Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» · “Не зійдемо з обраного шляху”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

СІЛЬ І ПШЕНИЦЯ ЦІЄЇ ЗЕМЛІ

Слово Просвіти, №43 за 2009 рік

Теофіл ВИНОГРАДНИК, почесний член Національної спілки краєзнавців України Культуру кожного народу творять не тільки фахівці… Творить її, ту культуру, кожна людина, яка має духовну потребу бути творчою. Святослав Гординський Серед громадських товариств України найпопулярнішою була “Просвіта”. Вона започаткувала перетворення Галичини на загальноукраїнський центр національного відродження. Завдяки просвітницькому рухові, натхненному Львівським осередком і Науковим товариством ім. Тараса Шевченка, у краї створювали читальні “Просвіти”. Активними осередками на Снятинщині були читальні в селі Прутівка (заснована 1884 року, голова Іван Сандуляк — громадський діяч, поет, досвідчений хлібороб) і в селі Устя (голова — письменник Дмитро Солянич). Відомими просвітянами були Кирило Гаморак із Стецеви, Григорій Запаринюк із Волчківців, Ярослав Барнич із Балинців, Порфирій Бажанський з Белелуї, Михайло Бажанський зі Снятина. Активним членом “Просвіти” був Іван Кейван — графік, живописець, мистецтвознавець, учасник світових виставок українського мистецтва у Детройті (США) й Торонто (Канада). Численні читальні “Просвіти” підготували ґрунт для створення філії “Просвіти” на Снятинщині. Її засновниками були Василь Стефаник, Михайло Вахнюк, Тодор Личук, Семен Бодчук, Іван Гоїв, Олена та Іван Голубовичі. Сто років тому, 1909-го, головою новоствореної філії обрали Василя Равлюка. Він народився 7 вересня 1872 року в селі Орелець. Після закінчення народної сільської школи батьки віддали його до Коломийської гімназії, де він заприятелював із Василем Стефаником, Лесем Мартовичем, Іваном Семанюком (Марком Черемшиною). 1887 року вони створили таємний гурток, члени якого “готували себе до культурно-освітянської роботи на користь рідного народу”. У вільний час ходили селами Снятинщини й Коломийщини, збирали фольклор, читали твори Тараса Шевченка, Івана Франка, долучали селян до активного громадсько-культурного життя. У гімназії, довідавшись про нелегальну агітаційну роботу учнів, виключили їх із закладу. Лесь Мартович і Василь Стефаник перейшли на навчання до Дрогобицької гімназії, Василь Равлюк — до Станіславської, а згодом — до вчительської семінарії. Там він став членом польського соціалістичного товариства. У семінарії В. Равлюк знов організував таємний гурток. Поліція дізналася про це, однак не зібравши відповідних доказів під час слідства, не змогла заарештувати студента. Тож 1895 року він закінчив із відзнакою семінарію, та знайти роботу за спеціальністю не міг. Лише після тривалих клопотань його взяли на роботу вчителем у Радехові на Львівщині, де він продовжував громадську діяльність — заснував читальню “Просвіти”, чоловічий хор і драматичний гурток. 1900 року до В. Равлюка приїхав житель Волчківців на Снятинщині Грицько Запаренюк із пропозицією мешканців цього села обійняти посаду управителя школи, де на той час працювало лише двоє вчителів. Із приходом В. Равлюка школа розширилася до чотирикласної, кількість учителів збільшилася до восьми, тут навчалися всі діти села. Василь Равлюк прищеплював учням любов не лише до навчання, а й до

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин