Про-читання · “Тримаймо ж високо українське небо”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
РОБЕР ДЕСНОС, З ФРАНЦУЗЬКИМ ШАРМОМ
Слово Просвіти, №43 за 2009 рік
Галина ЧЕРНІЄНКО, доцент Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, перекладач
Істинний перекладач — це людина, яка, захоплюючись красою й досконалістю іноземної мови, намагається засобами рідної мови донести до читачів цю красу в її взаємодії зі змістом перекладених творів. Істинний інтерпретатор намагається віднайти зв’язок з іншомовним автором, твори якого він має витлумачити, тільки тоді виникає той надзвичайний простір, у якому відбувається містичний контакт двох мов. Результатом його стає якісно виконаний переклад. Тлумач покликаний злитися з інтелектуальним полем автора, щоб “відгадати” його загадку і віддати авторів вогонь людям. Такий контакт — мистецтво, помножене на науку, тобто майстерність перекладача чи його дар до слова, знання принаймні двох мов, почуття такту, ритму і найголовніше — любов до своєї справи. Тільки за такої умови можливий гарний, гідний геніального прозаїка чи поета переклад. Саме до таких перекладачів-поетів і належить відомий в Україні та багатьох французькомовних країнах перекладач поезії з французької мови Всеволод Іванович Ткаченко. Нині перекладацький доробок Всеволода Ткаченка нагадує широку й розмаїту панораму світової поезії — твори 156 авторів, перекладених з 10 мов, що представляють 34 національні літератури. Географічно це обшири шістьох континентів (Європа, Азія, Африка, Австралія, Північна й Південна Америка), а хронологічно — тисячоліття світової поезії. Левова частка цих творів — переклади французькомовної поезії. За українські переклади В. Ткаченко удостоєний українсько-французької літературної премії ім. Миколи Зерова (1993) та двох міжнародних літературних премій: ім. Миколи Гоголя (“Тріумф”) і “Сад божественних пісень” ім. Григорія Сковороди (обидві — 2008 р.). Перекладені ним вірші численних французькомовних поетів нині складають велику персональну тематичну антологію, що включає
Ганна ДЕНИСКО Фото Юлії КАРПАЧОВОЇ, м. Полтава
Голова Полтавського міського об’єднання Товариства “Просвіта” Тарас Пустовіт, розпочинаючи зібрання громадськості, наголосив, що на Покрову згадують славне минуле, пошановують наше лицарство. Петро Ротач був лицарем української ідеї в нові часи: “Це унікальний чоловік, який мав талант ученого, дослідника, лицарські якості — велике почуття патріотизму і високі чесноти”. Слово про Петра Ротача виголосив ректор Полтавського державного педагогічного університету професор Микола Степаненко: “Петро Ротач належить до плеяди найбільших достойників кінця ХХ—початку ХХІ сторіччя. Ми говоримо про нього як про талановитого поета і прозаїка, але це ще був видатний перекладач, краєзнавець, людина, безмірно віддана Україні. Україною жив, Україні служив, не зрадив її ні на мить. Петро Ротач писав: Я йшов між чорної злоби, Круті, круті дороги слались.
шедеври й найпоказовіші зразки любовної лірики французькомовних поетів світу, починаючи від Середньовіччя і закінчуючи ХХ століттям. Тут усіма фібрами своєї щедрої душі перекладач відчуває європейську й світову поезію, багатство нашої української мови. 2007 року у Видавничому центрі “Просвіта” за підтримки Програми сприяння видавничій справі “Сковорода” Посольства Франції в Україні вийшла книжка для малят у перекладі Всеволода Ткаченка “Баєчкопісеньки та квітопісеньки” відомого французького поета-антинациста Робера Десноса. Уже з перших рядків цих надзвичайних поезій зачудовуєшся їх мелодійністю, ніжністю й красою і запитуєш себе, яку душу треба мати, щоб на такому рівні виконувати переклади. Коли Всеволод Іванович щедро ділиться своїми перекладацькими таємницями й тонкощами, — щось ефірне, ніжне, загадково-дитяче оточує не тільки дитину, а й дорослого своєю тихою радістю далекого дитинства, де жива віра, надія і любов. Переконайтеся самі:
Алігатор У заплавах Міссісіпі Алігатор зводить сліпи. Він, уздрівши негреня, “Доброго, — гукає, — дня”. “Добрий вечір, — каже негр. — Скоро ніч і темний смерк. Тож не слід мені, маляті, З крокодилом розмовляти”. У заплавах Міссісіпі Алігатор став сопіти: Він хотів посеред дня Проковтнути негреня.
Кругом хилилися раби, А горді зрідка зустрічались. Ця людина була горда від природи. На нашому українському культурному, науковому і духовному овиді ця постать навіки залишиться знаковою. Петро Ротач був і залишається прикладом того, як має жити і діяти справжній український інтелігент. Ми часто скаржилися на несприятливі умови для творчості, праці, духовного розвою”. Петра Ротача у роки совєтчини постійно “запрошували” до КДБ, цькували у пресі, не друкували як “українського буржуазного націоналіста”, який нібито своїм прикладом збиває на манівці поетичну молодь. Але в період перебудови з’ясувалося, що шухляди письмових столів багатьох українських письменників
Коли маєш можливість порівняти переклад з оригіналом, відчуваєш і розумієш, з якою трепетною шаною, з яким подиву гідним тактом тлумач поставився до першовзору — він зберіг його французький шарм, надавши перекладеній баєчці української чарівності. Здається, якби французьке чи українське хлопченя чи дівча писало вірші, воно виконало б його саме такою мовою! Слава Богу, що трапляються люди, які відчувають, що українським дітям, а особливо тим духовно знедоленим міським, які виростають на асфальті, вкрай потрібні ці любовно виконані квітобаєчки, баєчкопісеньки, аби вони долучалися до гармонії світу і не зростали бездуховними егоїстами, яких плекає світова індустрія бездушних комп’ютерних ігор та “одноруких бандитів”. Будь-який твір можна перекласти, послуговуючись словником, ретельно добираючи відповідні слова, і той твір буде правильним, а можна спробувати уявити те, про що писав автор першотвору, як картину, і намагатися описати її, тоді в уяві читача, в нашому випадку — дитячій, постане також зоровий образ. А якщо до цих картинок додати ще й фонетично співзвучні слова, то виникає надзвичайно жива й переконлива звукова картинка. Коли читаєш переклади Десносових віршиків, отримуєш лише насолоду, радість, і розумієш, що для відчуття щастя іноді й дорослій людині, й дитині досить гарного віршика. Тоді виникає бажання вивчити його, щоб переказати комусь і поділитися цією радістю. А наша малеча потребує якісних творів, адже вони — наше майбутнє, тож маємо замислитися, якими вони будуть. Мусимо дякувати Всеволодові Івановичу за його душевну щедрість, коли він ділиться з нашими дітьми своїми духовними скарбами. Ми всі розуміємо, що майбутнє дитини починається, коли “ляля” лежить поперек лави, тобто лише починає усвідомлювати себе, отож виховувати “лялю” слід на гарних прикладах — “Боже сотворіння до вподоби всім”! У садочках, молодших класах, коли дитяча душа відкрита і чекає наповнення, їй слід пропонувати високоякісну продукцію: поезію, твори музичного мистецтва, малярства, кіно, тобто те, що прищеплює любов до ідеалів добра, справедливості, товариськості, тоді ми будемо впевнені в наших дітях та їхньому оточенні.
порожні, а в Петра Ротача — і дослідження про письменників діаспори, і Шевченкіана, і Петлюріана, і сміливі вірші, сповнені любові до України і ненависті до її катів. Брати приклад з Петра Ротача в незламності й чесності перед Україною й собою закликали заступник голови Полтавської облдержадміністрації Сергій Соловей, депутат обласної ради, журналіст Василь Неїжмак. Дружина Петра Ротача Алла Олександрівна і син Олександр щиро подякували всім, хто сприяв відкриттю меморіальної дошки, — художникові Миколі Посполітаку, керівникові будівельної організації Олексієві Ландарю, багатьом іншим. Освятив меморіальну дошку митрофорний протоієрей УПЦ Київського Патріархату Микола (Храпач).
На Покрову в Полтаві на вулиці, на жаль, ще й досі Жовтневій, будинку 66-а відкрили меморіальну дошку письменникові, літературознавцеві, вірному синові України Петрові Ротачу (24.01.1925—13.06.2007).
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
