглядними змінами, який потребує ос! мислення в шевченкознавчому контексті. До речі, ще на початку нинішнього століття видатні шевченкознавці Іван Дзюба і Микола Жулинський відкрили пе! редмову до Повного зібрання творів Тара! са Шевченка у дванадцяти томах геніально точними максимами: “Шевченко як явище велике і вічне – невичерпний і нескінченний. Волею істо! рії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий дос! від народу, відгукуючись на нові болі та ду! ми, стаючи до нових скрижалей долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на віч! ному шляху до Шевченка…”3 Це сказано, без перебільшення, на віки і вичерпно мотивує ментальну необхід! ність створення не лише сучасної наукової Біографії Тараса Шевченка, а й майбутніх шевченкознавчих праць. Але наразі ми на! стійно закликаємо не відкладати сучасну ро! боту на майбутнє… Не можу не згадати пронизливий мо! мент: три роки тому, представляючи свою концепцію нової Біографії Тараса Шевчен! ка, наголосив особливо, що “естафету від попереднього видання найкраще пере! дасть видатна шевченкознавиця Валерія Смілянська, яка, до речі, є відомим авто! ром з біографічної Шевченкіани”. Валерія Леонідівна була наймолодшою серед авто! рів колективної Біографії Тараса Шевченка 1984 року, котрі вже давно відійшли у Зас! віти, – Василь Бородін, Євген Кирилюк, Євген Шабліовський, Василь Шубрав! ський… Але минулого року вона померла… Утім, історична тяглість наукового шевчен! кознавчого процесу не переривається… Нагадаю, що минулі Шевченківські читання відбулися за п’ять місяців до пов! номасштабного збройного вторгнення Московщини в Україну. Уже тоді було на! решті публічно розлущено від імперсько! радянської шкаралупи справжню сутність найпершого Шевченкового заповіту – “кайдани порвіте”. Ішлося про московські кайдани! Кровопролитна, загарбницька війна Росії підтвердила історичну правоту
Тараса Шевченка, який однозначно заповів українцям окропити істинну волю “вражою злою кров’ю” – мос! ковською… Майже півтора десятиліття відпові! дальної й непростої роботи на чолі На! ціонального культурного центру Украї! ни в Москві (2001–2015) надзвичайно загострили моє сприйняття Шевчен! кового ставлення до Москви й Мос! ковщини, супроводжувалися видан! ням у російській столиці українською мовою більш як десяти книг з цієї проблематики, у тому числі відзначе! них Національною премією України імені Тараса Шевченка (2009). Зокре! ма, на початку 2015 року, під час гіб! ридної війни Росії проти України, по! бачила світ книга “Москва у творчій долі Тараса Шевченка”, що буквально розпочиналася таким висновком: “На початку третього Шевченкового сто! ліття мусимо визнати, що історія Тара! сових зустрічей із Москвою – реальних і віртуальних – нас майже нічого не навчила. Бо ж інакше в українських відносинах із нею у післярадянський пе! ріод було б набагато більше Шевченкової духовної сили та історичної прозорливості, здорового глузду й безкомпромісної віри, державницької мудрості й політичної рі! шучості”.4 Принагідно відзначу, що завершується згадана книга, видана 2015 року в Москві, “Молитвою” Дмитра Павличка, виголоше! ною ним наприкінці 2013!го на київському Євромайдані і зверненою до Господа: Тож яви нам всі майбутні дати, Відповідь на запит наш яви: Скільки ще разів нам помирати Й воскресати на хрестах Москви? Та ще – чіткою відповіддю Ліни Кос! тенко вустами Богдана Хмельницького: “Аби лиш не з Москвою. / Хай Україну ча! ша ця мине”. Виходячи з цього, серед стовпових, визначальних тем у моєму виступі три ро! ки тому було максимально наголошено, скажімо, на тому, що в біографічній полі! фонії поетової творчості важливо було б особливо виразно розкрити тему “Чигри! не, Чигрине…” – єдиного вірша, якого тридцятирічний Кобзар написав у Москві 19 лютого 1844 року під час перших її від! відин. Було сказано, що, буквально, “саме цей вірш відкрив антимосковський період Шевченкової творчості, який особливо важливо проаналізувати…”. Було також окремо відзначено, що Кобзар поставив “Чигрине, Чигрине…” першим у геніаль! ному ряді знаменитого циклу “Три літа”, завершеного “Заповітом”, за повною, ви! черпною суголосністю з поетовою душею, котра тужливо нагадала всім українцям, яку славні часи вони “скородили списами московські ребра…”. У цьому несхибному контексті мені тільки залишається проказати дослівно ключовий висновок із доповіді трирічної давності: “На мій погляд, тема Москви й Мос! ковщини в житті та творчій долі Тараса Шевченка має стати наскрізною в новій Біографії”. На першому місці перебуває нове про! читання й переосмислення “Заповіту” Та! раса Шевченка, в якому йдеться саме про московські кайдани й історичну немину! чість збройної боротьби, щоб їх розірвати шляхом воєнної перемоги України над лю! тим ворогом – Московщиною5. Наприкінці 2025 року (за старим сти! лем) виповнюється 180 років від часу ство! рення Шевченкової поезії “Як умру, то по! ховайте…”, і було б істинно доречно присвя! тити цій знаменній події наступні Міжнарод! ні Шевченківські читання. Серед інших концептуально важливих зауваг, які вважаю за необхідне повторити чи сформулювати, виокремлю настійне нагадування, що створення наукової Біо! графії Тараса Шевченка можливе лише під
Т. Шевченко. Автопортрет. 1858 р.
організаційним і науковим керівництвом Інс! титуту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Якісно новий період у роботі роз! почнеться саме відтоді, коли проєкт офі! ційно стане Державним і в ньому візьмуть участь академічні інститути гуманітарного профілю. Утім, це жодним чином не відкладає і нітрохи не применшує вкрай важливого значення нинішньої незамінної підготов! чої роботи, бо справді загальнонаціональ! ного характеру їй неминуче нададуть не вагомі рішення державного ґатунку, а творчість патріотів!шевченкознавців, яких і ви представляєте. Головне – не при! пиняти наукового пошуку за будь!яких обставин, у тому числі несприятливих. І неодмінно аналізувати й узагальнювати зроблене на регулярних Міжнародних Шевченківських читаннях у Каневі. У вже надрукованих матеріалах є цікаві штрихи й етюди до майбутньої Шевченкової Біогра! фії. Додадуться наукові здобутки і нині… Не сумніваюсь, що з часом, якщо про! єкт не піднімуть на державний рівень інс! титуції Національної академії наук Украї! ни, з цією ініціативою може виступити на! ша наукова спільнота. Адже “во время люте”, в історичний час екзистенційного протистояння Мос! ковщині саме створення нової науково! фундаментальної Біографії національного Поета, Пророка і Державотворця стане для шевченкознавців достойним дійовим відгуком на його настанову не вдаватись у тугу, а “работать разумно во ім’я матері на! шої України”… Неодмінно хочу відзначити справді глибоке розуміння працівниками Шев! ченківського національного заповідника в Каневі масштабності наукового завдання, про що, зокрема, свідчить досконалий до! бір питань для розгляду на секціях. Ідеться про всебічне дослідження постаті Тараса Шевченка у світлі наукової біографістики та теоретико!методологічні засади вив! чення його життєпису і біографій інших митців. Торкнуся лише кількох узагальнень, які випливають з особистого досвіду шев! ченкознавчих досліджень і мають систем! ний характер. Задумавши “рисовать нашу Украйну” і видати серію офортів під назвою “Живо! писна Україна”, тридцятирічний Тарас Шевченко писав Осипу Бодянському: “Я її нарисую в трьох книгах, в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, в другій теперішній людський бит, а в третій історію”. Щодо сюжетів з іс! торії України, то Шевченко просив описати їх історика, фахівця – Бодянського: “Тіль! ко по!нашому – щоби тямили безглузді ка! цапи”. На види і на людський бит поясню! вальний текст збирався писати сам…
Украй важливо зберегти в майбут! ній Біографії це глибинне, душевне сприйняття Шевченка, в якому магіс! тральна історія пронизана “людським битом”, за його словами, “таким дріб! ним буднем”, адже в ньому й таїться щоденний, істинний вияв української ментальності. Поготів, що, говорячи про історію свого життя, Тарас Григо! рович дозволив нам “входити у всі її подробиці”. До речі, достоту зрозумів! ши це, написав і видав книгу “Подро! биці Шевченкового життя” (2021). Завершив і багаторічну масштабну працю “Нове прочитання Щоденника Тараса Шевченка. Авторський комен! тар”, адже вважаю, що за своїм жанром коментування поетового Щоденника є окремою галуззю шевченкознавства, яка підсумовує кращі здобутки попе! редніх досліджень і водночас дає нові поштовхи до розроблення й висвітлен! ня великих і менших, але суціль важли! вих проблем життя і творчості Кобзаря. За словами Сергія Єфремова, кот! рий блискуче прокоментував Щоден! ник сто років тому, “в Шевченковому журналі маємо виключної ваги документ, якому рівних не багато знайдеться у світо! вому письменстві… В йому знаходимо найкращу автохарактеристику поета, його справжній автопортрет, що докидає стіль! ки великих і дрібних рисочок до відомого з инших джерел образу”. На мій погляд, новий життєпис уперше вповні розкриє сакральне місце Щоденника в біографії національного генія, його видатне значення поряд із “Кобзарем”, як основопо! ложних творів неперервного самоусвідом! лення українців і їхнього ідейного позицію! вання в сучасному та майбутньому світі. Потрібно показати, що ці твори поєднані як душа й серце в Шевченковому єстві. Хай душа кожного майбутнього читача Бі! ографії дослухається до поетових слів, “а серце б’ється – ожива, як їх почує!..”. Саме тому необхідно наголосити, що гостро постала потреба в сучасному пере! кладі Шевченкового Щоденника україн! ською мовою на державному, сиріч акаде! мічному рівні. Ідеться, звісно, не про те, щоб відмовитися від історичних перекла! дів Олександра Кониського, Богдана Леп! кого, Леоніда Білецького, а про те, що ни! нішні самовільні невіглаські безцензурні перекладацькі спроби не тільки збіднюють Шевченків текст, а й спотворюють його. Коротко покажу це на прикладі одного із сучасних перекладів. У Щоденнику поет занотував 29 липня 1857 року про першу розмову з Андрієм Обеременком – його земляком і другом на засланні: “Я затрепе! тал, услыша его чистый, неиспорченный родной выговор”. Переклад звучить так: “Я перелякався, почувши його чисту, незіпсо! вану рідну говірку”. Тобто виходить, що Шевченко, почувши рідну мову… “переля! кався”! Цур тобі та пек тобі! Насправді пере! лякатися можна саме від такого сучасного перекладу! (Та був же в Леоніда Білецького достойний переклад: “Я затремтів, почувши його чисту, непопсовану рідну вимову”). Немає сумніву, що на тексти нової бага! тотомної праці взагалі випаде відповідальна місія спростування й викорінення невіглас! тва у шевченкознавстві. Найбільш точне й лапідарне його визначення дав Іван Дзю! ба: “Невігластво як джерело палкого нат! хнення виявляється в цілковитому нез! нанні України, її історії, культури, а через це довільному поводженні з окремими фрагментами неопанованої цілості”6. Яскравим виявом антиукраїнської пал! кої натхненності є вироджений в україн! ському місті Сміла ідеолог “руського міра” Володимир Мединський, який називає Кобзаря своїм “земляком”. За його слова! ми, Тарас Шевченко писав… “на діалекті російської мови”, “не був ніяким переко! наним борцем із москалями”, а був… “ве! ликим російським поетом XIX століття, котрого українці… “приватизували””.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
