З роси й води! · “Митець переконаний, що треба самому побачити, пережити будь-які події, щоб відтак писати картини”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Творчість і волонтерство – два рівних є крила Заслужений художник України Микола Шевчук з Тернопілля зустрічає свою 60"ту осінь
Слово Просвіти, №42–43 за 2025 рік
Шістдесятий жовтень прийшов у життя заслуженого художника України, члена Національної спілки художників України, лавреата обласної мистецької премії ім. Михайла Бойчука та конкурсу “Людина року Тернопільщини–2015” Миколи Шевчука. Він також займається викладацькою роботою з 1995 року в Теребовлянському фаховому коледжі культури та мистецтв, де став одним із засновників відділу декоративно-ужиткового мистецтва.
Микола ШОТ Світлини автора
У творчості пан Микола бага# тогранний. Займається станко# вим і монументальним живопи# сом, графікою та скульптурою, працює й у декоративній техніці. Мав чимало персональних виста# вок. Душа його – волинська. У Шумській міській громаді на Тернопіллі – коріння Миколино# го роду, хоча сам народився вже за кілька кілометрів від прадідів# ських місць – у селищі Смига, що на Рівненщині. Студентські роки водили його у пошуках знань спочатку до Кременця, відтак – до Львова. Але зріле власне життя поєднав з княжим містом Тере# бовля Тернопільської області, звідки походить його дружина Оксана. Можливо, й недаремно з’яви# лася в його долі Теребовля – міс# то, якому з першої писемної згад# ки вже понад дев’ять сторіч. Адже стародавнє якнайширше знай# шло відображення в творчості па# на Миколи. В іконографії свято дотримується візантійської мане# ри написання. Скільки творить, стільки сюжети картин пов’язані з українськими народними пере# казами, казками, піснями, дав# ньоруськими літописами, дохрис# тиянською добою. Усе дитинство він провів з дідусем і бабусею на Шумщині, чимало легенд розпо# віли вони внукові. Дитяча пам’ять закарбувала назавжди безкраї по# ля з житами й пшеницею, з яких не було видно йому світу – лише налитий дорідний колос, полум’я червоних маків і синь волошок. Він стояв між землею й небом, заслухався у спів жайвора, задив# лявся, як стрибають прудко бар# висті коники#стрибунці, що, бу# вало, не раз губив дорогу додому. Але страху не відчував. На шлях якось та виходив, зате переповне# ний був красою природи й линув до неї знову й знову. Цей відгомін дитинства зали# шився нині й на полотнах худож# ника – у пейзажах, квіткових композиціях. Квіти він любить не лише відтворювати пензлем, а й вирощувати. Кілька сотих влас# ного городу щороку відводить для них. Поратися біля них нав# чила мати. Трьох синів народила вона. Мріяла про доньку#поміч# ницю, та не судилося. Проте батьки навчили хлопців однаково шанувати як “чоловічу”, так і “жіночу” роботи. Тож і квіти сія# ли брати, і біля кухні матері допо# магали. У самого ж Миколи після одруження з красунею Оксаною народилася донька Марійка, нині вже теж знана у краї художниця Марія Тимчук.
