Мова єдина · “Просвіта” залишається єдиною загально> українською організацією, яка може згуртувати національно>демократичні сили України”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
НІ РІДНОЮ, НІ БІЛОРУСЬКОЮ
Слово Просвіти, №43 за 2009 рік
Валеріан ТИНЧУК, м. Ківерці, Волинська обл.
Восени Любешів, райцентр на Волині, відзначив 525-ту річницю першої згадки про це невеличке селище. Радість свята розділили й сусіди. Були представники з районів Волинської області, Івано-Франківщини, Львівщини, народні депутати України, від глави Уряду… Надійшли привітання від Президента України. Моє ж вухо під час привітань неприємно вразили уже перші слова, які виголосив представник делегації сусіднього Івановського району Білорусі, населеного, до речі, етнічними українцями. Вітання чомусь звучало російською. Я згадав, що в радянські часи, коли тут відбувалися дружні зустрічі із сябрами, любешівці просили промовців: “По-білоруськи! По-білоруськи!” Оратори із задоволенням продовжували виступати мовою свого народу. А тут мій вигук “по-білоруськи” викликав у гостя неприязнь, дражливе виправдання: “А я могу і по-украінскі!” І продовжував вітання, як і почав. Хтось із приїжджих мені пояснив, що промовець — уродженець Львівщини, українець. Мені ж подумалося: “Який він там українець — малорос, недоукраїнець, що не визнає ні української, ні білоруської мов”. А в Білорусі до відома читачів, впроваджено двомовність — те, що вороги української незалежності й нам прагнуть нав’язати. А випадок у Любешові є яскравим підтвердженням можливого фіналу мовної політики і в Україні, на кшталт тієї, що перемогла у сусідів. Повчився б той “білорус” у керівників зарубіжних делегацій, які хоч перше речення промовляють українською, демонструючи повагу до нашої держави й народу, а не відданість “єдіной і нєдєлімой”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
