Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
16 Цікаво знати · “У давнину нашийні прикраси могли важити 10 кг і більше”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

Гуцульський символічний оберіг

Слово Просвіти, №42 за 2024 рік

Мирон ФЕДОРІВ Фото з відкритих джерел Українські народні прикраси. Які вони бувають і чим приваблюють сучасних модниць? Найперше, що завжди вабило ґаздинь і модниць, фольклористів та етнографів, письменників і мистецтвознавців, – це зґарди. Зазирнувши до великого тлумачного словника, прочитаємо: “Зґарди, або ґарди – це архаїчне нагрудне намисто із латунними хрестами на металевому шнурі”. Кожен зі зґардів за тисячолітню свою історію має відповідні назви, що супроводжують назви символів, у вигляді яких створений зґард. Одним із найпопулярніших серед гуцулів символів-знаків у намисті зґардів є “соляріс”, який нагадує індоєвропейську “свастику”. Досі цей символ один із найбільш уживаних. У своїй статті “Гуцульські прикраси” заслужена працівниця культури України Ярослава Ткачук наголошує: “Символ сонця став емблемою добробуту і благополуччя, і для населення українських Карпат, яке до наших днів зберегло немало магічних вірувань, у ті далекі часи цей символ широко використовувався як оберіг. Саме тому різноманітні інтерпретації солярного символу так часто використовують гуцульські майстри в декоруванні прикрас”. Переглядаючи розмаїття зґардів на виставці гуцульських прикрас Національного музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Й. Кобринського, можна простежити багатовікову історію асиміляції зґардів від культових язичницьких символів до схожих на християнські культові хрести, що набули видовженої форми та навіть виливалися майстрами з фігуркою розп’яття. Але в своїй більшості хрестиковий зґард, який і тепер має широке використання серед гуцулів Верховини Івано-Франківської області, відрізняється від християнського хреста наявністю невеликих круглих виступів на краях хрестоподібних лопатей. З яких же металів виготовлялися зґарди? При огляді прикраси-оберегу, вік якого сягає ще часів Русі, фахівці вказують на його виготовлення з міді та олова. Якщо ж ґазда вважав, що його зґард має відрізнятися від інших і нагадувати дорогоцінний метал (золото), тоді “майстри імітували дорогоцінний метал, використовуючи сплав латуні (“мосяж”). Для імітації срібла гуцульські майстри використовували нейзильбер – сплав нікелю, міді та цинку. Ці сплави легко піддавалися традиційним способам обробки, якими користувалися гуцульські майстри-мосяжники”. До металевого шнура зґард прикріплювався за допомогою “чепраги”, тобто двох, переважно круглих, пластин, оздоблених карбованим або ажурним орнаментом. Ці ажурні орнаменти теж несли в собі солярні символи-обереги. Цікавим є й те, що інколи чепраги за своїми розмірами бували більшими, ніж самі зґарди. Деякі з чепраг досягали 6-7 сму діаметрі, що засвідчує їхнє особливе місце серед нашийних прикрас. Мистецтвознавці стверджують, що “чепрага – сонячний символ – мала охороняти людину Майстер Олег Гаркус. Фото Ірини Дружук від злих духів. В центральній частині декору чепраги в більшості випадків розміщуються різні варіанти солярної символіки: колесо з вісьмома, шістьма або чотирма спицями, шестираменна розета, концентричні кола тощо”. Зґард на шнурі в середньовічній гуцульській родині вперше шестирічній дівчинці дарували на уродини. На наступні уродини дарували вже парні зґарди. З часом кількість оберегів росла і в прикрасі вони лягали не в один, а в декілька рядів. Виходило ціле кольє, що виконувало насамперед захисну функцію. Саме слово “зґард”, за твердженням доктора філологічних наук, дослідника гуцульських гідронімів Юрія Карпенка, може бути похідним від слова “городити”, “огороджувати”, що рівноцінно “оберігати”. (наприклад, берегти – зберегти, гард – згард, тут прийменник “з” позначає дію). За іншою версією слово походить від французького “garde” – кругла бляха на руків’ї шпаги і пов’язане з дієсловом “garder” – сторожити, охороняти. Розмаїття зґардів у гуцульських селах України ще потребують наукового дослідження. І ми не знаємо, які таємниці в системі оберегів несуть у собі зґарди, вилиті сучасними майстрами, наприклад, такими як Всеволод Бажалук та Олег Гаркус. Але те, що серед українських народних прикрас саме зґарди перебувають на одному з найвищих щаблів визнання, сумнівів не викликає. Бо в сиву давнину не кожна гуцулка мала такі статки, щоб хизуватися зґардами на шиї. А вже якщо в родині зґарди є, то й статус серед гуцулів родина мала відповідний. Майже всі дослідники (Л. Вайгель, Л. Вербіцький, С. Витвицький та інші) в один голос стверджують, що тільки “маєтні” гуцулки могли собі дозволити “кокетувати в ґардах”. Сучасний майстер Олег Гаркус зазначає, що “на справжній згарді має бути не менше п’яти хрестів. У давнину нашийні гуцульські прикраси могли важити 10 кг і більше”. Тепер майстер робить зґарди для захисниць. Також його вироби користуються попитом серед українців з усього світу. Його диво-прикраси купують у Канаді та Франції, в Аргентині та Австралії, а зібрані кошти пан Олег використовує на потреби ЗСУ. Зґарди і в часи язичницьких волхвів, і в часи сучасних мольфарів, сповнені стародавньою праукраїнською символікою та збагачені християнською духовністю, наснажують майстрів ливарництва на нові шедеври. Працюючи в сучасній техніці точного вакуумного лиття по виплавлюваних воскових моделях, сучасні ливарники займаються ще й реконструкцією архаїчного мосяжництва, литтям у керамічні та кам’яні форми. У їхніх майстернях з’являються на світ десятки нових самобутніх зґардів, що дотепер мають неабиякий попит серед краян. Зґарди 18­19 ст. Гуцульщина. Фото Taras r Зґарди хрестикові. Фото spadok.org.ua

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин