Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Очевидно, що це був найбільш плодотворний час. Муза-чарівниченька не покидала молодого поета”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Тарас Шевченко: “Спробував було вірші писати, але таке казна"що полізло з пера…” Кілька билиць одного Шевченкового листа, написаного 180 років тому

Слово Просвіти, №42–43 за 2025 рік

Відомо, що Тарас Шевченко з квітня 1845 року і до квітня 1847-го, коли його було заарештовано на дніпровській переправі в Києві та відправлено в Петербург, у каземати III відділу, жив і працював в Україні, його навіть було прописано в Києві. Не зачіпаючи нітрохи цю безмежну тему, зазначу лише, що відомий усього-на-всього один Шевченків лист цього періоду в 1845 році1 – з Миргорода від 23 жовтня до поміщиків Аркадія та Надії Родзянків, у яких поет гостював на початку серпня 1845-гов селі Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині. Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Найперше цей лист зацікавив мене фразою, на яку не звертали належної уваги, а з нею пов’язаній деякі інші дивниці, про що ска# жу далі. Оскільки йдеться про Шевченкову поетичну творчість, нагадаю, що минулого 1844 року Шевченко написав у Москві до# леносний “Чигрине, Чигрине…” (лютий) з його “московськими ребрами” і в липні – поему “Сон” (Комедія) з першим прямим об# винуваченням Москви в нищенні України – “України далекої, / Мо# же вже немає / Може Москва ви# палила / І Дніпро спустила / В си# нє море…” Той рік завершили дві блискучі за глибиною поетичної мислі поезії: “Заворожи мені, волхве…” (13 грудня) і “Гоголю” (30 грудня). Після цього впродовж дев’яти місяців Шевченко не вивершив ані жодного вірша, здається, що, так би мовити, ані хвали, ані ганьби я не сплітаю… Проте ми знаємо, що насправді в подоро# жах Україною ці місяці були нап# руженими, зокрема, у створенні багатьох малярських творів і ви# конанні завдань Археографічної комісії. За чітким узагальненням Івана Дзюби, “робота в Комісії давала Шевченкові можливість задовольняти свої пізнавальні й творчі інтереси, допомогла збага# тити уявлення про українську іс# торію, своєрідність різних укра# їнських земель; він зробив багато цінних фольклорних записів, мав нагоду професійно вправлятися в рисунку й малярстві”2. Звісно, що всі ці дорогоцінні враження з часом озвалися й у поетичних творах… Та про все по чину. Серед важ# ливих моментів згаданого пере# бування Шевченка у Родзянків необхідно відзначити його зна# йомство з домашнім учителем музики дітей поміщика Венце# славом Єдлічком і створення зво# рушливого портрета дворічного сина Родзянків Гаврила в… образі козака. Погляньте на малого з ясни# ми оченятами в незмірно великих для нього шапці#кубанці, широ# ких, як море, шароварах, всепо# криваючому плащі на плечах і червоних чоботях. А біла сорочка! Згадуються Шевченкові рядки: “Хатки біленькі виглядають, / Мов діти в білих сорочках…” А ще: “Чи я ж тобі не козак, не козак?” У лівій руці Гаврило тримає люльку, а в правій – яблуко… Ці# каво, що в українського мисте# цтвознавця Сергія Раєвського (1905–1980) портрет згадано з назвою “Карикатура на поміщи# ка Г. Родзянка”. До речі, саме Гаврило Родзян# ко вперше опублікував 1887 року Шевченкового листа, про який ідеться, йому належать окремі ві# домості про поетове перебування у Веселому Подолі, передані зі слів очевидців. Тепер – про спілкування Шев# ченка з чеським і українським му# зикантом і педагогом Венцесла# вом Єдлічком (1817–1880), інте# рес до якого зумовлювався тим, що той особисто знав чеських іс# ториків#славістів, діячів чеського і словацького відродження Вацлава Ганку і Павла#Йозефа Шафарика, відомих і Шевченкові з розпові# дей Осипа Бодянського. Саме знайомство й спілку# вання з цим вихідцем з україн# ської Варви, істориком і філоло# гом#славістом, у Москві в люто# му 1844 року спричинило до заду# му та створення Тарасом Шев# ченком поеми “Єретик”, що спо# чатку мала назву “Іоан Гус”, з наступною посвятою Шафарику. Основну роботу над поемою було завершено в Україні 10 жовтня 1845 року, тобто за два тижні до написання згаданого листа Род# зянкам. Важливе значення мало те, що Шевченко, завдяки пере# кладам Бодянського, був озна# йомлений з працями Шафарика “Славянские древности” і “Сла# вянское народописание”3, про# читав статтю учня Бодянського Спиридона Палаузова “Іоан Гус і його послідовники” та статтю “Гусити, Гус” в енциклопедично# му лексиконі А. Плюшара. Шевченкова посвята “Шафа# рикові”, написана 22 листопада в Переяславі, що відкривала поему, вразила всіх, а сам Шафарик, як зазначив Василь Білозерський, “плакав вдячними сльозами”: Слава тобі, Шафарику, Вовіки і віки! Що звів єси в одно море Слав’янськії ріки! У рамках цієї статті навіть та# кої інформації достатньо, аби пе# реконатися: несподівана зустріч Шевченка з Єдлічком зацікавила поета. Власне, й лист, який роз# глянемо, безпосередньо пов’яза# ний із нею… Тарас Шевченко пробув у Ар# кадія Родзянка недовго, хоч і за# пам’ятався той, очевидячки, на# довго, бо через аж 12 років Тарас Григорович назвав його у Щоден# нику “огидним старикашкою” і “сальним віршомазом”: “Він ме# ні за кілька годин так набрид сво# єю дурною естетикою і малоро# сійськими найбруднішими і най# дурнішими віршами, що я втік до його брата Платона4…” Портре# тований Шевченком Гаврило Родзянко пізніше свідчив, поси# лаючись на розповідь матері, що поет залишив їхній маєток, як тільки побачив “ляпаса чи поти# личника”, даного дворецьким одному з дворових хлопчиків. Мабуть, поет згадав, як він – школяр#попихач – потерпав од жорстокого дячка – гіркого п’яниці… Та що там! Шевченко і до Ар# кадія Родзянка перед тим переб# рався від власника села Василівка Віталія Родзянка, коли побачив розправу над кріпаком… Хай там як, у згаданому листі від 23 жовтня до Родзянків Тарас Григорович звертався до них ук# рай шанобливо: “Добрі мої Аркадій Гаврило# вич і Надія Акимівна. Як я тепер розкаююсь, що залишив ваші місця. З того часу, як приїхав я в Миргород, жодного разу ще не виходив із кімнати, і до всього цього ще й нічого читати. Якби не Біблія, то можна було б з глуз# ду з’їхати. Я страшенно застудив# ся, їдучи з Хорола, і чи вірите, що знаменитий Миргород не має ні лікаря, ні аптеки, а лікарня град# ська красується на головній вули# ці; стосовно Миргорода Гоголь трошки правий5, дивно тільки, що таке спостережливе око не помітило однієї дуже цікавої строфи. Чиновники, закінчивши денне служіння в судах земсько# му і повітовому, відправляються компанією за десять верст на вільну (тобто вільний продаж го# рілки) і, випивши по осьмушці, повертаються додому обідати. Чи не правда оригінально?” Ох і Тарас Григорович! Адже не випадково він уплів у текст листа згадку про Гоголя – за свід# ченням Шевченка в Щоденнику, Родзянко “лаяв наповал брудно# го циніка Гоголя, й особливо “Мертві душі” карав немилосер# дно…”. Як це було слухати поето# ві, котрий вважав, що “перед Го# голем треба благоговіти”, і про# сив Варвару Рєпніну вислати йо# му на заслання “Мертві душі”, бо “така книга, як “Мертві душі”, буде для мене другом у моєму одиноцтві!” Між іншим у Шевченковому листі є речення, написане ніби мимохідь: “Коли побачите Фанні Іванівну і Осипа Івановича, то побажайте їм од мене того, що вони самі собі бажають”. Ідеться про подружжя Дрекслерів, з яки# ми поет познайомився в Заїчен# цях. Як вважається, вони стали прототипом Прехтелів у повісті Шевченка “Прогулянка з задово# ленням і не без моралі” та, мож# ливо, образів Антона Адамовича і Мар’яни Яківни в повісті “Музи# кант”, що зафіксували ще Петро Зайцев і Сергій Єфремов. Утім, продовжую цитування листа фразою, в якій змішано, ска# зати б, “смиреніє лукаве” і гірку дій# сність: “Багато б я дав хоч за одну годину бесіди з вами, але, на жаль, настали дні випробувань… На швид# ке одужання не сподіваюся”. Очевидно, що в той момент Шевченко був у поганому настрої чи навіть у розпачі. Бо ж інакше не додав би ще й таке: “Спробував було вірші писати, але таке казна< що полізло з пера, що совісно в руки взяти…” В академічному комен# тарі сказано лише: “Про які вірші йдеться, не відомо”. Чому ж не відомо? У поперед# ній приїзд до Миргорода Шев# ченко написав 4 жовтня перші у 1845 році вірші “Не завидуй бага# тому…” і “Не женися на бага# тій…”, у яких, за словами Петра Жура, відчувається настрій, вик# ликаний невдалим сватанням до дочки священника Кошиця – Феодосії під час перебування в Кирилівці наприкінці вересня 1845#го. У глибокій трактовці Івана Дзюби ці ліричні перлини є ми# мовільними поетичними рефлек# сіями: у першому випадку – з приводу узвичаєних у суспільс# твах орієнтацій особистості на зовнішні щодо неї цінності (ба# гатство, влада, слава) і проти# ставлення їм самопочуття неза# лежності від цих міражів; у друго# му – майже апологія самотності як стану (хай і вимушеного), що забезпечує справжню неза# лежність від чужих присудів. Після цього, як уже від# значено, Шевченко завершив у селі Мар’янському (Мар’їнсь# кому) Миргородського повіту Полтавської губернії роботу над поемою “Єретик” і працював над поемою “Сліпий”, а містерія “Ве# ликий льох” датується 21 жовтня 1845 року; тут створено й епілог до містерії “Стоїть в селі Суботові…”. Встане Україна. І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!.. За таких огненно#творчих обс# тавин наївно припустити, що Шевченко справді звітував перед Родзянками про якісь поетичні дурниці, які нібито “полізли з пера”. Це той разюче#рідкісний випадок, коли Шевченкові слова не треба сприймати буквально. Можливо, в емфатичному пориві на тлі хворо# би, безкнижжя й одиноцтва йому на мить спала на думку тлінність його недавніх духовних зусиль… Але, певно, Тарас Григорович мав і практичний інтерес. Адже коли наприкінці листа до Родзян# ків, відправленого з посильним, несподівано завірив, що “цілує весь дім ваш”, то це було, звісно, удавано. Скажімо, у листах до справді шанованого Шевченком сімейства Рєпніних він писав: “Кланяюсь всьому дому вашому”. Так само просив і доброго знайо# мого Андрія Лизогуба: “Покло# ніться всьому дому вашому”. І в чому ж інтерес? Як з’ясову# ється: “В тій кімнаті, з якої я втік (утік, усе#таки! – В. М.), на поли# ці забув я зошит. Той самий, що дав Мечеславу (правильно – Вен# цеславу. – В. М.) В’ячеславичу, той прошу вручителю сього вручити оного, хоч справа і неважлива, але все<таки потрібна”. Немає сумніву, що Шевченків лист до нелюбого Аркадія Род# зянка було написано лише заради цих двох фраз. У дійсності справа була вкрай, однозначно важливою і потрібною, бо в тому зошиті Шевченко записав перший варі# ант поеми “Єретик”, який дав Єдлічкові прочитати, проте при# ховав це від Родзянків. Якщо зва# жити, що рукописну збірку “Три літа” Шевченко сформував аж у Києві протягом квітня–червня 1846 року, то йшлося про попе# редній зошит, куди поет запису# вав свої твори. Мабуть, посиль# ний приніс Шевченкові забутого зошита, принаймні Микола Кос# томаров згадував, що під час пер# шої зустрічі з ним у квітні 1846 року “Шевченко приніс з собою в кармані незшитий зошит своїх ніде не надрукованих вір# шів, читав їх, довів мене до пов# ного захоплення…”6 Іще раз: про яке таке спеці# альне поетичне казна#що могло навсправжки мовитися в Шев# ченковому листі до Родзянків?! Не було його! Не було в Шевчен# ка ніякого тексту, який йому, на# чебто… “совісно в руки взяти”! Насправді геній Тараса Шев# Т. Шевченко. Портрет Гаврила Родзянка. 1845 р. ченка був у той час у зеніті. Про це свідчать, окрім згаданих, і тво# ри, написані 1845 року невдовзі, а саме: поеми “Наймичка” (13 лис# топада), “Кавказ” (18 листопада); “І мертвим, і живим, і ненарож# денним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посла# ніє” (14 грудня); “Холодний Яр” (17 грудня); “Давидові псалми” (19 грудня); “Минають дні” (21 грудня); “Три літа” (22 груд# ня); “Як умру, то поховайте…” (25 грудня). Загалом упродовж жовт# ня–грудня 1845 року було написа# но п’ять визначних поем і низку віршів. Очевидно, що це був най# більш плодотворний час у геніаль# ній поетичній творчості Тараса Шевченка. Муза#чарівниченька не покидала молодого поета… ________________ 1 Зауважу, що 1846 роком не датовано жодного листа, а в до# засланчий період у 1847#му Шев# ченко написав лише Миколі Костомарову 1 лютого з Борзни. 2 Дзюба І. Тарас Шевченко. Життя і творчість. К., 2008. С. 261. 3 З іншого боку, Бодянський саме в серпні 1845 року надіслав Шафарикові “Кобзар” і “Гайда# маки” Шевченка. 4 Ішлося про поміщика Пла# тона Родзянка в селі Заїчинці. 5 Ішлося про гоголівську “По# вість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифорови# чем”, у якій описано місто, побуті звичаї його мешканців: “Чудове місто Миргород!”. 6 Хвилювання щодо тексту поеми, уперше виявлене тоді, ні# би передбачило його довголітні пошуки Шевченком. Як відомо, поему було переписано для збір# ки “Три літа” з невідомого авто# графа у квітні–червні 1846 року в Києві, при арешті поета 1847 ро# ку цей окремий текст було відіб# рано разом із альбомом “Три лі# та”. Наприкінці грудня 1857#го Шевченко просив у листі до Пан# телеймона Куліша: “Добре було б, якби найшов, а то шкода буде, як пропаде”. Після повернення із заслання до Петербурга поет одержав 28 березня 1858 року від Михайла Максимовича через Григорія Ґалаґана список “Єре# тика”, розшуканий істориком і бібліографом Петром Бартенє# вим: “Передав мені… мого в Москві віднайденого “Єретика”, тобто “Яна Гуса”, якого я вважав безповоротно втраченим”. Проте вже 5 квітня Шевченко писав Максимовичу: “”Єретик” мій не весь, тут його й половини нема. Подякуй за мене Бартенєва і поп# роси його, чи не достане він де# небудь другу половину…” Та реш# ти тексту не виявилося. Повний текст “Єретика” знайшли в архіві III відділу на початку ХХ століт# тя, його було надруковано за ре# дакцією Василя Доманицького в “Кобзарі” 1907 року.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин