Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
МІСІЯ “ЧЕТВЕРТОЇ ХВИЛІ”
Слово Просвіти, №43 за 2009 рік
бування російського Чорноморського флоту, здати північному сусідові газотранспортну систему України, а відтак і саму Україну. Нехай не затьмарюють наші голови піар-технології зарубіжних інформаційних центрів, густі димові завіси “позитиву” і “негативу”, за якими лише одна мета — здобуття президентської посади. Судімо по ділах їх, а не по словах, пам’ятаймо уроки історії, коли роз’єднаність українських патріотів приводила до програшу України. Дорогі просвітяни! За часи боротьби за незалежність України ми склали одинадцяту заповідь: “Не біймося!” Сил і мужності нам додає віра в своє призначення — утвердити українську Україну. Не висуванці олігархічних кланів, а ті, хто плоть від плоті народної, не стихія розчленованого населення, а єдиний в дусі народ, не територія, а могутня держава, де панують правда і воля, сильна економіка, духовність і культура — наша мета. Запам’ятайте: бідне духом і знаннями населення найлегше перетворити на жебраків, що й робили з нами ті, хто сьогодні обіцяє благоденствіє і розквіт. Ми віримо в моральність українського суспільства, його нетерпимість до будь-яких виявів брехні, аморальності, корисливості політиків. Наші прапори — національні, наші серця — українські, нашим Президентом буде людина, для якої Бог і Україна — понад усе!
Павло МОВЧАН, Іван ЮЩУК, Микола НЕСТЕРЧУК, Василь ФОЛЬВАРОЧНИЙ, Леонід МУЖУК, Володимир КМЕТИК, Юрій ГАНДЗЮК, Любов ГОЛОТА, Василь КЛІЧАК, Микола БУРАВСЬКИЙ, Дмитро ЛОМАЧУК 19 жовтня 2009 року
10–11
с. 10 · сторінка оригіналу ↗
Олександер ШОКАЛО
Достойні співвітчизники! Говоритиму і про проблеми, і про механізми їх подолання. Зауважували, зокрема Ніна Іванівна Карпачова, що назва наших слухань не охоплює всієї проблематики українського перебування за кордоном, а саме проблем українських мігрантів. Це тому, що правовий статус закордонних українців або емігрантів, які є громадянами інших держав, визначено законодавчо. А правовий статус громадян України за кордоном або українських мігрантів досі не визначено, наче такого соціального явища в нас немає. А сьогоднішні українські мігранти — це завтрашні емігранти. Українське честолюбство потішають ліричним штампом “Нашого цвіту по всьому світу”. Цвіт таки наш, а плоди вже не наші. Українці стають “пропащою силою” для України. “…Розсипаємося, як кленове листя”, — печалився Іван Франко 1907 року з приводу масового від’їзду українців за океан. Відтоді минуло понад сто років, а міграційно-еміграційні хвилі так само викидають наш люд на чужину. І з кожною новою хвилею Україна втрачає значну частину нового покоління. З потреби зберегти українців для України й виникла 2006 року Міжнародна громадська організація українців “Четверта Хвиля”. Наша ідеологема — “Українці — для України!”, де передбачено право та обов’язок кожного українця творити самостійну Українську державу. Ця заповідь нашої спільної громадської волі й дії — відповідь на Франків духовний заклик — “…Нам пора для України жить”. Місія МГОУ “Четверта Хвиля” — зберегти й відновити цілісність українського народу як збірної особи, відтворити самостійну самоорганізуючу силу нашого національного єства. Наше першорядне завдання — четверта міграційна хвиля повинна стати останньою хвилею відпливу й першою хвилею повернення українців на Батьківщину. Дехто заспокоює: міграційноеміграційні процеси — неминуче явище сучасного глобалізованого світу. Справді, нині у світі, за різними даними, від 150 до 175 млн осіб (понад 3 % населення планети) проживають за межами країн свого походження. З них близько 70 млн — мігранти. Але участь українців у глобальних світових міграцій@ них процесах вражає: українські трудові мігранти становлять понад 10 % (близько 8 млн, а в сезонний пік їхня чисельність майже подвоюється) від загальної кількості мігрантів у світі. Частка українських емігран@ тів і трудових мігрантів щодо за@ гальної чисельності українців (близько 65 млн) найвища у світі. Загалом понад 45 % українського етнічного соціуму живе за межами України. Українське соціальне єство фактично роздвоєне, а спорожнілу соціальну нішу заповнюють іммігранти з третіх країн (їх у нас близько 7 млн), які деформують соціокультурне середовище України. Цей показник особливо тривожний на тлі депопуляції українського народу — низької народжуваності й високої смертності. Лише незначна частина (близько 25 %) українських мігрантів працює за кордоном легально, маючи дозвіл на працю, — це власне і є трудові мігранти, а решта працює нелегально — це соціальні ви@ гнанці (біженці), позбавлені всіх громадянських прав. Легальна міграція — це економічні втрати держави та інтелектуальні втрати суспільства, а нелегальна міграція — це ще й необліковані моральні збитки всього українського народу, бо українські нелегали належать до найбільш дискримінованих та незахищених. Державні структури країн перебування українців стурбовані лише проблемами інтегрування національних меншин у їхньому просторі, адже національні меншини — це категорія політична. Роботодавці наших заробітчан дивуються: ви такі працьовиті люди, що ж то за держава, що випустила вас із дому? За висновками соціологів, український середній клас нині формується за кордоном. Але той середній клас не належить українському суспільству, бо він не забезпечує самостійної сили українського націєтворення й державотворення, а є знаряддям роботодавців в інших країнах. А ті десятки мільярдів євро й доларів, які щороку заробляють українці на чужині, не компенсують духовно-інтелектуального й генетично-фізичного ресурсу середнього класу, що його постійно втрачає Україна. Українська міграція, надто нелегальна, понижує офіційні показники безробіття, бідності й інших соціальних недуг (якби зараз усі українські мігранти повернулися в Україну, в нас було б до 12 млн безробітних). А загалом міграція за кордоном та її наслідки в Україні —
це катастрофічне погіршення соціально-демографічної ситуації в нашому суспільстві. Які ж причини масової міграції й соціально-демографічної кризи українського суспільства? Назву основні: відсутність в Україні державницької ідеології, стратегії розвитку і їх соціально@економічного програмного забезпечення та знецінення на цьому тлі людської праці. Усе це й породжує тіньову економіку, корупцію, безробіття, депрофесіоналізацію, люмпенізацію, масову міграцію й інші негативні соціальні явища. Усе українське суспільство, яке з продуктивного перетворено на споживацьке, вражене тотальним заробітчанством — від державного чиновника, який купує собі посаду, до соціального вигнання, який купує собі робоче місце в наймах на чужині. Парадоксальність новітньої міграції в тому, що коли перша хвиля масового переселення українців припала на добу нашої бездержавності, то четверта хвиля виникла в Українській державі. Цю парадоксальність бачимо і в спільній причині першої й четвертої міграційних хвиль — у соціально-економічній мотивації, у бідності, в неможливості реалізувати себе на Батьківщині. Виходить, майже нічого не змінилося в соціально-економічному становищі українців за 130 років. Тільки тоді Україна мала найвищий приріст населення в Європі, а нині — найнижчий! І коли серед позитивних моментів трудової міграції головними називають додаткове спрямування в Україну значних потоків зароблених нашими громадянами коштів та освоєння ними культури виробництва, це викликає обурення, бо гроші не оплачують морально-психологічих збитків, а люди з вищою освітою в наймах — це не освоєння культури виробництва, а депрофесіоналізація й люмпенізація. Внаслідок четвертої хвилі міграції Україна постійно втрачає значний генетичний, духовно-інтелектуальний, фізичний, репродуктивний, творчо-науковий, економічний потенціал. Україна набула статусу країни@донора, бо з неї постачають світові, крім природних ресурсів, неоціненний національний ресурс — людей: від немовлят до дівчат на виданні, від робітників до вчених. Тільки у зв’язку з виїздом науковців і висококваліфікованих спеціалістів втрати України становлять понад 1 мільярд доларів США на рік. А духовно-моральні втрати незліченні. Україна як донор інвестує живий людський капітал в економіку майже всіх розвинених країн світу на шкоду собі. Коли у ХХ столітті Українська нація була нацією депортова@ них, то в ХХІ столітті стала наці@ єю мігрантів. За висновком Комісії для боротьби з нелегальною торгівлею українцями при Світовому Конґресі Українців, оприлюдненим на 48-й сесії ООН ще п’ять років тому, “Ук@ раїна є одним із найбільших джерел людей, які стають жер@ твами торгівлі”. МГОУ “Четверта Хвиля” привертає увагу суспільства, всіх гілок влади в Україні до проблем, пов’язаних із масовою українською міграцією. Нинішня антинародна позиція політиків стосовно цих проблем рівнозначна політиці винародовлення. Привертаємо увагу до кричущої невідповідності політики в Україні життєвим прагненням українських громадян на своїй батьківщині й за кордоном. Зважаючи на гостроту порушених проблем, МГОУ “Четверта Хвиля” звертається до Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України з такими вимогами: 1. Оскільки загальна чисельність громадян України за кордоном становить близько 25 % усіх українських виборців, необхідно внести зміни до Закону України “Про вибори”, законодавчо забезпечивши всім українським громадянам і в Україні, й за кордоном, можливість брати участь у виборчому процесі з активним і пасивним виборчим правом (право обирати й бути обраним) та з запровадженням практики поштового голосування для громадян України за кордоном (цей досвід широко використовують країни, громадяни яких тимчасово проживають за кордоном). За нормою чинного Закону, обирати мають право тільки ті громадяни України за кордоном, які стоять на консульському обліку, а це 1 % їхньої загальної чисельності. Проте обов’язок Української держави полягає не лише в тому, щоб забезпечувати своїм громадянам умови для реалізації ними свого виборчого права за межами Батьківщини та сприяти їхній інтеграції в інші суспільства, а насамперед у тому, щоб максимально гарантувати кожному громадянинові соціальний захист і всі людські права у себе вдома. 2. Тому необхідно невідкладно прийняти соціально-економічну Державну програму “Повернення на батьківщину українських мігрантів” з метою забезпечення
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