Живописний всесвіт З Миколою Шевчуком я по# знайомився рівно 15 років тому, коли напередодні Великодня за# вітав до його хати, аби підготува# ти матеріал до газети “Урядовий кур’єр” про його цикл “Писан# ки”. Він не лише відтворив пи# санки на полотні, а й осмислив її орнаменти, кольори, символи. Задля цього прочитав чимало від# повідної літератури, вивчав пи# санкарську науку, традиції всіх українських регіонів, ознайомив# ся на виставках, у колекціях з розмальованими#розписаними яйцями. “На писанках знайдете не лише прості елементи, що символізують певні побутові речі, – ділився думками художник. – Від них віє філософією життя. Давні мислителі, напевне, різни# ми знаками закодовували чи по# давали інформацію про власне розуміння сутності людини, її буття, а також взаємин, обрядів, всесвіту”. Лише кілька назв по# лотен на цю тему: “Подільська княгиня”, “Покутські стріли”, “Решето”, “Буй#тур”, “Гуцуль# ські риби”, “Дзвіниця”, “Сорок клинців”. А от “Полтавське вор# кування”, на моє щире прохання, навіть прикрасило обкладинку моєї книжки “Життємір”. Звісно, про всі твори Миколи Шевчука й не розповісти. Згадаю хіба ті, які викликали захоплен# ня, зокрема, у мене, або ставали знаковими для самого автора. Як#от “Прихилилося небо”. До творення цієї роботи спричини# лася радісна подія в особистому житті – художник тоді став діду# сем. Ця картина – стилізація на тему українських народних ка# зок. Дідусь бавить внучку, до його хати прихилилося небо, як озна# ка щастя, втіхи, а лагідна хмарин# ка стала своєрідною забавкою# тарахкальцем для немовляти. Пан Микола роками стає як# що не учасником, то організато# ром пленерів. Уперше на такому заході я побачив його в липні 2013 року у селі Жуків біля Бере# жан. Справжня філософська та історична драма нашого народу постала тоді з його роботи “На Вкраїні мелять жорна”. Це своє# рідний творчий відбиток страшних подій першої по# ловини минулого століття. Лірник грає та розповідає і про трагізм власного жит# тя, і долі всього українства. Видніється хрест, який в Жукові на місцевому цвин# тарі поставили у пам’ять про полеглих Українських Січових Стрільців та воїнів Української повстанської армії. Поруч – розп’яття та жорновий круг. На перед# ньому ж плані картини ав# тор зобразив три колоски ячменю й пшениці. Їх бу# ревій воєн, голодоморів трохи зігнув#похилив, але вони не впали, а отже, обов’язково піднімуться, заколосяться щедрим зер# ном, і головне – малий ко# лосок набереться сили#мі# ці, забуяє життям, його не зможуть#таки змолоти ті нещасні жорна, він дасть майбутнє разом з озими# ною, що вже зростає. Мо# лоде колосся постає симво# лом української юні, якій іти в майбутнє гідними бу# дівниками своєї держави.
Заслужений художник України Микола Шевчук працює над “Різдвяним натюрмортом”
“Псалми Івана Богослова” – це була назва другої картини пана Миколи. Вона вже більше тяжіє до релігійної тематики. На тлі старовинної жуківської церкви, що зведена на честь святого, апостола та проповідника Івана Богослова, канти виконує лірник (його прототипом став учасник пленеру – відомий львівський ху# дожник Михайло Безпалків). З#під пензля Миколи Шевчука вийшла тоді й третя “лірницька”, але вже декоративна робота – “Велик День”, де автор, серед ін# шого, зосередив увагу й на еле# ментах писанок різних етногра# фічних районів України. Місцем Миколиного пленер# ного всесвіту воістину став Ма# рійський духовний центр у Зар# ваниці. Сюди впродовж років він привозив своїх колег як організа# тор живописних акцій просто не# ба “Вікно у Небо. Зарваниця” та “Тобі, Богородице!”. На цю добру справу отримав навіть благосло# вення від глави Української гре# ко#католицької церкви Блажен# нішого Святослава (Шевчука). Якщо пленер “Тобі, Богороди# це!” взявся за започаткування сакральної колекції Зарваниці, про яку ще колись мріяв митро# полит Андрей Шептицький, то іконописний “Вікно у Небо. Зар#
Перший відкритий в Україні пам’ятник Небесній Сотні у м. Теребовля на Тернопільщині, скульптор Микола Шевчук ваниця” поставив пе# ред собою завдання – творити образи для церков Тернопіль# сько#Зборівської ар# хієпархії УГКЦ. При# мітно, що на таких мистецьких заходах писали ще образки янголів#охоронців для українських вої# нів. Особливістю пле# неру “Тобі, Богоро# дице!” стало й те, що 2023 року його учасни# ками були лише художниці. Микола Шевчук любить пи# сати також портрети українських світочів. Зокрема, працював над втіленням образів ватажка оп# ришків Олекси Довбуша, козаць# кого полковника Морозенка. А-от Дмитро Вишневецький постає одразу з двох його картин. На од# ній легендарний військовик зоб# ражений з луком на тлі родинно# го палацу в селищі Вишнівець, в якому народився, інша показує Байду на тлі Хортиці. Створив та# кож портрети гетьмана Павла Скоропадського, видатної спі# вачки Соломії Крушельницької, українського поета, радянського політв’язня Василя Стуса. Поет# борець намальований на полотні на тлі темного та світлого кольо# рів – символів холоду й тепла. А ще автор додав до портрета стилі# зований образ калини як знаку України, яка була у серці Василя Стуса завжди. Навіть епосному козаку Мамаю вирішив надати образ Михайла Бойчука, одного з основоположників монументаль# ного мистецтва України ХХ сто# ліття, якого сталінський режим репресував, а відтак стратив. На портретах Миколи Шев# чука постають й нинішні захис# ники України. Є серед таких ро# біт і портрет полеглого Героя Во# лодимира Питака, тіло якого Ми# кола Шевчук доправляв з одного з моргів Дніпра до родинного се# ла Дарахів на Тернопіллі. Варто зазначити, що Володимир десять років перед тим за “зеленою кар# тою” став проживати у США, спочатку в Дейт# ройті, а потім – у Чикаго. 2014 року приїхав відвіда# ти батьків і здав квиток на зворотній авіарейс та пі# шов на фронт. 25 січня 2015 року в бою за висоту 307,5 біля с. Санжарівка на Донеччині загинув. То# ді йому та його побрати# мам вдалося знищити три танки та чимало живої си# ли противника. Микола Шевчук про останній бій Володимира мав розмову з командиром взводу, в якому служив Герой. Тож історію цього історичного моменту зафіксував пен# злем на полотні. Портрет Володимира Питака придбали у США, кошти витратили на потреби ЗСУ.
На струнах доброго серця Микола Шевчук енер# гійний не лише на мис# тецькому та духовному поприщі. Він активний і в громадській діяльності. 1990 року, навчаючись у
“Прихилилося небо”
тодішньому Львівському політех# нічному інституті, він брав участь в акціях непокори, що отримала назву Студентської революції на граніті. Коли 2004 року розпоча# лася Помаранчева революція, подався до столиці, аби стати в лави протестувальників. Звісно, Революція Гідності теж поклика# ла пана Миколу на барикади. Сумління, власні переконання не дозволили йому бути осторонь страшних подій, які опісля Май# дану приволокла на нашу землю російська агресія. Він разом з де# якими майданівцями 2014 року організувалися в громадську во# лонтерську організацію “Тере# бовлянська вежа”. Завжди були на зв’язку з фронтовиками, знали про всі нагальні потреби воїнів. Чого лише не доправляли на вог# ненний схід країни впродовж ро# ків – від плівки, шоломів, берців, термобілизни до ключів для ре# монту вантажівок, бронетехніки, буржуйок, скоб… Митець переконаний, що треба самому побачити, пережи# ти будь#які події, щоб відтак пи# сати картини, творити скульп# турні композиції, інакше це бу# дуть нещирі твори. Тому він був на Майдані, з фронтовиками – на передовій, спілкувався з ними, бачив, скільки поту й крові про# ливає ратна справа. Пан Микола став автором першого в Україні пам’ятника Небесній Сотні, який урочисто відкрили в м. Теребовля на початку червня 2014 року. Зда# ється, ця скульптурна компози# ція увібрала в себе всі символи Революції Гідності, тож її можна читати, мов розгорнуту книгу. 2016 року Микола Шевчук разом з відомими художниками Богда# ном Ткачиком, Олегом Шупля# ком, Михайлом Дирбавкою та Богданом Бринським відгукну# лися на пропозицію обласної та районної влади написати ікони в каплиці, яку звели на вшануван# ня пам’яті полеглих Українських Січових Стрільців на горі Лисоня поблизу міста Бережани. Якщо не у військових лавах, то маєш щось робити для фронту – так повинен постановити собі кожен українець, переконаний заслужений художник України Микола Шевчук з м. Теребовля на Тернопільщині. Адже лише ра# зом можна перемогти цинічний та знавіснілий рашизм. За армією має стояти надійний тил, а отже, треба сумлінно працювати, спла# чувати податки, займатися доб# рочинністю. Пан Микола вірний цьому обов’язку, як і творчості. 30 жовтня, в день свого 60$річчя він запросить шанувальників влас# ного таланту до Тернопільського обласного художнього музею на персональну виставку “У нашім раї на землі…”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
