Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Час і стиль · “У 90(х роках сталися цікаві словесні мета( морфози — відповідно до історичних подій”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

ГРА СЛІВ

Слово Просвіти, №43 за 2010 рік

Дмитро МАЛАКОВ “Десять лет жизни нет!” — скрушно зітхали першого “ювілей! ного” 1927 року “колишні”. І персо! наж роману “Золоте теля” Хво! роб’єв скаржився Остапу Бендеру на сновидіння радянської темати! ки, від яких страждав щоночі, і страшенно заздрив “великому комбінаторові”, який вихвалявся, нібито бачив уві сні “приїзд госуда! ря імператора в місто Кострому”, хоч насправді з усього словесного репертуару минулого пам’ятав ли! ше, як цар “милостивейше пове! леть соизволил”. А старому мо! нархістові порадив: якщо живете в Радянській країні, то й сни у вас мають бути радянськими! Так, справді, пішли в незворот! не минуле “величество”, “сия! тельство” та “превосходитель! ство”. Так само і вислів, що ним не! одмінно мав закінчуватися лист із суто “русским”, утовкмаченим ще за часів татаро!монгольського гні! ту підписом: “всепокорнейший раб и подножек нижайший”. Кожна історична формація, йдучи в минуле, забирає з собою свій словесний арсенал. Ціле гроно стандартних висло! вів напрацювали свого часу росій! ськомовні ідеологи радянщини. Їх! ня одвічна звичка пошуку ворогів та всіляких винних і подальшої бо! ротьби з ними, створення через традиційну недолугість труднощів, а тоді “організація трудящих на бо! ротьбу з труднощами й недоліка! ми” впродовж кількох десятиліть і поколінь в’їдалися у свідомість та живили усну народну творчість у царині анекдотів. Наступного “ювілейного” — 1937!го — “жить стало лучше, жить стало веселее”. Радянські люди погоджувалися з вождем на! родів, а про себе додавали: “Шея стала тоньше, но зато длиннее!” Того ж року Ілля Ільф занотував: “Тяжело жить в краю непуганных идиотов!” В енциклопедичних виданнях радянської доби поняття “манія” поширюється на манії величі, пе! реслідування і клептоманію. Манії пошуку ворогів і боротьби з ними немає. Але це теж манія, властива тим, хто не знайшов себе в будь! якій предметній професійній ді! яльності, а перейнявся суспільно! політичною діяльністю — далеко не завжди на користь суспільства. Про це боляче нагадують явища радянського минулого — з голодо! морами, репресіями, війнами з су! сідами й власним народом. “В борьбе обретешь ты счастье свое” — повчали вони. Боротьба будь з чим у радянські часи мала дуже багато проявів і напрямів. А народ, називаний населенням, реагував на все це, керуючись здоровим глуздом. Боротьба за мир, проти амери! канських імперіалістів та німецьких реваншистів — підпалювачів нової світової війни. Миролюбні радян! ські люди погоджувалися: так, вій! ни не буде, але буде така боротьба за мир, що каменя на камені не за! лишиться! До боротьби за справу Лені! на—Сталіна закликали з дитинс! тва, хоча піонерам ніколи не пояс! нювали, з ким і в чому має поляга! ти ця боротьба конкретно. Так са! мо ніколи не згадувалося, що зак! лик: “Будь напоготові!” та відпо! відь: “Завжди напоготові!” запози! чені в британських “буржуазних” бойскаутів. Боротьба з пережитками мину! лого у свідомості людей — з релі! гійним дурманом, забобонами, пияцтвом тощо. Боротьба за виконання плану — з ким або з чим боротися: з ліно! щами? З власними лінощами чи з недорікуватістю самого плану? Боротьба зі шкідниками сіль! госпкультур була вже конкретною, практичною справою, що ґрунту! валася на ментальних засадах. Хо! ча заклик все одно був. Боротьба (або й битва) за вро! жай — із ким і проти кого? Боротьба з “тлетворным влия! нием Запада”, з “чуждой нам идео! логией” спрямовувалася переваж! но проти творчої інтелігенції і мала часом трагічні наслідки для тих, з ким особисто боролися… Тема боротьби, навіювана де! сятиліттями народу, настільки в’ї! лася в його свідомість, що люди охоче погоджувалися: так, саме життя то є боротьба: до обіду з го! лодом, після обіду — зі сном! Утім, кожна боротьба має за! вершуватися перемогою одних і поразкою інших. До першого зак! ликали дуже завзято, але готували не засмучуватися і в гіршому разі. У роки революції затято співали: “Смело мы в бой пойдём за Власть Советов и как один умрём в борь! бе за это!” Ми, діти війни, розмір! ковували поміж собою: навіщо ж вам “это”, якщо ви всі як один пом! рете? Для більшої зрозумілості та до! хідливості своїх догматів радянські ідеологи винайшли величезний арсенал слів і словосполучень, за! позичених з інших дисциплін. Так, користуючись медичною термінологією, партійці називали себе членами, їхні друковані ви! дання і каральні установи — орга! нами. І розумники подейкували: чому ж худобу рахують на голови, а тих… Із морської справи взяли бага! то: партія — наш рульовий, наш кормчий, керманич — Сталін, (а в китайців — Мао), ВКП(б) — наш компас; наш курс — комунізм; вперёдсмотрящий; вороги мали опинитися за бортом історії тощо; про всілякі недоліки щирі радян! ські патріоти мали сигналізувати, але не азбукою Морзе, а доносами — “куди слід”, тобто в ті самі “орга! ни”. Казали, що радянські вчені відкрили новий закон: стук летить швидше за звук. Отож патріоти й “стучали”. А ветерани партії поміж себе казали, що лікуються ВКП(б), а тоді, посміхаючись, розкривали абревіатуру: валеріянка, корвалол, пустирник, бояришник! Особливо багато термінів по! дарувала ідеологам геометрія, щоправда, початкова. Райком по! ділявся на сектори. В установі, закладі, на підприємстві був три! кутник (директор, парторг, про! форг), а там, де багато молоді — чотирикутник (ті самі, плюс ком! сорг). Були: куток — червоний, ле! нінський, висота (належна, дос! татня), вершина (сяюча — кому! нізму). Розумники усміхалися: але ж на вершині всім місця не виста! чить, та ще й на сяючій. Тоді в обіг запустили нове, запозичене не з геометрії, а з географії: сяючі го! ризонти (себто, комуністичне майбутнє)! Розумники, які зазви! чай училися краще за майбутніх політиків, і тут не розгубилися: да! руйте, тож горизонт, виднокрай — поняття умовне, недосяжне, він неминуче віддаляється в міру на! ближення, то як же з комунізмом? Ач, як негарно. Аби не виникали сумніви, пар! тія кинула гасло: “Нинішнє поко! ління радянських людей житиме при комунізмі!” Не дочекалися, бо коли настали 80!і роки (вже мав бути комунізм!), партія розпочала “перебудову”, в ході якої й сама зійшла нанівець. Але повернімося трошки на! зад. Дуже популярними виявилися слова, запозичені з канцелярсько! креслярської справи: лінійка і олі! вець. “Взяти на олівець”, тобто на замітку — загрожувало арештом. Лінійка, колись вразивши пер! шокласника здатністю залишити на папері за допомогою олівця пряму лінію, стала в пригоді у ба! гатьох поняттях радянської доби. Піонери шикувалися на лінійці. На лінійку готовності (до сівби) стави! ли сільськогосподарську техніку, яка в радянські часи чомусь після використання неодмінно потребу! вала ремонту. Дуже поширеним було слово “кружок” — у розумінні гурток. Як! що кружок самодіяльності (співи, малювання, вишивки, моделізму тощо) не мав політичного забар! влення і був явищем добровіль! ним, то натомість обов’язковими були в трудових колективах “круж! ки” з вивчення: біографії товариша Сталіна, історії більшовицької пар! тії, рішень (завжди історичних!) чергових з’їздів і пленумів партії. Здавалося б, на цьому завер! шилося — разом із радянською добою — використання початко! вих геометричних понять у “роботі з масами”. Ат ні! Незрівнянно далі — до термінології геометрії об’ємів — пішло наступне поколін! ня, сформоване з лав комсомоль! ських вожаків, які не встигли стати партійними лідерами, але зуміли побудувати на зламі 80—90!х років шахрайські піраміди та з величез! ним молодечим завзяттям утвори! ли сфери впливу, інтересів і кон! центричні кола зі “своїх людей”. Є слова, за якими криються кілька понять, добре зрозумілих сучасникам у певному контексті. Наприклад, особий. Свого часу особий отдєл, особоє совєща! ніє стосувалися структури НКВС. Там “особісти” легко вирішували долю тисяч і тисяч громадян. Особим був у 30!і роки Київський військовий округ. “Особим періо! дом” у роки холодної війни нази! валася війна майбутня — третя світова. “Особая” стояв підпис на біло!зеленій етикетці горілки “Московская”. Як символічно! Ад! же монопольно споювати народ вміли і за царя, і за совєтів. Нага! даймо: у застойні (вони ж — за! пійні) 70!і роки собівартість одно! го літра спирту складала 9 копі! йок (для порівняння: один літр га! зованої в автоматі води — 5 копі! йок, один літр бензину — 4 копій! ки). З одного літра спирту вироб! лялося п’ять півлітрових пляшок тої ж таки горілки “Московская особая” вартістю 3 карбованці 50 копійок (без вартості пляшки), себто 350 копійок. АБиВиГоДа — так колись на Подолі читали пер! ші п’ять літер абетки… Мабуть, через те, що не всі лю! ди чітко уявляють, де ліва, а де права сторона, виникла певна плу! танина і в ідеологічному викорис! танні цих простих речей. Крок в ар! мії починають із лівої ноги, коман! ду “кругом” виконують через ліве плече, але рівняються направо. Колишня “керівна і спрямовуюча” вважає себе лівою силою. “Лівий марш” Володимира Маяковсько! го: “Кто там шагает правой? Ле! вой, левой, левой!” А на медалі “За победу над Германией” — слова Сталіна: “Наше дело правое”. Справді ж, “левая, правая — где сторона?” Десятки років існувала ще од! на плутанина: з якою Німеччиною воював СРСР у 1941—1945 роках: з гітлерівською, фашистською чи все!таки нацистською? І чому там теж святкували Перше травня і ви! вішували червоний прапор? А то! му, що правляча в Німеччині у 1933—1945 роках політична сила називалася Націонал!соціалістич! ною німецькою робітничою парті! єю. Звернемо увагу на друге і чет! верте слова у цій назві: такі не! зручні для радянських ідеологів. Останні з русофільським завзят! тям усе робили для “стирання” міжнаціональних розбіжностей за! ради утворення “єдиної радян! ської нації”. На основі і всепогли! наючій потузі “руських”, які тепер затято не вживають цього слова, запозичивши з української мови “росіян”. Соціалізм вважався пе! редосновою комунізму з його сяю! чими вершинами і горизонтами. Лише мистецтву в СРСР поки що дозволялося бути “національним за формою”, але ж “соціалістич! ним за змістом”. Отож націонал! соціалізм підмінили на “фашизм”. Тим часом останній був політич! ною засадою Італії фашиста Мус! соліні, а в Німеччині нациста Гітле! ра панував нацизм. І про війну — Другу світову, яка розпочалася з нападу нацистської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року. А 11 вересня Київський особливий військовий округ був перейменований на Український (sіс!) фронт, який 17 вересня того ж 1939 року перетнув прикордонну річку Збруч і рушив на Західну Ук! раїну, “поневолену польськими па! нами”. 29 вересня війська УФ вий! шли на річку Сян, завершивши визвольний похід. Влітку 1940 року війська КОВО, спираючись на Ти! распільський укріплений район (ТиУР), рушили визволяти від “ру! мунських бояр” Бессарабію. Від! так замість Молдавської автоном! ної РСР зі столицею в Тирасполі, що від 1924 року перебувала у складі Української РСР (sіс!), утво! рилася Молдавська РСР зі столи! цею в Кишиневі (Кишинеу). Взимку 1940—41 років війська КОВО бра! ли участь в агресії СРСР проти Фінляндії. А 22 червня 1941 року почалася німецько!радянська вій! на, названа наступного дня Вітчиз! няною, а потім і Великою. Двічі прокотилася ця війна Україною, спустошуючи її міста і села та за! вершившись 9 травня 1945!го. Але у серпні того ж року тисячі україн! ців знов воювали — цього разу з Японією. Лише 2 вересня 1945 ро! ку завершилася Друга світова вій! на, яка тривала шість років. Доволі символічно, що акт капітуляції Японії від імені СРСР підписав на борту американського лінкора “Міссурі” генерал!лейтенант Кузь! ма Дерев’янко, українець, який во! лодів англійською. Отож Україна брала участь у Другій світовій війні всі шість років. Але ж знаходяться “історики”, які не хочуть цього виз! навати, затято наполягаючи на по! нятті “Велика Вітчизняна”. Нага! даймо й тут гру слів: у “застійні”, ідеологічно “правильні” роки спі! валося: “Не стареют душой вете! раны, ветераны Второй мировой!” І ніхто не кривлявся, мовляв, про кого це… Тож повернімося до словесних запозичень тепер уже з військової справи. Робітничий клас був аван! гардом. Кращі його представники називалися застрельщиками (передових методів виробництва, соцзмагання). З вогнепальної зброї у мирний побут взяли слово ударник (полів, п’ятирічки, соц! змагання, комуністичної праці). У наступ йшли колгоспники (на дов! гоносика, на посуху, у битві за врожай). Було й таке бойове гасло: “Пияцтву — бій!” Не все гаразд виходило і з ко! льорами. Так, чорний завжди мав певне значення. Аж ось у роки “застоя” у владних структурах по! ширюється манія величі і любов до чорного кольору. Керівництво вдягається в чорні костюми на повсякдень, пересідає на чорні авта. І з’являються чорні “волги”, чорні “чайки” — ніхто не перейма! ється таким немилозвучним сло! восполученням. А народ реагує по!своєму: так, у нас теж є чорні, як в Америці, щоправда, наші “чорні” ходять і їздять у чорному, “отоварюються” з чорного ходу, столовими ложками їдять чорну ікру — тому й чорні. Оскільки чорні “чайки” обслуговували членів по! літбюро, то й назву отримали на! родну: членовоз. Так, у радянські часи всіляко пропагувалося “щастя важких до! ріг”. У якомусь дитячому мульти! плікаційному фільмі 70!х років зву! чало (хоч і в іншому контексті) доб! ре зрозуміле радянським людям: “Это даже хорошо, что теперь нам плохо!” У розважальній телевізій! ній передачі умисне серйозним дикторським тоном попереджало! ся: “Это будет завтра!”, на що у відповідь веселі дівочі голоси за! перечували: “Нет, нет, нет, нет, мы хотим сегодня, нет, нет, нет, нет, мы хотим сейчас!” І телеглядачі, навчені радянськими ЗМІ читати

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин