Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №43 за 1998 рік

Слово Просвіти, №43 за 1998 рік

Ю й а З 1 ЛЯ пі 1 п КО яд в - і Н - .-й РУ -а прізчня 4 -. бо ПР Р - - ї їв 5. Р ОН А ИАСУЯ, 914 ЗРОРОВЯ! Слово ПРОСВІТИ ол 0 вні нн Михайло Лукінюк (68/56 ЗОЄ/Об ЯРИ, оіфИнЯ брериаюувнт м Р ..22 «Последний день перед Рождестявом прошел. Зимняя, ясная ночь наступила. Глянули звезб. Месяц величаво поднялся на небо посветить добрьом людям и всему миру, чтобь: всем бьшо весело колядоват.ь...» Микола ГОГОЛЬ. «Ночь перед рождеством» По щастю, моя люба Буковина, де я народивсяї виріс, де народжувалися були поховані мот пращури, дещо «спізнилася» зі вступом до Союзу. А тому заповзяті будівничі «нового мира» не встигли понівечити та знищити там усе настільки, як це мало місце В інших регіонах України. Особливо це стосувалося духовної царини, яка взагалі не так швидко піддається руйнації, як, скажімо, набутки матеріальні. А тому й донині живуть іще там традиції, що складалися упродовж столпь, зокрема й відзначання Різдвяних свят. Дитячі спомини про це дуже урочисте г водночас веселе святкування на все життя залишили незгладимий слід у моєму серці Із наближенням Свят-вечора моя дитяча душа сповнювалася якимось особливим відчуттям урочистості й незбагненної таємничості. | коли під столом вимощувалися аном уявлювані ясла | коли стіл, у суворій відповідності з багатовіковимим канонами, заставлявся особливими стравами, з деякого погляду, може, навіть чудернацькими (як би ви поставилися, скажімо, до смажених з великою кількістю цибулі на олії. оселедців? р-р - чи не так? А насправді - пальці п лизуєш!). | коли під час головного діЙСТВа - колядування - разом із старанним виспівуванням священних, хоча и - з огляду на малоліство - не завжди зрозумілих слів, душа теж сповнювалася якоюсь трепетною святістю. 8 міру наближення жаданої хвилини нетерплячка непомірно зростала, ї ми, мов застояні у осоружному загоні лошата, що з подихом вітру відчули паморочливі пахощі соковитого лугу, нетерпеливо тупцяли, плутаючись попід ногами у заклопотаних матерів, вешталися по хаті чи подбір'ю у марному с ат! ЗЕМЛІЛЕКЗРІКЕЗНОВИЙЕЯНЛРОДИБСЯ намаганні прискорити неспішний плин часу. Врешті-решт не витримували і вкотре запитували: - Мамо! Можна вже йти? - Зачекай, дитино, ще зарано. Прислухайся, як почуєш перших колядників, то й собі рушиш. | - То що ж я вколядую, як сидітиму тут, коло вас! - перечить, аби останнє слово було за ним, невдоволене «лоша», однак прислухається. . Ось десь неподалік зарипіли вулицею чиїсь легкі та квапливі кроки. - О, чуєте, до суадів уже пішли! - напирає «лошатко». - Та ні, То, певно, суадка Марія поспішає з ферми. Бідна жінка, не має спокою ні в будні, ні в свята зі своїми телятами. Які я оце з тобою. Та воно й саме знає це, але так уже нестерпно хочеться вирватися нарешті у той чарівний простір, що невтримно манить зараз уах дітлахів рідного села, яке на ту пору притихло в сутіні, мов зачароване царство Який то вечір! Глибокий оксамит неба як ніколи рясно засіяний безліччю яскравих діамантів - сьогоднінавіть зазвичай байдужо-холодні зорі пустотливо-заклично виблискують якимось особливим, теплим сяйвом. А їх поважний опікун місяць по-молодечому лукаво позирає на землю, очікуючи, коли щедро висріблений його сяйвом пухкий сніжок весело зарипить під жвавою ходою перших дівчат-колядниць |в тому фібляатому водоспаді небесних променів звичний удень альський краєвид стає справді казковим видивом. На тлі сліпучої нескінченності снігу та невимірної глибини цічного неба з-попід темних, наче підмальованих, стріх якось особливо заклично світяться яскраві вікна чепурних хат Наче казкові персонажі, застигли, крислато розкинувши розпушені інеєм руки-віття, вуличні верби, відкидаючи на срібне покривало снігу свої таємничо-чудернацькі тіні. Далеко за городами виблискує упокорений блискучим льодяним панцирем улюбленець сільської! дітвори норовливий Сирет, а за ним таємничо-мовчазним велетом нависає місцева Джомолунгма із дещо дивакуватою назвою - Глюжа А разом з усіма нами все це и складає той єдиний і неповторний куточок на землі - наше рідне село Черепківку. 10т зараз усе це дощенту просякнуте незрівнянним передчуттям Чарівності, Татниг Святості різдвяного вечора Подібним настроєм повниться усе живе довкіл Навіть сердитий Бровко, зранку спозираючирадісно-заклопотане порання господині, поволі и сам перейнявся якимось дивовижним відчуттям, що, мов таємничо-незбагненні пахощі, подразливо лоскоче иого чутливі ніздрі Ось він нервово заметушився, дрібно дзеленькаючи ланцюгом, ! кілька разів хрипко гавкнув, Але не відстрашливо, як бувало завжди, коли чув наближення чужих, а навпаки, заклично Інавть заскавчав, догідливо вимахуючи хвостом, ніби запрошуючи не проходити мимо. Чекати довелося недовго - ледь скрипнула хвіртка, почулося легке дріботіння прудких ніг, | майже одразу під завбачливо прометеними від снігу Вікнами почулося довгоочікуване - Пане господарю, можна заколядувати"? А вже хвильку по тому срібно-кришталеві дзвоники схвильованих дитячих голосів протяжно затягли - Б-о-г п-р-е-д-в-і-ч-н-и-и н-а-р-о-д-и-в-с-я- Почалося! Господи, дякуємо тобі, що, дбаючи щоденно про хліб наш насущний, не забуваєш про наші душі, бо це - справді таки незабутнє. Та найбільш видовищно цікавим ставав третій вечір коляди - «на Василія» Цього вечора «звичайне» колядування, себто співання традиційних колядок, замінювалося своєрідним - речитативом на філософськопобутову тему, т. зв. «гейканням» Пішов баді Василь на високу гору орати Розорав надвоє, натроє / посіяв яру пшеницю Дощик іде, пшеничка росте - Гоніть, мой хлопці! Гей, гей! До того ж, його обов'язково належало супроводжувати гучним лясканням батогагарапника та натужним муканням саморобного «бугая». Та, головне, що саме в цей вечір на різдвяній «сцені») в п е р ш е з'являлися переряджені (за місцевою термінологією - перебрані) парубки старшого віку. Починали вони доволі пізно із наперед визначеного кінця села і за ніч мали обійти уа найважливіші його кутки. Рухалися повагом, надовго затримуючись коло обраних господ Саме обраних, бо їхніх відвідин удостоювалися лише ті господи, де мешкали дівчата, які вже досягли дошлюбного віку - до всілякої там дрібноти вони «не опускалися». А тому удостоєний таких відвідин господар тримав за велику честь гостинно запросити цю альську «трупу», що тільки-но завершила виконання свого, не стільки завченого на нечисленних репетиціях, як блискуче зімпровізованого невгамовною фантазією, «номера», до хати 1, заплативши за таку честь чималу дещицю грошей, що не йшла ні в яке порівняння з тим, що давалося «рядовим» колядникам, щедро почастувати. І взагалі - уаляко догоджати, бо не потрафити - не приведи Господи! | про дівчину піде поголос, що, мовляв, якась вона «не така», та й батьки в неї, видать, «не того»... Але це - потім. А тої ж таки ночі у «міченій» господ) обов'язково станеться якась несподіванка: скажімо, вранці здивований господар раптом не виявить на звичному місці воріт, а згодом іх знайдуть у якомусь яру чи виявиться, що ними перегороджено дорогу десь на протилежному кінці села, або «щезне» з хліва корова, а вже вдосвіта прибіжить наполохана сусідка - Чого це ви свою Дермидору завели до моєї стодоли - вона за ніч половину нашого лабуза (так на Буковині називають кукурудзяне бадилля) зремигала! Пригадую, як свого часу наш сусіда дядько Василь, у якого була на виданні красуня донька, не знайшов вранці свого Сірка - той щезнув без сліду разом із ланцюгом і будою | поки знервований дядько гасав по наиближчих сусдах, не менш знервований Сірко, розпачливо вителенькуючи довгим ланцюгом, ошаліло метався навкруг своє! буди на центральному роздоріжжі села, а ранні перехожі зчудовано дивилися на цю небувальщину (хоч, по правді, сельчани ще більше здивувалися 6, якби нічого подібного ціє! НнОчі не сталося), намагаючись здогадатися, хто ж цього разу - |, головне, чим «проштрафився» перед тим прискіпливим парубоцтвом? Та всі ці «маленькі трагедії» були значною мірою покриті непроглядним мороком ночі. А от ураніці, коли дещо зморена, але не полишена енерпі та бажанна побешкетувати, ватага добряче «ПіДІГртих » парубків, що, нарешті, остаточно увійшли в ни зах поні о своюроль, через усе село повертається на той кут, звідки вони звечора розпочали свою ходу, ПОВОЛІ розгортається спраЩавжніи вертеп Наче вихор проноситься селом давно очікувана чутка є «Перебрані идутьі!! На цей клич, що за силою свого емоційного впливу може бути порівняний хіба що в загальновідомим флотським «Полундраїї!», із усіх ближніх - і В Дальніх не глухі мешкають! - хатнацентральну вулицю висипають уп, хто може ходити, повзати, взагалі якось пересуватись, а тих, що не можуть навіть цього, везуть чи несуть Ті, що 8 змозі, адже цей своєрідний неповторний альським карнавал відбувається лише двічі на рік (ще раз - на Водохрещу, або, як кажуть в моєму селі, на Йордан) І то таки справд) є щО бачити! На тлі сліпучо-білого снігу ця неповторна етнографічна група виглядає напрочуд мальовничо Перед тримає хвацький чорновусо-чорночубий «офіцер» (він, за традицією, вважався провідником ватаги чомусь іменувався «калфою») в щедро розшитому позументом мундирі, з червоними погонами та срібними еполетами - т усім іншим відповідним причандаллям, притаманним його високому чинові. Та найбільш хвилюючим елементом його військової амуніції в наших дитячих очах була, безперечно, крива шабля - ми й на хвильку не сумнівалися, що вона найсправжніанька - у багато оздоблених піхвах (можливо, така сама була й у мого діда Миколи, що довгий час прослужив у війську Франца-Иосифа, в усякому разі на фотографіях, що збереглися, він - теж в шаблею та хвацько закрученими вусами - виглядає не менш імпозантно). Уся хлопчача малеча села із замиранням серця мріяла бодай доторкнутися до того дива. Попри цю, безперечно, «центральну фігуру», булочимало йінших традиційних персонажів різдвяного вертепу, зокрема яскраво одягнена й щедро нарум'янена «баба», доволі арий на такому багатому тлі, зате - з рушницею (майстерно зробленою і ретельно вифарбованою «під справжню»), «дід», одягнені «по-мІСЬКОМму»? «пан» та «паня», далі - двіЙКО-Трійко традиційних, чорних, як сажа, «чортів». Та найбільш колоритною і таємничою фігурою був майстерно виготовлений страхітливий «ведмідь», якого в нашому селі зовуть «вурсулом». Пам'ятно до цих пір, як страхітливо стискалося й умлівало моє дитяче серце, коли він - не дай, Боже! - раптом спрямовувався у той бік, де в ту хвилину перебував я «со товарищи», - пкали щодуху світ за очі, аж п'яти димилися! Тож утомлена і, як уже наголошувалося, добряче «підігрта» ватага поволі сунула селом, час од часу зриваючись на черговий бешкет, То найпрудкший із чортів, уздрівши в якомусь дворі необачно зоставлену господарем драбину, миттєво куди тим верхолазам! - видирався на дах і заходився прочищати хатній димар, та так завзято, що густі пасма сажі так і порскали через вікна та двері, завчасно відчинені запопадливими «асистентами», в той час як інший чортяка, добувши в засмальцьованої! торби завбачливо запханого туди жирнючого щура, наводив ним серед легковажного дівоцтва страшну паніку, що супроводжувалася пронизливо-розпачливим вереском. «Вурсул» переважно «працював» з дітлахами, а ласий до солодкого «ДІД» - ПО жІНОЧІЙ «Лінії» в той часяк ЙОГО напарниця «баба», застосовуючи різні напрацьовані «номери», відвертала увагу «публіки» на себе, «дід», що називається тихою сапою, підкрадався до наміченої «жер: тви» і раптово, немов шуліка, нападав на не! При цьому він валяко намагався повалити заскочену зненацька молодицю у Сніг, аби жартома піддати її гарячим поцілункам або, задравши догори (наскільки це дозволяли дещо спрощені - з огляду на загальне звесеління - зазвичай строгі альські правила пристойності) спідницю, завчасно налаштованим для такої справи віником енерпино намітав під неї! свіженького сніжку. Та Й ІнШ! особи цього дійства діяли в міру входження У ВІДПОВІДНИЙ «сценічний» образ. До того ж незмінно привітна реакція доброзичливо! «аудиторії», що прихильно ставилася до будьяких вибриків своїх улюбленців, спонукала останніх до все зростаючого розгулу їх -! Так доволі буйної, з огляду на вік і обставини - творчої фантазії. Село веселилося. Ці, а також інші освячені багатовіковою традицією альські святкування, як, наприклад, Великдень, храмове свято, весілля тощо на все життя сповнювали душу якимось особли: вимінеповторним відчуттям святостта власно! причетності до цих давніх традицій наших предків, давали можливість усвідомити себе невід ємною часткою свого народу -Баба Василиха рано встала, Чорні очі обмила, Богу ся помолила, Рукави закотила, хліб замісила, в піч усадилі г ГоніТь, мой хлопці! Гей, гей!/. Дала тому, що на печі / гому, що під припічком, Дала тому, що на постелі і гом у, що п поспллю. Дала тому, що на лаві Ці / тому, що ПД лавицею, Дала тому, що на порозі, / том у, що під порогом, мам, колядникам, по букап" На щастя, ма здоров'я! - 1 буката - скибка хліба, калача п кн .

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин