Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Тільки в “СП” · “Українські повстанці йшли по своїй рідній землі, яка давала їм силу набагато більшу, ніж будь#яка зброя”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Воскресіння через пів століття

Слово Просвіти, №42 за 2024 рік

Микола ПРОЦЮК Продовження. Початок в ч. 34—41 за 2024 р. Початок 1944 року. Утворення Групи “УПА!Південь” Чому ж у таких неймовірно важких умовах, перед приходом грізного озброєного ворога, пе! ред лицем неминучої смерті, пов! станці не прийняли пропозицію Луки Павлишина!Ігоря про роз! пуск УПА і складення зброї, тоб! то про капітуляцію? Хіба вони не знали, що їхня армія погано озброєна, недостатньо вишколе! на й оснащена? Думаю, що все це і повстанські командири, і рядові повстанці прекрасно знали й усвідомлювали. Напевно, багато з них не дуже й сподівалися на можливе майбутнє зіткнення двох союзників СРСР та США і Англії після розгрому Німеччи! ни. Але вони твердо знали, що та нелюдська система, яку встано! вили більшовики, є неприйнят! ною для кожної нормальної лю! дини. “Рабочє!крєстьянская власть”, як по!фарисейськи назвали свій диктаторський режим сталінські опричники, мільйонами знищу! вала тих же робітників і селян, тримаючи їх у страху і покорі. Ук! раїнські повстанці добре розумі! ли, що означає для них здатися на “милість” переможців!біль! шовиків. Дуже гіркою здавалася їм та “милість”. Не уявляли собі, як вони зможуть, навіть зостав! шись живими, впрягти шию в колгоспне ярмо і, під регіт і ма! тюкання більшовицьких ставле! ників, покірно тягнути це ярмо до самої смерті. Така “перспекти! ва” була явно не для них. Але на! віть таке “щастя” було недоступ! ним. Дехто з повстанців ще до війни перебували в більшовиць! ких тюрмах і добре знали, що со! бою представляє цей комуністич! ний “рай”. Тому так холодно були сприй! няті українськими повстанцями “розумні” аргументи українсько! го інтелігента Л. Павлишина про необхідність капітуляції. Так, Павлишин передбачав велике кровопролиття і намагався уник! нути його. Але кожен повстанець подумки питав себе: “Невже смерть на полі бою є найгірше лихо на світі?”. І сам собі відпові! дав (бо в його жилах текла все!та! ки козацька кров): “Напевно, гіршим від смерті є животіння в полоні, вічне рабство!кріпацтво, якими б воно красивими словами не прикривалось”. Ні, не могли жити в утвореній більшовиками нелюдській тота! літарній системі справжні Укра! їнці. Почалася напружена робота – створювалося нове бойове з’єд! нання — Група УПА!Південь. Через декілька днів після вій! ськової ради в Батьківцях відбу! лася нарада вузького кола коман! дирів, на якій йшлося про прак! тичне вирішення питань, пов’язаних з утворенням Групи УПА!Південь. “Нарада про створення УПА “Південь” проходила у вузькому колі найдовіреніших командирів, серед котрих, крім мене, були присутні полковник Полтавчен! ко, наближений Леміша Кропива (визначивши Василя Процюка! Кропиву тільки як “наближеного до Василя Кука!Леміша”, Лука Павлишин!Ігор виявив тим свою необізнаність з тогочасними ре! альними справами в Групі УПА “Богун”. – М. П.), Еней – від УПА “Північ” і знайомий мені “генерал!майор”, як він себе ве! личав, Микола Свистун, родом з Радехівщини. В основному говорив Леміш, ділячись своїми планами. “Про! від сподівається від нас активних дій у близькому часі. Наш голов! ний рубіж – Дніпро. Мусимо дій! ти до нього крізь фронт, крізь не! безпеку. Я жив там кілька років, знаю обстановку й тамтешніх лю! дей. Політична ситуація сприят! лива для нас, люди – щирі укра! їнці, не дивлячись на те, що дехто не вміє навіть говорити по!нашо! му. Зрушимо, розпалимо всю Ук! раїну Можливо, саме нам дове! деться повторити подвиг холод! ноярців і принести більше корис! ті для народу, ніж вони принесли. Ми вже сьогодні змусили про се! бе гомоніти всю німецьку імпе! рію. З нас хочуть мати спільників гітлерівці. Це вже не ті знахабні! лі, гордовиті завойовники, кот! рих ми бачили в 1941 році. Та пе! ред нами стоять інші завдання – не допомагати, але й не шкодити тому, хто програє. А ослаблювати з тилу того, хто виграє війну. Чи! сельність наших формувань под! воюється і потроюється. Зорганізувавши наявні сили тут, ми рушимо на південь, де біля межі з Галичиною чекають нас по! токи свіжих, не здеморалізованих більшовицькою пропагандою сил (виділено мною. – М. П.). Ми – передова лавина ОУН, що збу! дить стихію, приспану Москвою. Хто був на конгресі народів (оче! видно, мається на увазі Конфе! ренція поневолених народів, яка відбулася 21!22 листопада 1943 р. в с. Будераж (Ілляшівка. – Г. Д.) на півдні Рівненщини. – М. П.), той знає, які настрої бродять, нуртують серед наших сусідів, да! леких і близьких. Ми, врахував! ши це, послали представників майже всіх національностей з ві! дозвами до пригноблених наро! дів по цю й по ту сторону фронту. Будемо сподіватися нових зру! шень. Більшовицькому колосу на його глиняних ногах не втрима! тись! Дивлячись на мене, Леміш сказав: “Рекомендую для зна! йомства свого заступника по вій! ськовій підготовці та розвідці Іго! ря. Його кандидатура затвердже! на головним проводом”. Присутні загомоніли, що зна! ють мене як досвідченого вій! ськовика. “Що він знаючий і знаний вам, то добре. Треба тільки тобі, Ігор, позбутись власного способу мислення й більше прислухатись до того, що думає провід. Жодних сумнівів бути не може. Нам вико! нувати поставлені проводом зав! дання. Тепер про головне ! з чого будувати нашу армію. Поважані всіма Еней і Савур передають нам декілька куренів “Кодака”. Є значні сили й на Радехівщині, звід! ки наш друг Рубан обіцяє їх пере! кинути у Холодний Яр. Один із ку! ренів “Кодака” діє в Трансністрії (тобто в румунській окупаційній зоні на Буковині. – М. П.). Крук повів свій курінь на Вінниччину – вони теж переходять в УПА “Пів! день” (насправді в цей час курінь Крука проводив рейд в південно! східній Галичині. До Кам’янець! Подільщини, куди наказано було Крукові провести цей пропаган! дивний рейд, курінь пробитися не зміг. – М. П.). Справа за нала! годженням. зв’язків. Це дозволить централізувати владу, скоордину! вати роботу штабів. Найголовніші сили треба ще зорганізувати й на! вербувати із загонів УНС та наших прихильників у районах на шляху просування. “Через певний час, після ма! рудної роботи, більш ніж п’яти! тисячна УПА. “Південь” народи! лася, її серцевину становили під! розділи “Кодака”, курені шуцма! нів Боровця, переформовані на! ми, декілька куренів з колишніх поліцаїв, невелике з’єднання, що діяло в Трансністрії, курені Руба! на й Батька. (Тим Лука Павли! шин!Ігор підтверджує факт під! леглості всіх південних форму! вань УПА, в тому числі і куренів Омеляна Грабця!Батька Штабу Групи УПА!Південь. Цей факт не був відомим багатьом дослідни! кам і тому не завжди чітко висвіт! лювався в історичних працях про УПА, в тому числі в найбільш по! ширеній праці “Українська Пов! станська Армія” Петра Мірчука. – М. П.). Формувався також ін! тернаціональний курінь з радян! ських військовополонених та де! зертирів. Це було піше військо з поодинокими відділами кінноти. Чисельність усіх військових підрозділів УПА, без врахування деяких загонів з’єднання “Кодак”, а також розрізнених частин ОУН і шуцполіції, що відступали перед навалою фронту, становила понад десять тисяч чоловік”. Отже, в кінці січня 1944 року на Південній Волині було створе! но потужне повстанське бойове з’єднання – Група УПА!Південь. Група за задумом її командира Василя Кука!Леміша мала про! вести рейд по південно!східній Галичині і поповнити там свої ря! ди за рахунок припливу свіжих сил. А потім, розділившись на малі, але добре вишколені і осна! щені підрозділи, повстанці по! винні були перейти лінію фронту і зосередитись в Холодному Ярі, звідки й розпалити “огонь но! вий”. З 18 по 27 січня 1944 року на поліському відтинку фронту було тимчасове затишшя. Всі сили і увага командування червоної ар! мії були направлені на розгром німецького угруповання поблизу Корсунь Шевченківського на Черкащині. А 27 січня червона армія знову почали наступ на По! ліссі (Рівненсько!Луцька опера! ція). Майже не зустрічаючи опо! ру німців, вже 2 лютого більшо! вики захопили міста Рівне і Луцьк, вклинившись в німецьку оборону далеко на захід. Тепер загроза для військ УПА, які дис! локувались на Південній Волині, була не тільки із сходу але й з пів! ночі. Стало очевидним, що рейд на південь є необхідним і для уникнення від фронтального зіт! кнення з червоною армією, яка тепер готувалась для наступу з Полісся на Південну Волинь. Лі! сів на Південній Волині було не так багато і заховати в них багато! чисельні загони УПА було не! можливо, Треба було відвести їх далі від фронту, врятувати від не! минучої загибелі. А Кропиві належало ще сфор! мувати курінь з поліцаїв, які про! жогом втікали на захід перед чер! воною навалою. “Всі справи гру! пи Південь, сполучені з перехо! дом фронту, здавались розв’яза! ними, крім справи української поліції зі східних областей, що потрапила до нас. Після роззбро! єння вони були розміщені по се! лах, де переходили ідеологічний вишкіл. Вони вимагали від УПА повернення їм зброї. В селах За! лісці, Сошиці та Забара зібралося їх біля 300 осіб – факт, якого не можна легковажити. Команду! вання УПА почало ладнати кон! флікт. Курень поліції втілено до групи Схід і помалу почали стяга! ти для них решту зброї від окре! мих станиць та боївок. До цієї справи мав також якесь відношен! ня командир Кропива, бо висилав мене кілька разів з дорученням до провідника Леміша та полковника Ігоря” (виділено мною. – М. П.). Під кінець місяця (листопада 1943 р. – М. П.) центром зацікав! лення усіх відділів, боївок, селян з дерев’яшками!дубинами, стає асфальт і дооколичні пришосейні села. Тут здобувається зброя. Різ! ним способом, а найчастіше до! говорами при помочі горілки, пе! реводиться роззброювання фольксдойчів та шуцманів. Біль! шість — українці з Чернігівщини. Ненавидять німців, а ще більше бояться більшовиків. Виявляють охоту воювати, просять дозволу лишитися із зброєю в рядах УПА. Створено пропагандивні 3 чоти, розміщено понад асфальтом для покращання роботи. Решту роз! ділено по селах. Для нас реальна користь – зброя і підривання си! ли ворога в запіллі. Та може бути іна майбутнє, бо повівши серед них належну політвиховну робо! ту і приєднавши до себе хоч 30 відсотків можемо кинути їх до роботи після приходу червоних у їх матірні терени”. Інструктор школи підстар! шин старший лейтенант Альоша став зрадником. Він підступно вбив українського патріота ма! йора Байду і перейшов до черво! них. Місцеперебування школи підстаршин поблизу хутора Зе! лений Дуб стало відомо ворогам. Кропива віддає наказ Максу пе! ревести школу в більш безпечне місце – до Суразького лісу. Макс згадує: “Командир Кропива був в той час у селі Велика Іловиця. Його становище було: командир військового вишколу Групи УПА!Південь. Він призначив мене, з наказу штабу, своїм за! ступником. Таким чином я знову почав працю в ділянці вишколу. Малий гурток людей, кілька під! ручників та карт, чистий папір та машинка для писання на столі селянської хати творили весь наш кабінет. Кропива часто їз! див до штабу, привозив нові на! кази та вказівки, а я з хорунжим Борисом писали інструкції виш! колу та розсилали їх по відді! лах”). Час був дуже дорогий. Кропи! ва не гаяв ні хвилини. Пильно дивився в очі кожному випускни! кові старшинської, чи підстар! шинської школи, пронизуючи своїм поглядом душу, намагався поставити кожного молодого ко! мандира на те місце, де той зможе найкраще проявити себе, прине! се найбільше користі для справи визволення України. Багатьох випускників він знав особисто, бував з ними в рейдах, бачив у бо! ях. І сам направив їх на вишкіл. А тепер перед ним стояв вже не на! ївний юнак, а молодий командир Української Повстанської Армії. Знайомий і незнайомий. Підтяг! нутий, зосереджений. Щось нове – рішуче і тверде – з’явилося в його рухах. Такий не підведе! Теп! лішав напружений погляд Кро! пиви. Хотілось поговорити з юнаком більше, дати декілька дружніх порад. Але часу на довгі розмови не було. До середини лютого йшло формування і відправлення в рейд нових частин. Повстанці покидали Антонівецьку Респуб! ліку, яка тепер зоставалися без їх! нього захисту. Опустілі села при! нишкли перед приходом нового! старого лиха. Засмучені люди з тривогою вдивлялися вслід від! ступаючим частинам. Згадували довоєнне московсько!більшо! вицьке свавілля, “принади” кол! госпного “раю”, завалені трупа! ми українських патріотів тюремні двори в Дубно і Крем’янці. Що їх тепер чекає? Вже на початку лютого перші бойові курені новосформованої Групи УПА!Південь вирушили в похід. “На початку лютого Леміш зі штабом і деякими частинами приєднався до основних сил і по! вів армію далі, на південь”. Курінь за куренем, сотня за сотнею тихо і організовано поки! дали місця свого постою і відхо! дили на південь. Рейд проходив через село Угорці, містечко Виш! нівець, села Коханівку і Вербо! вець. Кінцевою точкою рейду бу! ло село Колодно, яке знаходи! лось на самому волинсько!га! лицькому кордоні. У другій поло! вині лютого в селі Колодно пере! бували на постої Штаб Групи УПА!Південь, курінь Степана Савчука!Наливайка, польова жандармерія, розвідка, господар! ські і санітарні частини – всього близько двох тисяч осіб. Сьогодні ми можемо вести довгі дискусії з приводу того, чи доцільним і виправданим був тоді цей незвичайний рейд. Адже пов! станці виходили великими зосе! редженими частинами з лісів Південної Волині і дальше пере! ходили по незалісненій відкритій місцевості, постійно наражаю! чись на небезпеку. Їхні дії тут більш подібні до дій добре осна! щеної регулярної, а не партизан! ської, армії. Чи виправданим був такий ризик? Чи не краще було відходити не на південь, а на за! хід, зберігаючи життя і сили на майбутнє? Такі думки виникають сьогодні під час вивчення цих іс! торичних подій. Але так раціо! нально роздумуючи, ми забуває! мо про найважливіше: українські повстанці йшли по своїй рідній землі, яка давала їм силу набагато більшу, ніж будь!яка зброя. Це в зайшлого, хоч і озброєного до зу! бів окупанта, земля завжди го! рить під ногами. А своїх дочок і синів вона ніколи не зрадить і не видасть. Далі буде.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин