Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Національна еліта · “Освіта через високу почуттєву гаму має дійти до єства кожного вихованця та їхніх навчителів і наставників”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Сяйво Шевченкової “Гори”

Слово Просвіти, №42–43 за 2025 рік

Даруючи ректорові Руслану Білоскурському від “Просвіти” на славний ювілей Федьковичевого Університету Книгу книг – “Кобзар” Тараса Шевченка, згадував, що останній прижиттєвий “Кобзар” нашого геніального Поета й Художника вийшов у світ коштом Платона Симиренка після його відвідин Млієва влітку 1859 р. та гостювання у Симиренків і Олексія Хропаля – керуючого Мліївським заводом відомої фірми “Брати Яхненки і Симиренко”. Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України Ці променисті миттєвості# згадки життя переслідують дони# ні, коли серед хаосу і трагедій вій# ни щастить знову “слухати” Шев# ченка разом із Музами, націо# нальною і світовою Музикою. Са# ме в цій емоційній сув’язі якось по#особливому відчувається сила правди українського серця. Бо цей стрижневий промінь дає відповідь на задавнене запи# тання: звідки беруться високо# розвинені нації? Очевидно, що з духовного простору рідномов’я, ріднокуль# турності, особистої і національної гідності. Із цілющих народних джерел, наснажених живодайною енергією високих прикладів жит# тя славетних Українців. І вже не# має сумнівів, що наша сучасна ук# раїнська політика й педагогіка щодо виховання Нації має опира# тися на ідеали Шевченка, Фран# ка, Федьковича, Сухомлинського, Ващенка, Огієнка, Русової, Анто# новича, Грушевського, Грінченка, Смаль#Стоцького, Волошина, Поповича та багатьох інших зна# кових українців, які сповідували найвищі ідеали українськості, на# ціональної ідентичності. Адже політичний і духовний ідеал Української Державности остаточно утвердиться лише тоді, коли Український Народ сфор# мує себе як освічений, свідомий, націєкультурний організм (не на рівні “свідомості” труханових), пізнавши правдиво свою історич# ну місію. Іван Дзюба свого часу правдиQ во скаже: “Майбуття України виQ рішуватиметься у сфері культуQ ри”. Справді, національна кульQ тура в нинішні трагедійні й героQ їчні часи є нашою найпотужніQ шою зброєю, визначальним чинQ ником нашого буття. Саме тому українознавство, шевченкознавство як система цінностей і знань про Україну та Український народ мусять става# ти найбільш ваговитим складни# ком у творенні Нації. Лише укра# Конкурс “Я – журналіст!” Розпочався прийом робіт на XVІ всеукраїнський конкурс творчих робіт “Я – журналіст!”. До участі запрошуються учні 5-11 класів, студенти коледжів, профтехів та університетів, а також вчителі та викладачі. На конкурс приймають твори, фото і відео. Участь безоплатна. Новація цьогорічного кон# курсу – окрема номінація для вчителів/вчительок та виклада# чів/викладачок. Вони зможуть надсилати власні творчі роботи і претендувати на нагороди за них, а не лише виступати керів# никами робіт учнів та студентів. Тема конкурсу 2025/2026 навчального року – “Пам’ятати# му”. У межах цієї теми учасники можуть розповідати про людей, події, явища, які залишатимуть# ся в їхній пам’яті або колектив# ній пам’яті українців, заслугову# ють на те, щоб запам’ятатися. Тематика конкурсних робіт може включати в себе події та героїв їноцентричність життєдіяльності і життєтворчості унеможливить прояви рудиментів “культурно< освітнього імперіалізму” москов# щини, реалізуючи найвищу місію – Виховання поваги до власного “Я”, свого Роду, Народу, України, слугуючи духовним, соціально# політичним чинником консоліда# ції і розвитку Української Нації. Тож Шевченкове “не вір мос# калеві” намагаються затерти більш нейтральними, аморфними сентенціями, пропонуючи “ста# вок, млинок, вишневенький садок”, свідомо недочитуючи Поета, не воліючи відчувати глибинність його Слова про дух Свободи і людської Гідності українців, усіх народів, де “чурек і сакля – все твоє, / Воно не прошене, не дане”. Бо це він і досі навчає нас не за# граватися “братанням” та “єднан# ням” з москвином, що ніколи не приносило бажаної волі і доброї долі, а тільки українофобію, нена# висть, бездержавність, національ# ну “німоту”, упокореність, без# пам’ятство, витолоченість народ# ної культури, історії, церкви. Ад# же вічна хтивість московії – зни# щити Україну. Окремі історичні факти є тому підтвердженням. Промовисто цю людожерну (пєтра вєлікого) парадигму (“ма# лую росію к рукам прібрать”) описав І. Огієнко в “Українській культурі” (1918 р.). А напередодні чорносотенна газета “Кієвлянін” виголошувала з остервенінням про небезпеку українства: “Укра# їнський рух для росії більш небезпеч# ний, ніж усі (європейські) разом”. А “доктрина троцького” на тій же україноненависницькій (уже більшовицькій) платформі ствер# джувала, що “Україна буде нашою тоді, коли Петлюра назавжди буде вибитий з пам’яті народу”. Уже після Другої світової, під час тре# тього голодомору (1947 р.) появ# ляється московська партійна (та# ємна) інструкція на 157 сторінок про знищення 3600 книг (найме# нувань) українських авторів… І цей духовний геноцид триває. Тому сьогодні Шевченків сві# тогляд і пророчий голос щодо бу# російсько#української війни, але не вичерпуватись ними. Героями творів можуть бути як військо# вослужбовці, так і цивільні. При оцінюванні журі відда# ватиме перевагу роботам, підго# товленим на основі власного досвіду конкурсантів або безпо# середнього спілкування з героя# ми, а не опрацювання загально# доступних інтернет#джерел. Нагородження переможців відбудеться в Києві у квітні 2026 року. Цьогоріч уперше офіційно відзначатимуться й лавреати регі# онального рівня, для нагороджен# ня яких проводитимуться окремі події в різних містах України. Організатором конкурсу є секретар Національної спілки журналістів України, засновник Школи універсального журна# ліста Віталій Голубєв. Із запитан# нями щодо участі можна зверта# тись до організатора особисто за телефонами (050) 339#39#85, (098) 500#47#60 або на електрон# ну адресу [контакт приховано]. Детальні умови конкурсу доступні за посиланням: https://bit.ly/3W1DARj дучини України, високі ідеали українськості є особливо затребу# ваними, ставши нашим націо# нальним знаменом боротьби за волю і правду, дороговказом Сво# боди, сяйвом “Гори” і стоїцизму морального опору. Сучасне “прочитання” укра# їнцями в ХХІ столітті життєтвор# чих ідеалів Тараса Шевченка – один із найбільших суспільних запитів у теперішніх умовах ек# зистенційної війни. Оскільки са# ме Він є знаковою Особистістю, яка навчає, переучує, надихає, консолідує Народ і Державу, нас# нажує всі сеґменти життєдіяль# ності праведним словом, думою, пересторогою і заповітами. Політика, література, історія, педагогіка, музеєзнавство, мис# тецтво, право, філософія потре# бують нині сутнісного доосмис# лення життєвих істин та реаль# ностей, особливо в наш час істо# ричних тектонічних розломів на# ціонального буття українства. Роль і місія людей, зайнятих у цих сферах, будуть завжди нік# чемними для Нації, коли нездат# ні зорієнтуватись у координатах сучасного українського світу, зіг# норувавши Шевченкову правду. Щоразу здійснюватиметься справедливе торжество істини, і таких людей (“митців, творців, купців і політиків”) завжди огор# татиме атмосфера народного, культурного, наукового небуття і забуття, оскільки стали “молити# ся чужим богам”. Мудро з цього приводу писав великий просвіт# ник і шанувальник Шевченка Сидір Воробкевич у “Рідній мові”: “Свої його (таких) цураються, / В хату не пускають, / А чужії, як за# разу, / Чуму обминають”. Справді, шлях душі, загарба# ної чужими цінностями, традиці# ями, ідеалами, веде людину в за# буття, бо “Не зрять Бога над со# бою, / Не знають, що діють”. Тож мусимо згадувати пов# сякденно прозірне Шевченкове слово, коли “на душу мою встали / Сильнії чужії.., невпинно “йти” до Шевченка, щоби не збиватися на манівці, щоби він торкнувся громадянського сумління і в Лю# дині “заговорила” гідність, націо# нальне почуття, українськість. І що настійливіше Кобзар стукати# ме у двері кожної суспільної оди# ниці, то міцнішим, згуртовані# шим ставатиме національний ор# ганізм, сильніше вироблятиметь# ся імунітет держави і народу, обе# рігаючи від новітніх загроз і ви# кликів. Якраз національне виховання є найнадійнішим підґрунтям у спра# ві зміцнення моральних сил і онов# лення, відродження душі народу. Маємо також опиратися на істо# ричний досвід, педагогіку таких міцних націй, як Німеччина, Анг# лія, Японія, які найкраще впрова# дили в освіту свої значущі націо# нальні скарби, а “національній пси# хології дали вільний розвиток”. На жаль, такі ідеї, світоглядні рішення, підходи до організації освітнього процесу, які впродовж тривалого часу (в умовах бездер# жавності) вироблялися суспіль# но#педагогічною думкою на рівні кращих мислителів, педагогів, просвітителів, письменників, митців і філософів, далеко не зав# жди ставали основою методології і практики нашої політики та пе# дагогіки. Хоча саме в їхній життєтвор# чості знаходимо ту світоглядну правдивість, яка є серцевиною на# ціонального виховання, коли в молодої людини не відбирається найголовніше право на індивіду# альність – бути українцем, “коха# тися в народних скарбницях” сво# єї національної культури. Бо той же Шевченко, як великий Навчи# тель української нації, завжди “бундючному чужому протиставив величне й потужне своє” (Донцов Д. Незримі скрижалі Кобзаря). Саме своє, рідне, природовід# повідне найбільш чутливо впли# ває на дитину. І тоді освіта, шко# ла стає спроможною виконувати головну місію – “збудити усі си# ли, збудити охоту до самонавчан# ня”, оскільки відбувається почут# тєве зрощення, формується стан високої емоції шани і любові до материзни – України. Для сучасної української шко# ли, яка попри все функціонує, розвивається навіть в умовах жах# ливої воєнної агресії росії, на# гальною стає реалізація тих зав# дань психопедагогіки, які опира# ються на основу національних вартостей. Бо лише тоді освіта (за С. Русовою) ставатиме: 1) індиві# дуальною і вільною, пристосова# ною до природи особистості; 2) національною; 3) відповідною со# ціально#культурним вимогам часу. Але для цього культурна скла# дова повинна бути найважливі# шим елементом у змісті й філосо# фії освіти. І коли так наполегливо впродовж тривалого часу звучать настійливі пропозиції щодо більш активного впровадження українознавства, зокрема шевчен# кознавства, в навчально#вихов# ний процес, то це передусім зак# лик до ефективності духовного, інтелектуального, психоемоцій# ного, громадянського розвитку людини. Приклад Шевченкового сві# тобачення є одним із промовис# тих підходів, коли вкотре йдеться про роль культурно#мистецької освіти у вихованні громадянина, нації, зміцненні української дер# жавності. Поет, Пророк, Буди# тель був “до нестями закоханий у свою Україну, якої другої чи рівної їй для нього не було на світі”. І як описує цей незбагненно чуттєвий стан Д. Донцов, то “в цьому йому помагала мистецька, вразлива на красу, натура, мистецька освіта, крім природи його країни…”. А “ви# димий світ довкола бачив він очи# ма предків, очима автора і читачів “Слова о полку Ігоревім” (“Незри# мі скрижалі Кобзаря”). Мистецтво, природа, перегу# ки історії і культури рідного на# роду – те, що творило його душу, сутність, патріотичність, бо “на явища природи, на твори мис# тецтва дивився він, “стримавши віддих”, як на вияв божественної краси, під її добротворчим впли# вом “відчував себе оновленою людиною”. Прикро, що в освіті замало говорять про ту високість чуттєвої гами Шевченкової душі, яка сприймала образ “золотого сонця” на своїй землі як “орато# рію без звуків, перейняту чудовою

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин