Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №43 за 1998 рік

Слово Просвіти, №43 за 1998 рік

с-г пет 0 Ївідповідей: інтелігентна віра. Дещо народною часом же а ПЕ Р и - жона 0 поревчани ПпРОРОВЖЧеМО УПЕМОЯ яку ВІДГ) Миколенко з К| Не без певного здивування прочитав у ЛУ від 30.10.1997 статтю відомого письменника Романа Іваничука «Церква чи требищеї», де автор порядно (хоч і не наводячи особливих підстав) гудить так звану РУНвіру (рідна українська національна віра), пропоновану паном Левом Силенком, чомусь плутаючи її з язичництвом, хоч ідеться про того ж єдиного Бога. Їй наслідувала стаття «Поле битви» письменника Олександра Ярового (ЛУ від 20.11.1997), а потім у «Слові Просвіти» (листопадове число 11) стаття пана Ярослава Велигана «Злий корінь «рідної віри». Одна стаття -- випадок, дві підряд - збіг; три - можна вважати й системою. Отже, оприлюднення чи навпаки -- відхилення даної! статті - чітко покаже, з чим тут ми маємо справу: чи з цивілізованою дискусією, чи то з кампанією совєцького зразка, де слово передбачливо надається лише одній стороні, яка заздалегідь призначена бути правою. Але перед тим, як перейти до суті справи, - необхідні деякі зауваження. Автор був свого часу охрещенний за всіма правилами, та хоч 1 виховувався в совєцькому суспільстві -- так І не став атеїстом (або -- поготів, комуністом). З десятьма заповітами знайомий з дитинства, та їх не порушував. До РУНВіри не належу, знайомий з нею радше поверхозо -- за відповідями пана Л. Силенка на Узапитання людей (див. нац. часопис Україна, Ме 27, 1992), але згодом з кожним словом на всіх 3,5 сторінках його інтелігентна людина, видається мені етимологія пана Л. Силенка, але...Коли пригадую наших поштивих офіційних експертів від історії -- навіть полегшено зітхається... Великим гріхопадінням християнства, маловідомої доти секти юдаїзму, - був капітальний успіх, коли наприкінці ЇМ ст. воно стало державною релігією Римської рабовласницької імперії. Копи, так би мовити, до плащаниці Христової загорнувся конаючий імперський антихрист. З релігії пригнічених перетворитися на державну релігію їх гнобителів - то було щось. В імперіях агресивне все - мова, культура, релігія; все відчужується, все перетворюється на знаряддя агресії. З тої причини, що розвинена імперія - то й Є втілена агресія в її чистому вигляді. Власне цей вирішило, в чималому ступені, подальший шлях християнства: палення живцем сотень тисяч єретиків, сотень тисяч «відьом», безоглядне винищення «поган» (власне -- інаковіруючих) та насильницьке нав'язування цілим народам, з наступним нищенням їх власних купьтур; тут є що пригадати. Чи, може, хтось насмілиться твердити, що цього не було! - не радив би... Подекуди - й тепер не ліпше, Обмежимося одним свіжим прикпадом. Кажуть, московський православний патріарх Алексій нещодавно особисто пазив по підземних бункерах, благословпяючи російські ракети з атомними боєголовками націлені на весь світ. Зброю масового нищення людем. Таке щось навіть коментарів не потребує. То, може, й це є християнство! Так, чинев усьому цьому, минулому та сучасному, - криютьсяи корені пошуків нової віри? В Україні, на відміну від позостало! Європи, християнство відоме ще з апостольських часів та пов'язується з діЯЛЬНІСТОЮ апостола Андрія -- хрестителя готів. То було іще перше, недержавне християмство, неагресивне, невомовниче. Воно пегко сприймалося народами України, бо дого новітня для Риму мораль була їм здавна відомою, так само, як ідея єдиного Бога, Владця Неба та створця всього сущого. Про це саме, доречі, добре та ликом спушно пише у своїм статті и панР ш-о пені - шо НЕРЕСТ. В і і Хони рен я ; Я ї прик газета с Слово Просвіти» надр ук увала ре лигана «Злий корінь «Рідної віри» на Заремба, ес 2 ча Е я колективним листом панове Бойко, ренко за м. Павлограда, а також /Й. о реірани еедраде та О. Боргардтз м. Донецька, які Р Жолрвдой очкою зору Я. Велигана. Продовжуючи УСІ, друкуємо статтю професора О. Боргардта (найбільш а ргументовану, на наш погляд) та роздуми | тенника А. Гопачевського. Запрошуємо до розмови й ІНШИХ ЧИТачів нашого видання. Іваничук. Александрійський єпископ Тертулліан (160--240), один з «батьків церкви», вважав Скитію християнською країною та певно мав на те рацію. Це первинне християнство не нищило культури народів, радше пристосовуючись до них: свято зимового сонцевороту стало Різдвом Христовим, а свято весіннього рівнодення -- Паскою, Великоднем. Р Ванні «Перше, що впадає в око, це якимсь антихристиянським цієї! філософії духітон. Змолоду перечитуючи праці, присвячені біблії та пророкам, пильно раннім християнством займаючись, Леся Українка ніяк ! ніколи не могла примиритися з основами християнського світогляду» (М. Зеров, Твори, т. 2, Київ 1990, с. 386). Як можна безпосередньо судити з творів !! само!', рисами не до прийняття в ньому вона вважала наступне: І. Рабський та принизливий характер цієї релігії в цілому. 2. Антиїнтелектуалізм, проповідь блаженного невігластва. 3. Космополітизм; забуття націй та імперські всесвітні амбіції Чи ж нев цьому знову пежать причини пошуків оновлених вір! Але переийидемо до окремостей, ЯКІ дають змогу глибше зрозуміти представлену нам нехіть до РУНвіри, а власне -- РУНвірофобію. ПанР. Іваничук пише: «Ще недавно нам накидали марксистську релігію. Проте більшовики зробили менше лиха для церкви, ніж можуть зробити новітні пророки». ПРИХ | КАМПАНІЯ ЧИ СПРАВЖНЯ ПРОБЛЕМА? ЕЕГ БАРАН На все це є вагомі підтвердження. Коли 375 р. в Україні раптом спалахнула війна між гунською державою, що розлягалася поміж Дніпром та Волгою, І двома готськими державами на правому березі Дніпра та в Румунії, -- біженці цієї війни (полохливі римляни охрестили їх «переселенням народів») -- усі були християни аріянської віри. Наступні півтисячоліття Гунського каганату, коли об'єднана гунами Україна стає наддержавою Європи, полишаючись ривалем та антагоністом Риму, були роками віротерпності та релігійної строкатості, коли оживають віри минулого, а країною гуляють навіть ідеї буддизму та Тантри. Епоха Київської Русі, з якої починається офіційна історія України, бо так призначила нам це історія російська, -- не була зорею української державності, навпаки, була епохою занепаду великодержави Європи. Володимирове хрещення, з приводу якого було стільки галасу, стало не першою, а радше останньою появою християнства в Україні, стало лише перехрещення м країнидо ортодоксального візантійського християнства, релігії рабовласницької імперії -- спадкового та запеклого ворога вільної України готів та гунів. Княжою духовною капітуляцією переднею. Вонай визначилакінцеву загибель Київської держави, бо протиставила її народам Великого Степу, невід'ємною частиною якого завжди була Україна. Це християнство було вже радикально відмінним від відомого нам раніше, - жорстоке, нетерпне, невігласне. Яке свідомо знищило всю попередню, «поганську» історію країни. Все згубне значення для України візантійського православ'я, що аж так добре прижилося в Росі, -- важко переоцінити. Воно стало згодом чи не гоповним із кайданів, що прив'язували Україну до згнилої імперії «єдиновірців» . Втім, про це чудово написав ще іван Багряний. Розлогу цитату з нього наводить пан Олексій Коновал (США, ЛУ від 30.10.1997) у статті «Церква повинна служити своєму народові». Ось одне-єдине речення з цитати: «ФЧи, може, ВМ припускаєте, ЩО МОСКОВСЬКИМ патріарх ! слуги його не випатрошують іменем Бога українську душу нині, як ! реніше, бувши вірним знаряддям «третього отдеєленія»Ї» Стаття загапом -- добра та сучасна, не відміну від поширеної! у нас просвітянської аргументації кінця ХІХ віку, якось-такось скріпленої крухким цементом типово СОвЕЦцЬКОЇ ПОГіКИ Не забудемо, як же критично ставиласядо християнс твавзагалі як такого вепика інтелектуалка нашої культури Леся Українка. Це свого часу помітив ще Микола Зеров: Так, в принципі - все можуть, але тут ідеться про певних людей. Не чути, щоби РУНвірівці рвали динамітом храми Божі або тортурували чи вбивали священнослужителів. Ніхто РУНвіру й не накидає. Здається, не вадило би й ліпше добирати вирази. Проте схожа аргументація нин! саме в ужитку. Більшовики нав'язували всім свою ідеологію? -- То не треба, хай не буде ніякої! Для декого незаперечно позитивним є те, що за таких умов не зможе відродитися в розумі людей і патріотична, українська ідеологія. Але коли в суспільстві немає жодної спільної ідеології, то її заступає ідеологія дна, злочинного світу, що Й маємо. Чому так є? А тому, що вона відповідає нижчому рівневі людської психіки, не потребує постійних зусиль бути справжньою людиною, в ії межах досить бути звичайною мавпою. Насправді, без ідеології неможливо існувативзагалі, бовонає систе мою поглядів на світ і! власне місце в ньому, та свою ідеологію має навіть волпоцюжний кіт. А нас страхають -- «нє ідеологізіруйтє!» Бо найбільше, бачите, лякає можливість поширення саме української, національної ідеології. Типовий приклад саме такого підходу знаходимо у третій статті, у пана Ярослава Велигана. Він наводить сімнадцять «заповідей для рідновірців Л. Силенка». Проти жодного з них, зауважимо, не спроможна заперечити будь-яка цивілізована людина. Потім наводить десять християнських заповітів за біблійним текстом. Порівняння, сказати правду, не на користь Біблії, та й не дивно, адже минуло дві тисячі років, час би щось І змінити, доповнити, але... Автор незадоволений саме тим, що все позитивне з отих десяти заповітів -- є й у Л. Силенка: плагіат! Але, як це не дивно для свіДдОМОГО українця, найбільше обурення викликав заповіт 10 пана Л. Силенка: «Живи для добра Вітчизни». З цього приводу читаємо: «І, здається, ми вже пережили те, копи з екранів телевізорів, по радіо щоденно звучало: «Раньше думай о Родине, а погомосебе» і «Разум свой, дьїтханме и тело тренируй для общего дела» І! знаємо, що з цього вийшло». Безумовно, знаємо, однак... По-перше, не пригадую, щоби звучало саме подібне та до того щоденно: але, безперечно, така думка була По-друге, побійтеся Бога: хіба ж можна порівнювати! Оту зпочинну «РОодіну» -- концтабір народів, що десятки років погрожував СсВітобі (ав особі Росії - погрожує досі) загальною атомною руїною, -- та мирну Україну? Чи не тхне блюзнірством'! Отже, як ви тепер сам! бачите, - 1 жодний патріотизм Ме є припустимим Чому! -- том що заним,Нне Д зм Боже п ана ноійі нання шим ецичнанниннннй на соннійння т Слово ПРОСВІТИ | о неон може сховатися український. Дивно читати це саме в «Слові Просвіти» ( 1) Думається, таким чином, що основна причина нехіті до РУНвіри в Україні лежить на поверхні. Все було би зовсім інакше, акби це була. скажімо, РУНвіІра - єрідна українська інтернаціональна вра». А якби вона була 6 їще не рідною та не українською... ну; тоді и ціНИ бій в сучасній Україні не було... Не обходиться й без крихти гумору, хочіне навмисного Автор зауважує нам: «Але вдумливий читач простежить, що Силенко ніяких заповідей між Богом та пюдиною не дає Тобто між Дажбогом | людиною. І це зрозуміло, бо такого бога не існує. Це по суті надуманим язичницькийтдол». Йому здається, мабуть, що цим він поклав Л. Силенка на обидві попатки, але це -- повірте, не зовсім так; це зауважить не те що «вдумливим читач», а и звичайний школяр. Бо, як РУНеїра (так само, які християнство!) проповідує віру в єдиного Бога, хоч! охрестивши мого Дажбогом, - безглуздо твердити, що «такого боганеїснує», що то тільки «ІДОЛ» Це все одно, що заперечувати існування Бога взагалі. Єдиний Бог не буває ні християнським, ні ісламським, ЖИДІВСЬКИМ чи РУНвірівським. Він просто один: єдиний у ВСІХ. інша справа, що з приводу книги Л. Сипенка «Магавіра» автор обурюється: «Як кхожна поєднати магію з вірою?» Простимо йому те, що він не знає, колись давно магія та віра були рідними сестрами, - до Джеймса Фрезера він, схоже, не заглядав. Схоже, що не заглядав ! до «Магавіри», бо «мага» не має прямого зв'язку з магією Недалеко пішла й редакція УРЕ АН УРСР, на словник якої 1974 р. він посилається: «магія ПОХОДИТЬ від грецького слова...» Так, поширилося це слово, можливо, саме з греки, але не є грецьке. Греки Еллади займали ЙОГО ВІД іранців, з якими довший час ворогували. Бо там одне з провідних місць у суспільстві посідали маги (пранською «магуш» - пПотужний, могутній, які саме магічним куглярством і підтримували свою владу : А слово «мага» означає на санскриті просто «вепика» Пригадування кривоногівського «Бєлого Братства» тільки тому, що воно свого часу теж було офіційно зареєстровано (!), - вже не віднести на рахунок браку інформації, то радше вади виховання, але... хто ж із нас є вільний від них... Не без певного жалю, але неможливо не помітити доволі невисоким рівень полеміки у всіх трьох авторів. Кіе кажучи вже про те, що так і напрошується назватися «родімимі пятнам! коммунізма». Бо комунізм, то не тільки «справа молот, слєва сєрп», чи як там, але ще и наявність особливого, спрощеного світоспримйняття, трибу мислення, завжди не терпного, войовничого та простолінійного; хоч і як же легкого до подолання у чесному спорі Однак це тільки в старому, архаїчному та радше віджитому різновиді спору. Де обидві сторони змагаються в ерудиції, у віднайденні переконливих аргументів, вкупі мозольно дошукуючись істини. Бо мого давно витіснив (принаймні -- «на 1/6 зємного шара») той спір, що відомий у фахівців як «совєцький» (або ж просто «російський»). Він є небачено прогресивний тим, що тут не треба висилюватись, щось вивчати, докопуватися глибин спірного питання, -- тут істина являється світові ніби сама собою. Бо досить показати всім, що ваш опонент -- людина взагалі недобра, погана, - і спір виграно. Адже, всі миттєво зрозуміють, що така пюдина -- ні в чому правою бути не може Свого часу, пам'ятаю, саме так безпо- рт" (вона же «правітєльство»). Кожному тоді бупо ясно, що ворог народу (або, поготів, емісар диявола) - бути правим у чомусь аж ніяк не може Все це, думається, зайвий раз підкреслює оте перше, що є необхідн Україні для її вільного розвитку з здобути повну поОпіТИЧчНУ та економ незапежність від Росії, але ніьбнаєтя духовно вимити з РОСІЙСЬКОЇ тіні ред Не пмше Ріішу відокремитись, відліпитись остаточно й ВІД дрімучого невігластва, позбутись | ко! зверхності, позбавитись Фон мая культури. А там може й віри чно Одне слово, Піднятися з | на вищим, -- нижчого | ПОМ «геть від Москам!», як неси зведливо радив нама І 5 ще М, Хе, - ПтьоОвим Олексамі » БОРГАР/ , -- що

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин