Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Освіта · “Без глибокого знання українознавства не утвердимо українську ідентичність”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

НАЦІОНАЛЬНЕ ОБЛИЧЧЯ ДЕРЖАВИ

Слово Просвіти, №43 за 2009 рік

Ніна ГНАТЮК Фото Ксенії ГЛАДИШЕВОЇ На ІІІ Міжнародний конґрес “Українська освіта у світовому часопросторі”, що 21—22 жовтня відбувся в Києві, зібралися відомі народознавці, педагоги, вчені, громадські діячі не лише з різних реґіонів нашої країни, а й з багатьох українських громад світу. Ще перед початком поважного зібрання делегати зі Львова і Севастополя, Донецька і Тернополя, Росії й Португалії, Молдови і США, інших країн і реґіонів України знайомилися, обмінювалися адресами і візитівками, розповідали про найсокровенніше, адже всі живуть єдиною метою — передати молодим поколінням усе найдорожче, найзначиміше з досвіду, надбань минулих століть, виховати юнаків і дівчат справжніми патріотами, свідомими будівничими нової України. Вітаючи високе зібрання, заступник міністра освіти і науки України Максим Стріха відзначив, що конґрес — помітна подія у житті світового українства. Є нагода осмислити самих себе, накреслити ті шляхи, які має подолати сучасна освіта, весь культурно-мистецький комплекс виховання людини з українською душею на всіх материках. Як ми маємо відповідати на виклики часу, що можемо протиставити процесам глобалізації, як скористатися зі своїх багатовікових традицій і надбань? Не лише родючі чорноземи, ай українські розум і розсудливість, українську духовність ми маємо зробити своїми перевагами, завдяки їм посісти чільне місце у світовому співтоваристві. Згідно з Указом Президента України, нещодавно науково-дослідний інститут українознавства набув статусу національного. Це не лише висока честь, а й велика відповідальність, нові завдання. Зокрема, триває робота над створенням електронної бібліотеки “Україна — третє тисячоліття”. Вона вбере в себе весь огром історичної, науково-технічної, художньої літератури, що належить розуму і серцю багатьох поколінь наших попередників і сучасників. Це проект не на одне десятиліття. Однією з головних проблем є інформаційна відрубність, відсутність належної кількості та якості підручників, малі наклади книжок, газет і журналів, що часто не доходять до українських громад, шкіл в інших державах. М. Стріха переконався в цьому, виступаючи перед учителями в Лісабоні (Португалія). Додам від себе: в українських школах працює чимало справжніх майстрів своєї справи, учителів від Бога. Переконана, що досвід Бориса Нетупського з Бару на Вінниччині, Ніни Горик з Луцька заслуговує на те, щоб з ним ширше ознайомити не лише колег зі своїх областей, а й іноземних побратимів. Адже ці подвижники освіти прагнуть виховати молодь на високих гуманістичних ідеалах, прищепити їй почуття краси, людяності, виховати справжніми творцями. Серед вихованців цих учителів — талановиті поети, які вже мають власні видання, стали членами НСПУ, чимало випускників теж обрали фах педагога. У доповіді доктор філологічних наук, професор, академік Академії наук Вищої школи України, директор Національного науково-дослідного інституту українознавства Петро Кононенко наголошував: ми маємо чесно з’ясувати, якою є сьогодні українська освіта, чи виконує вона свою високу місію. Людмила Чолану (Молдова) Іван Драч Ще 20 років тому освіта в Україні була частиною радянської ідеології, вона була денаціоналізована, усе національно-патріотичне вихолощувалося. Передусім система виховувала зросійщених інтернаціоналістів. 18 років тому Україна стала незалежною, а рідна школа, на жаль, працює досі за старими підходами. На першому плані у багатьох навчальних закладах — не національно-патріотичне виховання, не українська мова і традиції та звичаї народу, не історія і література, без яких не виховати людину високих гуманістичних ідеалів, а говоріння, бездумне заучування певних дисциплін. На яких ідеалах виховуєте своїх учнів — на це запитання 44 відсотки вчителів відповідають: “Ідеалів не маємо”. Чи не тому більшість випускників шкіл і ВНЗ хочуть жити і працювати за кордоном? Міжнародний конґрес відкриває Петро Кононенко Хоч як це дивно, але у профільному міністерстві досі не було сектору гуманітарної освіти. Його створили зовсім недавно. Тому всі сили треба спрямувати на те, щоб вивчення української історії й мови було першорядним завданням середньої й вищої школи. У Росії мова — головна ознака ідентифікації нації, рушій поступу. В Україні українська мова — мова літератури, один зі шкільних предметів. Для вищої школи навіть немає підручників з української мови. Доки всі в нашій державі — від високопосадовців до рядового громадянина — сповна не зрозуміють державотворчого значення української мови як найбільшого чинника ідентифікації нації, формування єдності суспільства, голосу, характеру і душі народу, доти ми не станемо сильною, квітучою європейською нацією. Надійшла гарна звістка: у Кембриджському університеті почали вивчати українську мову і літературу. А в багатьох наших ВНЗ такі кафедри ще не створені. Це стосується і вивчення