Читацьке віче · “Сьогодні ми, а завтра ви — Бо доля в нас одна”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
«ЛІСОВА» ПІСНЯ ЗВ’ЯЗКОВОЇ «ЛАСТІВКИ»
Слово Просвіти, №43 за 2010 рік
Тетяна БУДАР, м. Бережани, Тернопільська обл.
Услід за братом в ОУН всту! пила й Наталя. Спочатку була юначкою, виконувала найпрості! ші доручення, а згодом, ставши зв’язковою УПА, станичною (псевдо “Ластівка”), займалася серйозними конспіративними справами. У тростянецьких лісах, як відомо, проходили вишкіл пов! станці, підпільно діяла підстар! шинська школа УПА, при ній кур! си Українського Червоного Хрес! та (УЧХ). У зв’язківців роботи вис! тачало. Організовували доставку харчів, ліків, одягу, турбувалися про хворих чи поранених. Навіть після Другої світової війни (1945—1950 роки) діяла в підпіл! лі, виконувала доручення упівців, хоч знала, що за нею пильно сте! жать енкаведисти. Ще тоді “Лас!
Катерина КОСТРАЧ, старший науковий співробітник Національного музею Тараса Шевченка
Нещодавно в Національному музеї Тараса Шевченка відбула! ся презентація альбому “Соро! чинський іконостас” (видавниц! тво “Родовід”, 2010) У виданні йдеться про іконостас церкви Спасо!Приображення в селі Ве! ликі Сорочинці Полтавської об! ласті. Церква розташована в се! лі, оспіваному Миколою Гого! лем, який тут народився і був похрещений у цій церкві, так са! мо як і її засновник — гетьман Данило Апостол. Святиня збудо! вана гетьманом 1732 року в пері! од найвищого розквіту бароко! вого стилю, а її розкішний іконос! тас віддзеркалив його найтипові! ші риси та найкращі надбання. Фантазія майстрів, пишне різьб! лення, вишукане ажурне мере! живо з квітів, листя та чудовий живопис, ансамбль ікон створю! ють надзвичайно цікавий твір мистецтва доби Гетьманщини. Такі шедеври світового рівня мають набути розголосу, а книж! ка у кращий спосіб може ознайо! мити з ними. На презентації гості мали нагоду почути від Лідії Ли! хач — головного редактора ви! давництва “Родовід”, як створю! вався альбом. Вона зазначила, що до видання увійшли не тільки унікальні фотографії ікон, а й нау!
тівка” багато чула про сотенного “Довбуша”, про “Бондаренка”, “Сокола”, “Крука”, зв’язкову го! ловного командира УПА Романа Шухевича (“Тараса Чупринки”), голову УЧХ Галину Дидик (“Ан! ну”). У Тростянці був і крайовий провід УПА. Їхні вчинки, героїчні подвиги надихали всіх учасників національно!визвольної підпіль! ної діяльності на боротьбу за во! лю України, за визволення від більшовицьких окупантів. 1949 року Наталю схопили й сильно побили сталінські посіпа! ки (батька вивезли у Сибір ще 1945!го). Пізніше відпустили. Вдруге її заарештували в липні 1950 року. Почалися страшні до! пити, “очні ставки”, побої. Засуди! ли “Ластівку” на 25 років таборів. Відправили в Іркутськ на лісопо! вал. Через півтора року перевез! ли в Караганду, де Наталя захворі! ла. Спухлі ноги дуже боліли, не могла навіть ходити. Лікували її на молочній фермі. Потім дівчину відправили в Хабаровський край. Там також було багато україн! ських родин, яких радянська вла! да вважала ворогами соціалізму. — У таборах у той час за звязки з ОУН, — згадує палка патріотка України, ветеран ОУН! УПА Наталія Михайлюк Наконеч! на, — памятаю, перебували й Марія Потикевич!Заболотна, Емілія Скасків із с. Божиків, Ми! рослава Бородайко із с. Криве, Анастасія Ганчарська із с. Над! річне та інші. У Хабаровському краї перебувала й сім’я Наконеч! них з Урмані. Там я і вийшла за! між за Григорія Наконечного. Приїхали в Бережани 1956 року, як звільнили. Рідна хата була спалена, нас ніде не хотіли при! писувати. Мати моя мешкала в чужому домі. Змучені й безна! дійні, повернулися ми в Росію, у
Воркуту. Сім’я наша поневіряла! ся, страшенно настраждались. У Воркуті перебував і Микола Михайлюк, брат Наталії. З Росії сім’я приїхала до села Урмань на Бережанщину, де прожили 20 років. Виховали двох дітей. 1987 року Григорія не стало. Діти і внуки нині проживають на До! неччині. Запросили бабцю меш! кати в них, та не змогла прижи! тися там, у російськомовному середовищі. Надто болючі спо! гади викликало воно в неї, ятріли душевні рани від пережитих по! невірянь по далеких холодних сибірах, від принижень і побоїв жорстоких наглядачів. Повернулася пані Наталія на Бережанщину, у рідний Тростя! нець. А тепер, відчуваючи проб! леми зі здоров’ям, мешкає в ге! ріатричному центрі с. Саранчу! ки. Радіє, коли приїжджають у гості діти. Вже тут подружилась із іншими мешканцями центру, з працівниками. Із ними ділиться спогадами про пережите, з ними залюбки відвідує Богослужіння в капличці. — Учасниця боротьби ОУН! УПА, моя землячка Наталія Ми! хайлюк — унікальна жінка, — щи! ро ділиться думками сільський голова Тростянецької сільради Ганна Білоус. — Вона є прикла! дом для всіх нас, особливо для молоді, адже показує, як варто в житті цінувати духовність, ідею, патріотизм, великодушність. Наталія Михайлюк любить співати релігійні чи патріотичні пісні. Особливо зворушливі пісні з неволі, після яких рідко хто мо! же стримати сльози.
ВЕЗУТЬ НАС ВДАЛЬ
Везуть нас вдаль — далекий край, На Сибір чи Алтай. А місто Львів — коханих снів — Прощай, прощай, прощай. Прощайте, друзі ви мої, Не споминайте злом. Згадайте ви, як ми в тюрмі Ділились сухаром. Сьогодні ми, а завтра ви — Бо доля в нас одна. Гіркую чашу мук(терпінь Ми вип’єм аж до дна.
Познайомилася з “Ластівкою” в день Покрови Пресвятої Богородиці, яке моя співрозмовниця по-особливому шанує, адже саме у це велике християнське свято було створено славну Українську Повстанську Армію, яка у долі цієї надзвичайно сильної духом жінки відіграла неабияку роль. Уродженка с. Тростянець Бережанського району на Тернопіллі, 90-річна Наталія Василівна Михайлюк (у шлюбі Наконечна) часто згадає молоді роки, радісні й тернисті життєві стежки. Виросла вона в побожній, працьовитій, патріотичній сім’ї Євгенії та Василя Михайлюків — поважних тростянецьких господарів, у яких було п’ятеро дітей — сини Микола, Михайло, Ярослав та дочки Наталія й Текля. Усі вони брали активну участь у роботі Товариства “Просвіта” й тим самим були під прицілом тодішніх польських властей. Та смілива українська молодь, яка мріяла про самостійну Україну, входила не тільки до “Просвіти”, а й до ОУН. Спочатку лави сільського осередку ОУН поповнив Микола, а згодом й інші брати й сестри. Микола, як згадує пані Наталя, працював у земельному відділі, у вільну хвилину писав вірші. Та з приходом перших “совєтів” його схопили й відправили на 25 років у Сибір, на Воркуту.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
