Презентація · “У його книжках – щира любов до України і гостра правда про Україну – з цими почуттями Микола Степанович пише як живе”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
“Змосковлення Буковини”: повна версія
Слово Просвіти, №42 за 2024 рік
Галина ДАЦЮК, журналістка, громадська діячка: “З щирою любов’ю і гострою правдою” У Києві в Будинку кіно за участю письменників, журналіс! тів, науковців, громадських і по! літичних діячів, видавців та сту! дентства було проведено презен! тацію унікального двокнижжя письменника, вченого, журналіс! та, викладача, професора Миколи Тимошика “Змосковлення Буко! вини”, яке щойно вийшло у ви! давництві “Академія” за підтрим! ки Буковинського земляцтва. Щирі вітання Автору, який ча! сом за силою інтуїції нагадує мені дивовижного Вікентія Хвойку. Така ж космічна здатність відкри! вати унікальні портали україн! ської культури, ніким не освоєні наукові теми, пласти і зрізи ін! формаційного простору, повз які проходять мільйони вченого лю! ду. А професор Тимошик не про! ходить, будучи впевненим, що ця тема сьогодні найактуальніша. І з початком Великої війни сі! дає за архіви, обкладається під! шивками радянських буковин! ських газет періоду 1940–1980 рр. і на конкретних публікаціях і до! кументах показує, як цинічно й системно накидалися Буковині чужинські цінності, чужа росій! ська культура і чужа мова. Як ви! травлювалося з життя українство. Як знищували людей за наймен! ші вияви патріотизму. Як жорсто! ко нова влада табуювала правди! ву українську історію. То була справжня, хоча й прихована вій! на на знищення України, яка сьо! годні з усією російською жорсто! кістю ведеться відкрито. Зрозуміло, що книжка – не бо! йова ракета проти ворога, але на! завжди відмосковитися і утверди!
Однокурсники: Юрій Плаксюк, Галина Дацюк, Микола Тимошик, Віталій Москаленко ти незалежність без таких видань ми не зможемо. Тому читаймо Ти! мошика – і двокнижжя про рідне чернігівське село Данину, і повер! нену із забуття спадщину Івана Огієнка, і “Материн заповіт”. І двотомник “Змосковлення Буко! вини”, який стає прецедентом для подібних досліджень радянської періодики на Волині, Слобожан! щині, Поділлі, Галичині, Закар! патті, Донеччині. Аби зробити ще один важливий крок до власної ідентичності і до України. Для подібних досліджень різ! них областей України треба знай! ти кошти і самовідданих людей, які б узялися за цю подвижниць! ку справу. Сьогодні ж за цілі українські установи невтомно працює профе! сор Микола Тимошик, поєднуючи силові поля журналістики, науки і зрілого письменницького слова. У його книжках – щира лю! бов до України і гостра правда про Україну – з цими почуттями Микола Степанович пише як жи! ве. Тому його двокнижжя кордо! центричне і націєтворче. Не втомлюйся, дорогий друже, і не! хай все задумане тобою здій! сниться. Многії творчії літа!
Юрій ПЛАКСЮК, журналіст, письменник: “Добірна документа4 лістика в публіцистич4 ній вдяганці” Точніше і фаховіше про фун! даментальну працю Миколи Сте! пановича, як у своїй передмові до двотомника зробив присутній у залі Будинку кіно шановний ака! демік Георгій Філіпчук, не ска! жеш. І справді, дослідження “Змосковлення Буковини” на! стільки актуальне, переконливе і доказове, що вже понад рік від! повідним національним інститу!
ціям належало б зробити його на! ріжним загальнодержавним нау! ково!педагогічним раритетом. Не можу не погодитися і з ін! шими сентенціями академіка про те, що автор надає шанс для вдумливого читача усвідомити актуальність історичних фактів, які в різних ракурсах повторюва! лися пізніше, вже в роки неза! лежності України. Що дух цих незвичних раритетів тієї давніш! ньої доби продовжує скніти й до! сі. Тобто виразки тогочасної сис! теми, того тоталітарного режиму не сповна викорінено і в пору утвердження нашої незалежності. У юриспруденції загалом та в криміналістиці зокрема є такий професійний вислів – “доказова база”. Цебто масив доказів для встановлення обставин злочину, винуватості чи невинуватості пі! дозрюваних у здійсненні злочину. Так ось, кожен документ, факт, кожна цитата, кожне твердження автора є саме тією доказовою ба! зою, яка повинна слугувати нам сьогодні у справі засудження зло! чинів комуністичного режиму на теренах України – як минулої, так і сучасної доби. І що з того, може запитати невибагливий до історичної правди читач. Все вже відбулося, тоталітарна доба подо! лана і справедливо засуджена ук! раїнським народом. Українським народом була за! суджена – спершу на незабутньо! му першому установчому з’їзді Народного руху України у вересні 1989 року, а через два роки – на вікопомному Всеукраїнському референдумі першого грудня 1991 року, коли за створення незалеж! ної і соборної України проголосу! вало понад 80 відсотків її грома! дян. Та чи була належним чином засуджена минула тоталітарна до! ба офіційною українською вла! дою? Можновладцями, які почи! наючи з буремного 1991 року, ве! ли й донині ведуть титанічну мі! жусобну битву за право перебува! ти на владному Олімпі. Навіть у період нинішньої жорстокої і кривавої визвольної війни, при! чини з’яви якої слід шукати у під! несено ! ейфорійному часі мир! ного розпаду Радянського Союзу. Пригадаймо, чи відбулося в Україні тоді і нині щось подібне до лютневого ХХ з’їзду КПРС 1956 року, де на закритому Пле! нумі було нищівно засуджено злочини сталінської кліки. Уза! гальнено і класифіковано чис! ленні факти цих злочинів, визна! но головних очільників злодіянь.
У понад тридцятирічній історії де!юре незалежної України складно відшукати подібні дер! жавні акції та акти. Безперечно, зумисне організований більшо! виками Голодомор 1932–1933 ро! ків, геноцид нашого народу на! лежно отримав правовий і полі! тичний осуд. А решта жахливих історичних подій? Чи отримали вони подібний осуд збоку влади? Не отримали! А все тому, що не! має в нашій далеко не всеосяжній Конституції фундаментальних положень щодо законодавчого засудження осібної диктатури, запровадження тоталітарного ре! жиму. Є, щоправда, у ст. 5 рядок про те, що ніхто не може узурпу! вати державну владу. Тільки в ній, на жаль, не визначено право! вих ознак такої узурпації. Тому, з огляду на близьке ми! нуле, на сьогоднішню дійсність, слід констатувати, що Основний закон України потребує фахової конкретизації правових поло! жень щодо унеможливлення дик! татури у будь!який спосіб, у будь! якій формі. Тож саме фундамен! тальна праця Миколи Степано! вича, її документальна доказова база і є одним з тих тригерів, які після переможної війни повинні спонукати оновлену українську владу заповнити цю прогалину, аби раз і назавжди позбавити можновладців бажання узурпува! ти владу, яка по праву і за визна! ченням належить українському народу. Та, безперечно, аби ко! лись!таки відбувся правовий суд над усіма злочинними антина! родними режимами… На жаль, я особисто, як і бага! то інших мого віку діячів, які в ту тоталітарну радянську добу сяк! так безтурботно реалізовували свій творчий потенціал, не маю
Учасники та учасниці презентації права вважати себе потерпілою стороною. Хіба що свідком. Чес! ним, сумлінним і об’єктивним, але тільки свідком. Потерпілими є ті, хто не скорився режиму. Хто виніс на собі всі тюремно!табірні “привілеї” радянського більшо! визму на теренах України. Кажу так, бо на моїй совісті, на моєму минулому також лежить тавро спільника у ганебній справі змосковлення, щоправда, іншої, Одеської області. Так, у 1990 році, після гострої публічної критики нині покійним письменником Володимиром Яворівським анти! української діяльності новопри! значеного першого секретаря Одеського обкому Георгія Крюч! кова, я, кореспондент УТ!1, за дорученням голови Держкомте! лерадіо Миколи Охмакевича, по! годився відбути до Одеси, аби в розлогому телевізійному інтерв’ю з першим секретарем спростувати справедливі і переконливі закиди патріотичного українського полі! тика. Тепер можу лише каятися за той творчий гріх. На завершення виголошених суджень хочу від нашого загалу висловити пропозицію щодо ко! лективного звернення до Україн! ського інституту книги, щоб про! фільна державна установа роз! глянула можливість фінансуван! ня загальноукраїнського проєкту “Змосковлення України”, розра! хованого на кожен регіон. Щоб тамтешні дослідники і публіцис! ти на зразок двокнижжя профе! сора Миколи Тимошика створи! ли свої документально!публіцис! тичні твори, якими доказово і на! завжди позбавили б московитів намірів зазіхати на нашу історію, наші землі, нашу ідентичність.
Фото Олександра КЛИМЕНКА
Ведучий — голова Буковинського земляцтва Валерій Цибух
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