українознавства. Колись говорили: “Кадри вирішують усе”. Це твердження не застаріло. Інтелігент — це не просто людина з вищою освітою, а носій національного духу, переконань, віри. Цього, на жаль, не скажеш нині про багатьох. Якою мовою спілкуються вчителі, викладачі ВНЗ поза уроками, а часто і на лекціях? У Кабінеті Міністрів колись був відділ української мови. Де він тепер? Інститут народознавства запропонував створити такий відділ і в Секретаріаті Президента. Василь Кушерець, професор, голова правління Товариства “Знання”, підкреслив, що наше основне спільне завдання — просвітництво. Тому треба йти до людей не лише через радіо і телебачення, а й через усне слово впливати на кожного. За кордоном розвинена мережа освіти для дорослих. У нас мільйони людей не мають достатніх знань з історії, екології — що вже казати про мову, літературу, мистецтво. Тому треба спільними зусиллями доходити до людей — інакше матимемо і далі зденаціоналізоване населення, яке голосуватиме не за майбутнє України, аза продуктові пакети. Валентина Каплун (США, Нью- Джерсі) присвятила виступ роботі суботніх українських шкіл. Вона передала вітання від Євгена Федоренка, Голови Управи Шкільної Ради при УККА, вченого секретаря Української Вільної Академії Науку США. Валерій Леонов (Росія) Валентина Каплун (США) Цікавим був виступ Валерія Леонова, професора, доктора педагогічних наук, директора Бібліотеки Російської Академії наук із Санкт-Петербурга. Він не лише розповів про бібліотеку, якій в листопаді виповнюється 290 років, а й про найвизначніших українців, які там працювали. Це були не лише вчені зі світовими іменами, а й гідні сини і доньки своєї землі. Багатьох з них знищила радянська репресивна система. Варто було б “Просвіті” налагодити діловий контакт з Українським земляцтвом у місті на Неві, з Бібліотекою РАН і видати книжку про тих подвижників, чиї імена озвучив Валерій Леонов. Як повідомив професор, президент Академії наук Вищої школи України Микола Дробноход, Валерієві Леонову присвоєно звання Почесного академіка. Це визнання тієї великої праці, яку проводить цей добродій для утвердження українства в Росії. Працювати людям науки і культури з українським серцем у Росії важко. Там усе роблять, щоб українці відмовилися від своїх національних коренів, забули мову, звичаї рідної землі. І тому в РФ зараз лише 3 мільйони українців, а насправді серед громадян сусідньої держави їх значно більше. Кандидат педагогічних наук, голова Асоціації керівників шкіл м. Києва, директор Київського ліцею “Крок” Людмила Паращенко наголосила на потребі створення ради директорів навчальних закладів при Кабінеті Міністрів. Жоден документ з освітньої політики не повинен прийматися без експертизи освітян. Слід демократизувати шкільну освіту, наблизити її до потреб життя, повернути у школу виробничо-трудове навчання. Учням надають чимало зайвого матеріалу, а на основні предмети і найголовніші теми з історії України виділяють надто мало годин. Підручники недосконалі, мова їх складна, надходять вони до шкіл із запізненням. Зміст і якість освіти формує обличчя держави. Якщо ми хочемо жити за світовими стандартами, мати здорове довкілля, бути господарями на власній землі, повинні мати і відповідну освіту. Кандидат педагогічних наук, заступник директора Сквирського ліцею Київської області Василь Цимбалюк півстоліття працює водному навчальному закладі. Славиться ліцей своїми випускниками, серед яких чотири чемпіони Олімпійських ігор. Та не лише спортивними досягненнями пишається ліцей. Серед улюблених предметів — українознавство, яке викладають вже два десятиліття. Тут працює три покоління прекрасних філологів. Один із них — Олександр Заболотний, переможець конкурсу вчителів України на кращий підручник з української мови. Ліцей — це велика українська родина. На шкільні свята діти приходять із батьками, які невіддільні від процесу навчання і виховання. Завкафедри філології працює кандидат педагогічних наук Катерина Плівачук. Вона виховала понад сто призерів обласних олімпіад. Історія ліцею пов’язана з іменами Максима Рильського, Аркадія Любченка, які свого часу чимало зробили для цього столітнього навчального закладу, зокрема, переходу на українську мову, організації музею. Кандидат педагогічних наук Катерина Плівачук поділилася досвідом позакласної роботи, організації цікавого і змістовного дозвілля дітей і юнацтва. Кандидат філософських наук, заступник директора Національного науково-дослідного інституту українознавства Тарас Кононенко наголосив на необхідності запровадження українознавства у всіх вищих навчальних закладах негуманітарного профілю. Без вивчення цього предмета не може йтися про високу культуру нашого мислення, роботи, побуту. Без глибокого знання українознавства не утвердимо українську ідентичність. На пленарному засіданні й під час роботи секцій громадські діячі, науковці, педагоги поділилися досвідом роботи, а в Ухвалі конґресу намітили ті шляхи, завдяки яким не лише українська освіта, ай уся наша незалежна держава повинна зайняти належне місце у світовому співтоваристві.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин